Кажучи по совісті, у своїх нотатках про минулий телесезон ( «День», 13.07.2001 ) я найменше розраховував образити особисто Дмитра Кисельова. Це легко зрозуміти, перечитавши рядки, які він прийняв на свій рахунок: «І самі варяги, бездоганно професійні і незрівнянно більш досвідчені, в запропонованих обставинах бліднуть. Особливо, коли спостерігаєш, як господарі безцеремонно затикають рота запрошеної guest-star. А їй і сказати особливо нічого, контекстів тутешніх вона не знає, проти кого гра — до кінця не розуміє, а клас не той, щоб затишно відчувати себе в ролі маріонетки з написаною кимось роллю». Але метр образився не на жарт і підготував мені відповідь ( «День», 20.07.2001 ).
Вельмишановний Дмитре, адже я імені не назвав, поважаючи ваші почуття, а також iз корпоративної солідарності. Ви відгукнулися самі. Ви цікавитеся, де мій «пункт спостереження». Там, де і у сорока з лишком мільйонів українських глядачів: біля телевізора. Дивлячись, як співведучі безцеремонно перебивають і обривають Вас у прямому ефірі («мовляв, помовч, тут серйозна розмова»), нормальна людина нічого, крім прикрощів, відчувати не може. Ви висловили бажання спостерігати за тим, хто спостерігає? Запевняю вас, задоволення мало. Одна суцільна незручність. Про це я і написав. А ви що мали на увазі?
Ви запевняєте, що цілком у контексті української політики. Як людина, яка також працює в інформації понад двадцяти років, погоджуся з вами: збір і осмислення подробиць про закулісне політичне життя — справа не дуже складна, але… клопітка. Якщо, звичайно, не користуватися Інтернетом, куди зливають усякий бруд, або не покладатися на складені кимось довідки і досьє. Потрібні особисті контакти, багато і довго. Але це, звичайно, коли поставиш собі за мету мати власну освiчену думку, а не задовольняєшся вже готовим чужим. Ось що я мав на увазі, а не «особливу стать» українського або російського народу, зі слів «комуніста» Тютчева.
Ви влучно назвали подібні контексти середньовіччям: хто за ким, хто проти кого, etc. Я, мабуть, погоджуся. Але що робити, якщо середньовіччям переповнені інформаційні програми українського (та й російського) ефіру, більш того, саме заради нього вони і робляться? Щодо інших контекстів, про які ви пишете, наприклад, «світову глобалізацію»… До речі, як на мене, світова глобалізація — це тавтологія. Глобалізація — вона і є світова, в масштабах «глобуса», тобто земної кульки. Так ось, викликам сучасного світу присвячені, вважаю, інші передачі, і займаються ними інші люди, а не «корпус швидкого реагування» українських медіа. Ваш покірний слуга також намагається в міру своїх сил, розуміння, здібностей і відпущеного часу.
Ви запропонували мені спробувати сили в якості guest-star на російському телебаченні? Це дуже люб’язно, але поки що у мене і в українському ефірі виходить з’являтися час вiд часу. Все поглинає робота глибоко за кадром, на каналі, де я маю честь і задоволення працювати. До речі, можливо, ви пам’ятаєте, що ряд програм цього каналу не перший рік успішно йде у Москві.
І зовсім вже смішно вийшло з моєю фразою: «Треба враховувати глибоко засілу чи не в кожного росіянина образу на мазепинців-бандерівців, які вважали за краще жити своїм розумом, а тепер тільки те й роблять, що крадуть газ, цілуються з НАТО і засилають своїх гастарбайтерів». Вельмишановний Дмитре, тут я зовсім не мав вас на увазі. Ну, буває, буває (тим більше, що красти справдi недобре). Але, зверніть увагу, що, користуючись вашою аналогією, я не стверджував, що «всі чоловіки — негідники». Я припустив тільки, що майже всі жінки в цьому впевнені. А ви в них запитайте.
КОМЕНТАРI
Не в традиціях «Дня» віддавати сторінки для заочної переписки виключно двох опонентів. І все ж випадок з публікацією точки зору відомого тележурналіста каналу «1+1» Юрія Макарова («День», №122, 13 липня) і репліки у відповідь відомого московського тележурналіста, що нині співробітничає з ICTV, Дмитра Кисельова («День», №127, 20 липня) показався нам гідним того, щоб повернутися до піднятих ними тем ще раз, але вже із залученням думки більш широкого кола експертів. Передусім — тому, що деяка емоційність «переписки» не нівелює важливості проблеми, піднятої в статті Юрія Макарова. Це проблема зростаючої присутності в наших медіа як крупномасштабних російських капіталів, так і російських фахівців. Про цю проблему побіжно писали ще під час минулих президентських виборів — з різними акцентами і знаками як «+», так і «-». Нині присутність ця явно і набагато зростає, особливо що стосується спецiалiстiв-полiттехнологiв у передвиборних штабах, — і, природно, незалежно від оцінок цього явища, які, ще раз підкреслимо, можуть бути самими різними, інтерес і увага до нього також будуть ще більш широкими. На думку «Дня», навряд чи комусь варто у зв’язку з цією увагою ображатися. Так само, як комусь іншому, можливо, не варто вдавати, що міра співучасті в цьому процесі нас, українців, полягає лише в тому, що нам, які колупаються в своїй доморослій політичній пісочниці і «рубають» грошенята на підхалтурюванні, просто ніколи «поставити все на свої місця». Співучастi не тільки в тому значенні, про яке у вельми цікавій статті написав нещодавно в інтернет-виданні «Форум» (а також в останньому номері «Київського телеграфу») фахівець в галузі медіа Сергій Дацюк (мовляв, нашим PR-щикам не вистачає історичних амбіцій, ось і «обходять» їх російські конкуренти, що пропонують замовникам більш системні і глибокі проекти). Але і в тому плані, що для когось участь російських спеців в наших політичних і економічних процесах як раз і є довгостроковою стратегією, а аж ніяк не всього-навсього побічним продуктом... Точно так само, навряд чи від одних лише росіян залежить, чи буде у нас менш монополізована або більш монополізована найближчим часом політична, бізнесова, медійна палітра... Проте, не варто, в свою чергу, і представляти справу так, неначе б уся мета нинішньої медійної співпраці «близьких душею» українців і росіян — це спільнослов’янський захист загальнолюдських цінностей у відповідь на виклики глобалізації... Коли без пафосу — воно якось ближче до реальності...
Ну а питання експертам ми задали такі:
— На вашу думку, присутність в наших медіа (в різних формах) російських капіталів і професіоналів — це присутність зарубіжних інвесторів або фактичних господарів положення? Дайте оцінку вашій відповіді з точки зору інтересів українського громадянського суспільства.
— Наскільки реальний найближчим часом прихід західних інвесторів у наші медіа? Наприклад, польського капіталу? Чому?
Сергій ДАЦЮК, експерт в галузі PR і мас-медіа:
1. — В Росії питання інвестиційної політики в галузі мас-медіа зараз порушують дуже серьозно. У нас же, як мені здається, не вважають ці питання за першорядні. Так, у нас на загальнонаціональному каналі можуть транслювати передачі іншої держави — і це ненормально. Я вважаю, що загальнонаціональні канали мають бути власністю резидентів України — і це було б нормальною державною політикою. А що стосується можливості бути господарями становища, то це, очевидно, зумовлене не тільки ЗМІ, а й економічною залежністю. Якщо є неврегульовані питання з Росією, то завжди буде небезпека економічної і політичної підлеглості. І це питання не інформаційного роду: бути господарем в інформаційному просторі не можна, не будучи господарем в економічному просторі.
2. — Я гадаю, що цей прихід реальний. Але питання навіть не в тому, чи є такі плани у західних компаній, а в тому, наскільки ми готові їх прийняти. Звичайно ж, західні компанії готові до нас прийти, але де гарантія, що, коли вони почнуть вести тут мовлення згідно з своїм розумінням свободи слова, їх не відключать за порушення техніки пожежної безпеки? Доки у нас не буде нормально працювати судова влада, і правила гри на інформаційному полі не піддаватимуться якомусь розумінню, західний інвестор бажатиме прийти, але його постійно стримуватиме той природний ризик, який існує на нашій території.
Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор економічних наук, професор, завідуючий відділом міжнародних валютно- фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України:
1.— На даний момент, швидше, це інвестори, ніж господарі становища. Однак ці інвестори в будь-який момент можуть стати господарями. Щоправда, поки не було таких явних прецедентів, коли ЗМІ, в яких є російські інвестиції, відверто виражали інтереси російських ділових або політичних кіл. З погляду громадянського суспільства, громадян України не повинно хвилювати, чий капітал працює в країні, якщо він дає робочі місця, забезпечує якісним інформаційним продуктом, працює на країну. Залишається важливим одне — чи подає даний ЗМІ те ідеологічне підгрунтя з країни, звідки прийшла інвестиція.
2. — В принципі, нормальний західний капітал прийде до країни, де гарний ринок реклами. З цього погляду український ринок являє собою гіпотетичний інтерес для західного інвестора і недостатньо привабливий. Але якщо західний капітал працює на перспективу, то його прихід є логічним. Хоча загрози, що завтра до нас прийдуть і все скупують, поки немає.
