Душа тирана — чорне бездонне провалля. Вже не одне сторіччя великі художники слова, творці мистецтва намагаються з більшим чи меншим успіхом розгадати вічну таємницю: яким же чином людина, народжена від земної матері, стає Іваном Грозним, Чингісханом, Нероном?.. Річард III В. Шекспіра, Наполеон Л. Толстого, Нерон Г. Сенкевича, якоюсь мірою Ленін в зображенні О. Солженіцина — це тільки деякі (нехай і спірні) спроби майстрів мистецтва слова відповісти на поставлене запитання.
Особливо важливо тут розкрити психологічну загадку «пітьми душі» диктаторів ХХ століття: Гітлера, Сталіна, Муссоліні... Адже, крім того, що й сьогодні на батьківщині цих «великих вождів» є їхні активні прихильники, які майстерно міфологізують їхній реальний образ, будемо пам’ятати ще й про інше: нове сторіччя народить нам нових монстрів, як динозаврів з яйця, якщо ми не навчимося вчасно розпізнавати їхні «родові риси». Роботи тут непочатий край.
Відрадна подія, враховуючи все сказане — це прем’єра на загальнонаціональному телевізійному каналі «1+1» американо-англійського серіалу «Сталін» (3-ю серію глядачі побачили вчора пізно увечері). Незважаючи на те, що і неозброєним оком видно недоліки фільму (пунктирність, уривчастість сюжету, деяка поверховість психологічних характеристик), — важливий сам факт ознайомлення нашої аудиторії з цим кінофільмом, бо за останні роки «сталінська» тема сприймається частиною українського соціуму, особливо молоддю, як «чергова», що «набила оскому», «фальшива». Літературна основа серіалу — це відомі мемуари дочки Сталіна Світлани Алілуєвої, що й визначило багато недоліків у реалізації задуму — бо, як відомо, позиція Алілуєвої надто суб’єктивна.
З іншого боку, участь у фільмі всесвітньо відомих західних зірок (Робер Дюваль — Сталін, дуже гарна Джулія Ормонд — в ролі дружини вождя Надії Алілуєвої), безумовно, прикрасила його. Окремо потрібно сказати про блискучу гру Максиміліана Шелла — Леніна. Гострий, кинджальний погляд, неймовірна чіпкість політичного бійця, що бореться за владу навіть усупереч смертельній хворобі — ось вам і «добрий дідусь» із нашого не зовсім уже і далекого дитинства...
Та чи багато людині влади треба? Ті, що схильні відповісти на це запитання «так, безмірно багато» — нехай пригадають про кінець «Вождя всіх народів». Залишений своїми соратниками після інсульту на підлозі фактично помирати (а, можливо, й отруєний ними), Сталін йшов з життя болісно. Тирану (особливо в ХХI столітті) слави не бачити. У цьому і полягає урок фільму, який аналізується нами.
