Звісно, практично всі телевізійні ток-шоу відреагували на дику, первісну сцену у Верховній Раді. Деякий оптимізм вселяє лише здорова реакція громадян — на запитання: «Чи дискредитує ВР своєю поведінкою Україну?» 95% публіки в студії Савіка Шустера відповіли «так». Але, здається, не можна правильно оцінити ці події, якщо задовольнитися офіційною оцінкою, — «бійка». Саме депутат від ПР Болдирєв досить акцентовано намагався все звести до такої «дрібнички», мовляв, побилися хлопці, де не буває? І в Південній Кореї в парламенті б’ються, й у Кнесеті в Ізраїлі, й у Іспанії, й ще десь... Тільки-но з телекартинки виходило так, що це ніяка не бійка, а свідоме, сплановане, відрежисоване побиття депутатами від Партії регіонів своїх колег-опозиціонерів.
Тут справді йдеться про два різні світи, про різні системи цінностей, про несумісні уявлення про добро та зло. Коли Партія регіонів, перебуваючи в опозиції, місяцями блокувала парламентську трибуну, її людей ніхто навіть не намагався бити. Подібне просто не спадало на думку опонентам регіоналів. А тут за кілька місяців два жорстокі побиття в стінах Верховної Ради. Безумовно, в студії Шустера представники БЮТ та НУ-НС не могли не підмітити звичайну роль у тому, що сталося, академіка НАНУ Володимира Литвина, який працює у вільний від наукових досліджень час спікером Верховної Ради. Саме його звинуватили в організації «темної» парламентській опозиції. Як казали представники постраждалої сторони, спікер дав наказ вимкнути світло в залі, й це начебто й послужило сигналом для регіонально-депутатського натовпу увірватися й накинутися на опозиціонерів. Чи не пов’язана підозріла активність Володимира Михайловича з якими-небудь новими свідченнями генерала Пукача?
ПЕРСПЕКТИВИ «РЕЄСТРОВОЇ» ОПОЗИЦІЇ
У цих подіях простежуються класичні ознаки політичного терору. Адже смисл терору не в тому, аби щось підірвати або когось убити, це не самоціль. Метою будь-якого терору є залякування суспільства, національної, релігійної або соціальної групи.
Важко не погодитися з депутатом від НУ-НС Миколою Катеринчуком, який заявив, що депутатів били, аби дати сигнал всьому народові: якщо парламентській опозиції хребет зламали, то простолюддю тим більше зламаємо. І опозиціонерів, і всіх незгодних явно хочуть загнати в підпілля, залишивши контрольовану, керовану свободу слова лише для тих, кого В.Ф. Янукович одного разу назвав «наша дорога опозиція». Цим діячам буде дане право виступати з найпристраснішими та гострокритичними промовами в Шустера, Кисельова й Куликова, а все інше суспільство повинне буде розсудливо мовчати (від «благоденствування»!).
Відкривати в таких умовах рот зможуть лише «реєстрові» опозиціонери, «акредитовані» Партією регіонів. Іншим нададуть можливість посилено боятися за своє життя, здоров’я та свободу. Все це нагадує якусь дуже специфічну кримінальну форму «демократії» — тепер замість зведення законів в Україні слід видати «генеральний перелік понять». Побоїще у ВР стало ще одним моментом істини, коли всі крапки над «і» остаточно розставлено. Ми маємо справу з людьми, вихованими на культі грубої фізичної сили, які окрім неї нічого не сприймають.
Звісно, та чи інша подія в кожної людини викликає свої особисті асоціації. Мені бійня у Верховній Раді нагадала події початку двадцятих років минулого століття в Італії і початку тридцятих у Німеччині.
Тоді, як відомо, керівник берлінської парторганізації НСДАП Йозеф Геббельс закликав своїх партійців: «Вулиця має бути наша!». Це означало, що нацисти жорстоко битимуть і вбиватимуть усіх, хто вийде на вулицю під будь-якими іншими гаслами, окрім нацистських. Тепер виявилось, що у Верховній Раді України блокувати трибуну і застосовувати інші форми протесту має право лише Партія регіонів, усіх інших битимуть.
