Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Чиновник проти журналіста

21 березня, 2008 - 00:00

Так називався безпрецедентний судовий процес, який тривав із грудня минулого року в м. Слов’янську Донецької області й лише днями завершився буквально вимученою перемогою журналістки, яка довела своє право на критику міської влади.

Загалом конфлікт між слов’янським міським головою Валентином Рибачуком і головним редактором місцевої телекомпанії «САТ-плюс» Наталею Поповою почався близько року тому. Слов’янський градоначальник не пробачив тележурналістці її прагнення що б то не було домогтися ремонту Алеї Слави в пам’ять про ветеранів Великої Вітчизняної війни, яка перебуває в центрі міста і вже давно стоїть зруйнованою. Щоб примусити Наталю Попову нарешті замовкнути, влада частково взяла до уваги її прохання й відремонтувала лицьову сторону Алеї, що й викликало чергову хвилю обурених репортажів на телеканалі «САТ-плюс». В одному з таких сюжетів Наталя Попова вважала за потрібне сказати, що грошей, які місто витрачає, орендуючи в Рибачука його особистий джип, цілком вистачило б на ремонт Алеї. Саме цю згадку про автомобіль, який дійсно був переданий у платне користування міськраді, міський голова розцінив як удар по його честі й гідності й подав на Попову до суду, наполягаючи на компенсації в... 100 тис. грн. І в грудні минулого року Слов’янський районний суд цей позов задовольнив, щоправда, знизивши суму компенсації до 80 тис. грн.

Подібна обставина по- справжньому шокувала громадськість Слов’янська. За словами юриста незалежної асоціації мовників Тетяни Фоміної, для того, щоб виплатити вказану суму, пересічний громадянин Слов’янська повинен сім років працювати без відпочинку і при цьому не витрачати грошей на їжу та одяг. Проте річ навіть не в ціні свободи слова в Слов’янську: річ у тім, що місцевий суд вважає за потрібне вказати журналістці, що і як необхідно знімати й підносити в ефірі: «Суддя вважає, що журналіст не має права знімати зворотний бік Алеї й говорити про те, що її не відремонтовано. На думку пана Рибачука, яку було підтверджено слов’янським судом, журналісти компанії були зобов’язані зняти лицьовий, парадний бік, який перебуває більш-менш у нормальному, належному стані», — розповідає Т. Фоміна.

У той же час, за оцінками медіаюристів, Наталя Попова ніяким чином не наводила недостовірних фактів, які стосуються Валентина Рибачука: фраза, яка стала каменем спотикання, була лише оцінною думкою журналістки, що була просто юридично неточною (Наталя заявила, що джип міського голови здано виконкому в оренду, а насправді він був переданий йому за договором позики, що, проте, не є грубим порушенням).

З такою позицією категорично не згодна адвокат Рибачука Лідія Киранчук: вона вважає, що Наталя Попова умисно випустила в ефір такі репортажі, які порочать честь і гідність слов’янського міського голови. На думку Л. Киранчук, це було зроблене для того, «щоб показати, що Рибачук протиставляє свої особисті інтереси інтересам міста, не поважає пам’ять загиблих».

Є свій погляд і у Валентина Рибачука, який, щоправда, вже давно не виходить на зв’язок із пресою, проте встиг дати інтерв’ю донецькій газеті «Донбас». Міський голова Слов’янська впевнений, що редактор «САТ- плюс» «просто відпрацьовує замовлення»: за його словами, студія «САТ плюс» маєпрямий стосунок до його політичного опонента — колишнього міського голови Анатолія Левіта, а той «спить і бачить себе знову в кріслі керівника міста». На боці Рибачука, до речі, перебувають і деякі журналісти Слов’янська, які стверджують, що їхній градоначальник насправді подавав у суд саме на свого політичного конкурента, а не на тележурналістку, яка була просто пішаком в особистій боротьбі двох міських голів.

Проте більша частина ЗМІ Донеччини і всієї України загалом виступила на захист Наталі Попової. Минулої п’ятниці в Слов’янську навіть відбувся круглий стіл, організований виданням «Телекритика» і присвячений не лише слов’янському інциденту, а й свободі слова журналістів в Україні. Для учасників цього засідання в цьому випадку було важливо відстояти право на свободу слова представників ЗМІ, яке в українському законодавстві хоч і задеклароване, але на ділі його дотримуються далеко не завжди. Більше того, за словами директора з розвитку ТОВ «Телекритика» Костянтина Дорошенка, іноді простого позову до суду з непомірною сумою моральної чи матеріальної компенсації досить, щоб збанкрутити видання, неугодне якомусь чиновникові.

Саме тому головною метою представників преси сьогодні є прагнення виробити механізм, завдяки якому журналісти отримали б можливість відстоювати свої права на критику та оцінні думки, і першим кроком до цього стала ухвала Апеляційного суду Донецької області, який виніс вердикт на користь Наталі Попової та постановив анулювати ухвалу Слов’янського районного суду.

Проте до остаточної перемоги Донбасу поки що ще далеко: в регіоні є ще досить фактів, коли права журналістів відверто зневажаються. Яскравий приклад цьому — ухвала директора РСК «Олімпійський» Геннадія Каліщука подати до суду на побитого ним же фотокореспондента агенції Укрінформ Ігоря Ткаченка («День» повідомляв про це в числі від 18 березня 2008 р.). Каліщук збирається через суд зажадати від журналіста компенсувати збитки, завдані його репутації поширенням інформації про побиття. Як стверджують журналісти Донеччини, багато хто з них готовий зібрати ще один круглий стіл і всіляко підтримати Ігоря Ткаченка, який знов-таки через суд буде змушений доводити своє право на безперешкодне отримання доступної інформації.

Ганна ХРИПУНКОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: