Російськомовну редакцію національного телеканалу «Казахстан» закрито через повний перехід каналу на мовлення державною казахською мовою. На початку тижня про це повідомила Газета.Ru. «Всі телепередачі російською мовою з 1 вересня припинили мовлення. Російську редакцію закрито, всі журналісти вже звільнилися», — цитує видання одного з колишніх кореспондентів російської редакції телеканалу «Казахстан». Як уточнює Газета.Ru, у травні цього року президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв повідомив, що за його дорученням телеканал «Казахстан» із вересня повністю перейде на мовлення державною мовою.
На тлі мовних проблем і баталій в Україні ця новина викликала в нас природний інтерес. Відмінності в культурі (у широкому розумінні цього слова) і менталітеті, пов’язані з тим, що Україна й Казахстан належать до різних цивілізаційних просторів, — цілком очевидні. Але вони відходять на другий план, коли ми говоримо про наслідки спільного минулого. З цього погляду деякі кроки Казахстану, що стосуються, зокрема мовної політики, варті того, щоб Україна як мінімум вивчила цей досвід.
«День» зв’язався зі спеціальним кореспондентом казахського національного тижневика «Мегаполіс» Булатом МУСТАФІНИМ, щоб поставити йому декілька запитань, які нас цікавлять.
— Очевидно, з проблемами національної самоідентифікації та, зокрема, з мовною проблемою більшою чи меншою мірою стикаються багато пострадянських держав, у тому числі й Україна. Наскільки ця проблема, на вашу думку, актуальна для Казахстану сьогодні? Про що це свідчить? Наскільки ефективно вона вирішується?
— Дуже актуальна. Тижнів зо два тому в казахстанському сегменті Інтернету бурхливо дискутували з приводу законопроекту Міністерства культури РК. Найбільш обговорюване питання — Мінкультури передбачало в своєму документі закріпити певні «делікатні» норми. По-перше, те, щоб усі звернення до держорганів надходили державною (казахською) мовою. По-друге — те, що всі, хто влаштовується на роботу, навіть у приватні компанії, повинні складати спеціальний іспит із казахської мови. Певна річ, саме ці два пункти викликали найбільше галасу. І це, я гадаю, зрозуміло. Проте після галасу Міністерство культури заявило, що це робочий варіант і він випадково потрапив у мережу, крім того, в міністерстві заявили, що ці пункти було виключено. І ось, практично відразу після цього, наприкінці серпня, громадськість, а саме 138 громадських діячів звернулися до президента з відритим листом, в якому містилася вимога до влади активніше розвивати впровадження державної, тобто казахської мови. Примітно, що казахською мовою це звернення з’явилося ще останніми днями серпня, проте бурхливо обговорювати його почали лише за тиждень — коли було опубліковано його переклад російською мовою, хай і не найякісніший.
Справді, я не був би великим оптимістом щодо мовної політики казахстанської влади, нібито вона дуже продумана, планомірна й ефективна. Те, що в казахстанському суспільстві виникають такі ситуації (про які я згадав вище), свідчить якраз про протилежне. На додачу до цього, діяльність державних відомств у цих питаннях не так давно критикував і глава держави. Хоча це, звичайно, суто моя думка, і вона жодним чином не відбиває позиції видання, в якому я працюю. Є думка, що мовне питання педалюється для заробляння політичних балів перед виборами до парламенту, які відбудуться наступного року. Також є припущення, що мовну тематику було запущено згори владою країни для відвернення громадськості від таких проблем, як, наприклад, релігійний екстремізм, який набирає обертів. Зрештою, є думка, що, справді, в казахстанському суспільстві назріла мовна проблема, яка потребує невідкладного розв’язання, і позиції казахської мови як державної потрібно підсилювати, попри звинувачення в націоналізмі та подібних явищах з боку представників різних етнічних груп.
— Ухвалу відмовитися від російськомовного продукту має бути підкріплено досить потужним національним телевиробництвом. Що є основою казахського державного мовлення? Чим буде замінено російськомовний продукт?