А спроби регіоналів приписати опозиції нетипові для неї методи й особливо — предмети (біти, ланцюги, заточки, нібито заготовлені для розправи над беззахисною «паствою» парламентського «диригента» Чечетова) — відверто підозрілі та схожі на провокацію. Уявити депутатів від БЮТ і НУ-НС із цими залізяками, які терзають нещасних регіоналів, так само важко, як уявити комуністів з червоно-чорним прапором ОУН у руках.
Що ж, Рубікон перейдено, і жереб кинуто...
НЕ ОБТЯЖУЮЧИ СЕБЕ ВЕРХОВЕНСТВОМ ПРАВА...
У студії Савіка Шустера регіонали також звинувачували своїх опонентів у тому, що вони блокували парламент із метою не допустити оголошення результатів так званого міжнародного аудиту з «фінансових гріхів» уряду Юлії Тимошенко. Опоненти ж їм відповідали, що блокування було пов’язане з необхідністю протесту проти політичних репресій. Урешті-решт, якщо юстиція ПР має реальні факти — вперед, до суду. Але хай він буде публічним, з телетрансляцією в прямому ефірі. Не треба ховати Тимошенко в катівні, краще дати можливість суспільству переконатися, що в Україні під владою Партії регіонів ще можливе якесь правосуддя. Свого часу Адольф Гітлер не побоявся відкритого суду над Георгієм Димитровим. За Лейпцігським процесом спостерігав увесь світ, що й дало можливість обвинуваченому загнати в кут Германа Герінга і батожити його фразами на зразок знаменитої: «Ви боїтеся моїх запитань, пане прем’єр-міністре!». Як відомо, Герінг, крім усього іншого, був ще й прем’єр-міністром Пруссії. Врешті-решт, Георгій Димитров переміг своїх обвинувачів, а суд став дзвінким ляпасом нацистам. Гадаю, Партія регіонів не відважиться на відкритий публічний суд, адже тоді свідками доведеться викликати В.Ф. Януковича, В.А. Ющенка, М.Я. Азарова, В.М. Литвина та багато-багато інших.
У результаті процес над Тимошенко може стати судовим процесом проти всієї нинішньої політичної верхівки України. Ось чому, не обтяжуючи себе верховенством права, влада намагається перетворити Юлію Тимошенко на українського Ходорковського і розправитися з нею в найгірших традиціях того, що в сусідній країні називають «Басманним правосуддям», давши тим самим сигнал тій половині країни, яка голосувала за Тимошенко на президентських виборах: стояти! боятися! Ми побачили обличчя диктатури. Воно огидне. Нічого людського в ньому немає.
Депутат від ПР В.Лук’янов, відомий своїми «витонченими манерами», добалакався до того, що звинуватив Ю. Тимошенко у вживанні наркотиків. Особливо розчулив мене виступ колишнього судді, колишнього члена «канівської четвірки» і нинішнього регіонального депутата Володимира Олейника, який активно захищав нападаючу у ВР сторону і звинувачував опозицію. Виявляється, побиті самі спровокували тих, хто їх бив. Слухаючи екс-суддю В. Олейника, мимоволі пригадалося гасло часів СРСР: «Радянський суд — найсправедливіший суд у світі!»
Так, перспективи нашого парламентаризму під егідою Партії регіонів — найблискучіші. Але ще є простір для вдосконалення. Є югославський досвід парламентської діяльності 30-х років минулого століття, коли прямо в залі засідань Скупщини (так називався й називається нині цей парламент) сербський шовініст застрелив двох депутатів-хорватів. До речі, як стверджували деякі нардепи в Шустера, під час побиття під куполами ВР звучали заклики до стрілянини...