Інна ПІДЛУЦЬКА, фонд «Європа-XXI»:
1. — Я не схильна драматизувати присутність російського капіталу і тим більше російських професіоналів (яких, до речі, тут не так уже і багато) в українських ЗМІ. Замість того, щоб «захищати» свій інформаційний простір, його треба спочатку створити, а потім не заважати йому розвиватися за принципами ринку. В Україні цей процес відбувається важко і поки дає надто скромні результати — і навряд чи можна звинувачувати в цьому російських інвесторів і тим більше працівників ЗМІ. Якщо ж російські інвестори в українських ЗМІ комусь здаються «господарями становища» — то справа не стільки в їх силі, скільки в тому, що бракує конкурентоспроможних українських інвесторів (так і конкурентоспроможних медіа- професіоналів, на жаль, набагато менше, ніж хотілося). Приклади конкурентоспроможних «неросійських» медіа-інвестицій в Україні є, але їх дуже мало. В інтересах українського громадянського суспільства — розвиток сильних незалежних ЗМІ, здатних надавати цьому самому суспільству якісний (за всіма параметрами — від технічного виконання до незаангажованості і подачі найбільш повної картини того, що відбувається) інформаційний продукт. При цьому не дуже істотно, за рахунок капіталу якої «національності» виробляється такий продукт. Якщо російські медіа-інвестори і професіонали зможуть сприяти розвитку здорової конкуренції в українському медіа-просторі, і українські ЗМІ, і громадянське суспільство загалом від цього тільки виграють.
2. — Якщо під «найближчим часом» ми розуміємо «роки три» (тобто після президентських виборів в Україні в 2004 р.), а під «західними інвесторами» — польський капітал, то чому б і ні — особливо беручи до уваги те, що в самій Польщі значна частина ЗМІ належить іноземним інвесторам (в основному німецькому і французькому). В міру накопичення капіталів в Польщі «їх» національний капітал буде прагнути до збільшення і, отже, пошуку нових ринків і інвестиційних можливостей. Якщо український медіа- ринок до того часу виявиться досить привабливим і якщо український ринок реклами (прямо пов’язаний з купівельною спроможністю населення) зросте настільки, щоб зробити виправданою інвестицію в ЗМІ, то можна чекати інвесторів, в тому числі і польських — особливо якщо до суто економічного інтересу додасться бажання взяти участь в формуванні громадської думки в Україні.
Олег МЕДВЕДЄВ, PR-директор партії «ЯБЛУКО»
1. — І те, і інше. Загалом їх присутність сприяє розвитку громадянського суспільства. Наприклад, інвестиції «Альфи» в українське ТБ привели до появи високопрофесійного і політично досить об’єктивного «Нового каналу». «ЛУКОЙЛ» створив гарне СТБ. Проект «Коммерсанта» в Україні демонструє нам вже звичну для Росії якість ділового видання і його досить розв’язний стиль спілкування як з владою, так і з власником. Березовському в «Коммерсанте» також перепадає, незважаючи на те, що він його господар. Вони виробляють якісний продукт і показують ту модель, до якої ми могли б прагнути.
Російськi ЗМІ більш якісні, більш інформовані, більш розкуті, більш сміливі відносно влади. Їх «звучання» в інформаційному просторі України звужує зону умовчання і змушує власне українські ЗМІ говорити і писати про те, про що вони за інших умов не вимовили б жодного слова. Без російських ЗМІ українці набагато гірше були б інформовані про ситуацію в країні.
2. — Прихід західних інвесторів в наші медіа найближчим часом цілком нереальний. У нестерпних умовах цього ринку можуть працювати тільки самі українці і росіяни. Резонансні вбивства журналістів, жалюгідний стан свободи слова, непрофесійне втручання в цей ринок з боку т. з. олігархів, яке часто доходить до маразму і самодурства, сміховинний обсяг рекламного ринку — який божевільний поткнеться сюди за наявності такого смердючого букету проблем?
Ігор СЛІСАРЕНКО, «1+1»:
1. — Присутність іноземного капіталу в мас-медіа — це цілком природне явище, оскільки є наслідком глобалізації. Більше того, міркувати про те, чий капітал кращий — національний чи іноземний, — моветон, націоналізм, що межує з шовінізмом і ксенофобією. Наших сусідів — Польщу чи Угорщину — зовсім не пригнічує факт, що після падіння комунізму їхнi газети скуплено німецькими концернами. Менш польською чи менш угорською їхня преса не стала. Так само, як і телебачення, де залучення іноземного капіталу вважається заслугою і показником успіху в бізнесі. Відомо, що в Росії чистого медіа-бізнесу не існує, тобто, ЗМІ є лише пропагандистським додатком до великого капіталу: олігархічного, паразитичного, родинного, називайте як хочете. Радіостанція «Эхо Москвы» — яскравий приклад цього. Відмова Газпрому продати акції під живі гроші журналістському колективу показала, що не борги Гусинського хвилювали Коха і компанію (Кремль?), а саме програмна політика радіостанції. І не є таємницею, що російський капітал просувають в українські ЗМІ не для того, щоб мати нормальний прибуток, а для інформаційного забезпечення певного політико-бізнесового клану в цій країні. Даремна витівка, варто зазначити. Господарями становища, як заявлено в питанні, вони ніколи не стануть. Чому? Це вже інша історія…
Появу російських остарбайтерів я б не драматизував. Знов-таки, право кожного європейця обирати країну для проживання і роботи. Навпаки, приплив до нас людського капіталу слід би було лише вітати. Америка, наприклад, у захватi від ведучої СNN болгарки Раліци Васильєвої.