— Я, щиро кажучи, не найвищої думки про якість контенту казахстанських телеканалів. Хай колеги не ображаються. По-перше, це або повністю державні телеканали, як той же телеканал «Казахстан» чи «Хабар», — тому все, що транслюють ці телеканали, суспільство сприймає як офіційну позицію влади. І це зрозуміло! Якщо послухати новини на такому телеканалі, то в країні все прекрасно. Зрозуміло, що заряджання телеглядачів порціями оптимізму — це державна політика, але інколи від цього буває дуже сумно. Якщо це приватний телеканал, то він, як правило, займається «нешкідливими» темами або ж має цілком розважальну спрямованість. По-друге, ви маєте рацію — насправді якість, зміст продуктів вітчизняного телебачення викликає, особисто в мене, багато критики. У кращому разі, це якась подібність, пародія на російські телепроекти, хоч і вони, у свою чергу, зроблені за подобою західних телепроектів. Але заради об’єктивності слід визнати, що є ряд саме казахських проектів, наприклад видовищних, зокрема трансляція змагань із національної гри «Кокпар» на тому ж телеканалі «Казахстан», є й інші цікаві проекти на казахстанських телеканалах. Тому особисто для мене ваше запитання про те, чим буде замінено російськомовний продукт, залишається відкритим. Хочеться вірити, що в нас будуть свої якісні програми.
КОМЕНТАР
Тарас ЧЕРНЕГА, головний редактор єдиного на азійському просторі україномовного тижневика — газети «Українські новини», заступник голови асоціації «Українці Казахстану», голова Українського культурного центру «ВАТРА» міста Астани:
— Реакція в казахстанському суспільстві на подібні кроки не однозначна.
Тут треба зважати на особливості Казахстану. На відміну від України, де всі думки — часом полярні — висловлюються досить широко й цю «палітру» не менш широко подають друковані та електронні ЗМІ, в Казахстані дещо інша ситуація. А саме: на жаль, не завжди повний «спектр» громадської думки знаходить місце на сторінках газет або коментується з телеекранів.
Але ситуація з підготовленим Міністерством культури РК законопроектом «О внесении изменений и дополнений в некоторые законодательные акты Республики Казахстан по вопросам государственной языковой политики», в якому було передбачено норму «Об обязательном обращении в государстваенные органы на государственном языке» та переведення мовлення на телеканалі «Казакстан» на державну мову, — набула розголосу й викликала чимало протестів, розтиражованих, насамперед, російськими та російськомовними ЗМІ в Казахстані.
У відповідь на цю кампанію група провідних казахстанських письменників, артистів, громадських діячів підписала відкритого листа, адресованого президентові Казахстану Нурсултану Назарбаєву, головам уряду і парламенту Казахстану. У листі вони висловили протест не лише проти згаданого «розголосу» і проти зухвалого поводження на казахстанському медіаринку російських ЗМІ, а й висунули вимогу виключити з Конституції п. 2 статті 7 щодо «офіційного» використання російської мови.
Лист, про який ідеться, було розповсюджено електронною поштою, бо жоден ЗМІ відкрито його не оприлюднив. Це теж характерно для офіційної казахстанської преси — згладжувати «гострі» кути, не роздмухувати «небезпечних» тем і головне — підтримувати «генеральну лінію» провідної та єдиної парламентської партії «Нур-Отан».
Так само не пригадаю, хоч, може й пропустив, інформацію, що телеканал «Казакстан» буде повністю переведено на державну мову.
Втім, коли й так — і це моя особиста думка — державна мова має бути панівною в будь-якій державі.
Гадаю також, відмова від російської мови на державному телебаченні цілком вписується в логіку сучасної казахстанської мовної політики, яку поступово й послідовно здійснює уряд Казахстану, згідно з прийнятою нещодавно «Государственной программой функционирования и развития языков на 2011—2020 годы» («Державною програмою функціонування й розвитку мов на 2011—2020 роки»).
Цією Програмою передбачається, що до 2020 року державною мовою володітиме 95% населення Казахстану. Сумніваюся, що саме так і буде — через інерційні тенденції в суспільстві це, мабуть, перебільшення. Але це — орієнтир, до якого слід прагнути. Якщо ж не буде таких «маяків», ситуація не зрушить із місця — ні в Казахстані, ні в Україні, де мовна політика сьогодні не витримує жодної критики. До речі, що цікаво, в казахськомовних ЗМІ часом можна зустріти твердження, що саме в Україні мовна ситуація набагато краща, ніж у Казахстані, й там «усі, крім Януковича» вже давно розмовляють українською. Отже, мовляв, Казахстанові треба наздоганяти «українських друзів».
Нині в Казахстані на державному рівні створено вже понад 190 центрів із вивчення казахської мови, відвідувачам яких пропонують вивчати мову безкоштовно. Тобто створюються всі умови для вивчення державної мови. Отже, це досить продумана політика, і її можуть брати за приклад інші держави.