СТАРІ ПІСНІ
Стало повністю очевидним, що Партія регіонів не проведе ніяких успішних реформ в Україні, оскільки лише дуже популярний уряд може проводити непопулярні реформи. А влада ПР — це влада меншості над більшістю. Їй не вірить більшість української нації. І будь-які реформаторські наміри ПР українці сприйматимуть як наступ на свої життєві інтереси, що породжує ненависть і протест.
У якійсь дивній ролі виступив у студії Шустера комуніст з монархічним прізвищем Царьков. Він вимагав посадити (звісно, що не в президію) всіх, окрім комуністів, проклинав бандерівців (яких наполегливо, вражаючи знанням предмета, називав «бендеровцами») і розігрував інший, смертельно обридлий партійний репертуар, зображаючи непохитно принципового товариша. Навіть кримський червоний ватажок Леонід Грач не витримав наруги над «заповітами Ілліча» і піддав критиці «опортуністів і ренегатів» у київському керівництві КПУ. Боротьба за «чистоту марксизму-ленінізму» коштувала Грачу партквитка і номенклатурної посади.
Комуніст Царьков увесь вечір демонстрував «пристрасного революціонера». Кожного разу переконуюся, що однією з найтрагічніших помилок Леоніда Кравчука була відмова від повної й остаточної заборони Комуністичної партії. Царьков закликав до єдності України, але, як з’ясувалося, за рахунок тотального панування комуністичної ідеології на всій території країни. Дуже йому хочеться, аби українці у Львові були такими ж, як українці на Донбасі, але дуже не хочеться, аби українці Донбасу були такими ж, як у Львові.
Удар Царьков отримав з того боку, з якого найменше очікував. Член керівництва партії «Справедлива Росія» Олексій Митрофанов, який з’явився на телеекрані в режимі телемосту з Москвою, прослухавши мітинговий спіч Царькова, влучно зауважив: «СРСР розвалили комуністи, їхнє вище партійне керівництво. Найцікавіше, що жодного бандерівця серед них не було». На думку Митрофанова, розпад СРСР 1991 року, як і розпад Російської імперії 1917-го, був абсолютно закономірним. Саме тому, що керівництво Російської Федерації не бажає чесно розібратися в причинах закономірної дезінтеграції імперії, воно, на переконання московського політика, веде РФ до третього розпаду. Загалом, підсумував Митрофанов, потрібно залишити всі дурощі, всі плачі про СРСР, а РФ, Україні й Білорусі вступати в Європейський Союз. Отримавши такий удар «під дих» від «братської Росії», комуніст Царьков на деякий час заспокоївся і затих.
ОБОРОННА ТЕМНОТА
Неприємно здивував виступ нардепа від БЮТ Наталії Королевської, яка розповіла про те, як багато дитячих садків можна відремонтувати на гроші, заощаджені на армії. Це якийсь родове прокляття БЮТ — хвороба центральнорадівського пацифізму, повне нерозуміння військової складової національної безпеки. На жаль, якщо виходити з критерію ставлення до обороноздатності країни, то Україна за всі роки незалежності не мала майже жодного патріотичного уряду, за винятком уряду Євгена Марчука, про який військові та всі українські патріоти, які не забули уроків Крут, досі згадують добрим словом. Цікаво, як реагуватиме Н. Королевська і Ко, якщо на голови діточок у відремонтованих садках посиплються чиїсь бомби? А хто нам дав гарантію, що цього не станеться?
Такою гарантією може бути лише сильна українська армія, але її ще належить створити. До речі, за 19 років незалежності за наявності патріотизму, волі й мозку вже можна було сформувати обороноспроможні Збройні сили. А хворобливий пацифізм, як відомо, закінчився розгромом УНР. Якщо нація створює свою державу, вона має бути готова її захистити або взагалі не починати цей процес. Українська держава за визначенням не може бути стабільною, залишаючись у військовому плані беззахисною. Не втомлююся дивуватися з феноменальної темноти української «еліти» в питаннях, від яких залежить життя та смерть країни.
Звісно ж, обговорили й черговий спіч Володимира Путіна та його екстравагантні заяви про те, що Росія без інших республік колишнього СРСР і без будь-якої зовнішньої допомоги сама могла б виграти Другу світову війну, його вислови про «месіанську» роль Росії та росіян. Це особиста думка російського прем’єра.
Маршал Жуков і Мікоян вважали інакше. Жуков у розмові, підслуханій чекістами, говорив своєму співбесідникові, що без допомоги США та Британської імперії СРСР був би просто не в змозі в 1941—1942 рр. продовжувати війну. А Анастас Мікоян стверджував, що без ленд-лізу ще невідомо, чим би все для СРСР закінчилося. Але найважливіше в спічі Путіна навіть не образливі для українців слова про те, що у війну й без них би обійшлися, і не месіанство (Путін просто повторив сталінський тост 1945 р. про особливу місію росіян як «керівного народу»), а дуже небезпечне твердження, що якщо Україна не вступить у митний союз з Росією, то українській металургійній продукції буде закритий шлях на російський ринок. Це відвертий шантаж українських олігархів з метою підштовхнути їх до інкорпорації України в державне тіло Росії. Тут повною мірою виявилася нинішня зарядженість Кремля на зовнішній експансіонізм як спосіб вирішення важких внутрішніх проблем Росії. Хоч хто б перебував при владі в Києві, для Кремля він буде поганий, доки Україна залишається незалежною державою.
Москва не задовольниться дружніми фразами, їй потрібний аншлюс. Від будь-якого українського керівника в Москві чекають саме подібної поведінки. І це простежується в будь-яких виступах кремлівських начальників, що стосуються України. Ну, а щодо «неучасті» українців у так званій «великій вітчизняній війні», то, може, нам справді слід відмовитися від святкування Дня Перемоги 9 травня, якщо Росія його одноосібно приватизувала? І називати цю війну треба не «велика вітчизняна», а, наприклад, нацистсько-більшовицька або російсько-німецька війна 1941—1945 рр.? Так завжди буває у відносинах з російською державою: як воювати, як кров проливати, так усі разом, а як слава — так лише російська. Чи так потрібно українцям лити свою кров за чужу, як тепер з’ясовується, справу? Але чомусь в українців за чуже завжди виходило краще, ніж за своє...
Ну, а присутній у Шустера Костянтин Затулін спробував (досить незграбно) проінтерпретувати слова російського прем’єра, який нібито «з величезною повагою ставиться до України». Віталій Портніков справедливо порадив Затуліну «не перекладати Путіна з російської на російську», оскільки «ми почули саме те, що Путін сказав».
ДАНЬ «ПОВАГИ»
Між іншим, російські телеканали, особливо НТВ в особі київського кореспондента Айрата Шевалієва, коментували події у Верховній Раді з очевидною злорадістю і в максимально знущальному тоні. Вочевидь, у контексті все тієї ж «величезної поваги до України»...
Телеканал «РТР-Планета» самозабутньо доводив, що лемки, бойки й гуцули — це справжнісінькі росіяни, реанімуючи самодержавно-москвофільські схеми XIX ст. Усе крутилося довкола спекуляцій на етнонімі «русь» і запереченні існування не лише української нації, але навіть етносу. Ренесанс чорносотенства, яке ніколи не вмирало в Росії... Було сказано багато справедливого про австро-угорський терор проти галичан 1914 року, але жодного слова про неналежну поведінку в Галичині російської армії, якою публічно обурювався в Державній думі історик та політик Павло Мілюков... Підтекст був такий: галичани у Львові, Тернополі, Івано-Франківську буквально знемагають у пристрасному очікуванні чергового «звільнення» зі сходу... Якщо російському суспільству хочеться морочити себе — діло хазяйське, але ж наслідки можуть бути вкрай важкими не лише для нього. Мабуть, Кремлю знадобилося друге видання москвофільства в Західній Україні.
Адже канал «РТР-Планета» є абсолютно офіціозним... Ну і, зрозуміло, звучали чергові заклики до ліквідації української державності.У російському ефірі без змін. І так майже чотириста років.
