Як завжди на 8 Березня, наші телевізійники намагалися представити різноманітні вигадки на жіночу тему. І все було б нудно і традиційно — трохи чоловічого розкаяння, багато компліментів і посипання голови попелом (мовляв, не лише раз на рік потрібно каву в дамську постіль подавати) тощо. Але цього разу вибори внесли корективи й у звичайний хід восьмиберезневого життя. А саме: політична реклама на два дні розцвіла весняними фарбами та жіночими обличчями, страшні обіцянки кінця світу (якщо оберуть не цю партію, а якусь іншу) ненадовго пом’якшилися, а покаянних промов — і від імені держави, і від окремих особистостей було значно більше. Про обіцянки світлого життя та загального благоденства й говорити нічого — років на сто вистачить. Загалом кожен використав жіночий день як міг — партії дарували квіти, навіть даїшники, уособлюючи міліцію «з людським обличчям», також приєдналися до загального буйства. Вони зупиняли дам-водіїв, аби… також вручити їм по квіточці. Декому це навіть подобалося…
Усе інше було по-старому: смішилки та старі фільми на всіх телеканалах, а в новинних сюжетах — скільки квітів «спожила» країна за кілька днів, які подарунки хотіли отримати жінки, а що отримали, що купували чоловіки цими днями в магазинах. Навіть про те, що хотіла у подарунок від чоловіка Катерина Ющенко. Не забули й про зростання політичної жіночої активності — повідомили, наскільки більше кандидаток іде у владу на цих виборах. А що повідомляти, і так ясно: жіночі політичні блоки, партії з жіночим обличчям, жіночі устремління — і президентські, й прем’єрські. Виявляється, жіноча непередбачуваність не така небезпечна для країни, як чоловіча, жіноча логіка не така безжалісна, жіночі плани, в тому числі й політичні, не такі фантастичні. Зате, говорять, чоловіча нелюбов до політичних суперників не така підступна… Але це так, недоліки виробництва. З іншого боку, жодна жінка не вимовила б того, що заявив у ефірі «Ери» один із сучасних діячів: жінки, говорить, прирівняні до чоловіків у правах, але насправді все відбувається зовсім не так. У цілому, «жінка — вона теж людина». От і вся любов.
До речі, практично в переддень 8 Березня на «5 каналі» була прем’єра теледебатів. Дебатували перші п’ятірки «Віче» та блоку імені Вітренко. На основі спостережень двох дам-лідерів у різних телепроектах можна було очікувати гарячої дискусії, яка переходить на особистості, — хоча б з одного боку. Але, на жаль, досить нудне вийшло видовище. Проте формат теледебатів загнав учасників у рамки, які не дозволяють їм «розвернутися». По 30 секунд на відповідь — це круто. Виявилося, наші політики не здатні висловлюватися стисло! Якщо прибрати оцінні думки та емоційні «заводилівки» з приводу того, як усе погано, важко їм висловити себе! Загалом і програми начебто є, і порох у порохівницях, а доходить до суті — й блідне, меркне все вигадане у вузьких часових рамках.
Зате, знову ж, чоловіки протягом тижня у висловах не соромилися. Наприклад, на «НТН» Кінах говорив про зростання корупції, причому зі знанням справи. А днем пізніше там же вже Безсмертний пояснював, чому обіцянки Майдану не виконано. Знаєте, чому? А тому, виявляється, що «на місцях» у нас влада так і «не змінилася». Треба думати, що після цього глибокодумного висновку народ заспокоїться і більше нарікати на невиправдані надії не буде.
І ще один політичний діяч чоловічого роду прямо-таки вразив глядацьку уяву. Петро Симоненко в сюжеті недільного «ТСН», тобто у прощену неділю, заявив, що йому вибачатися немає перед ким і ні за що. Щаслива людина...
А ще протягом тижня багато говорили про підсумки минулого року, про різні оцінки зробленого. Найцікавішим у зв’язку з цим був сюжет у «ТСН» про реакції Донецька на рік нової влади. Причому про різні реакції різного Донецька. Різного, тому що ті, кому по кишені «королівський» готельний номер за 2,5 тис. євро на добу, хто вважає, що в Донецьку багато дуже дорогих машин, тому що «тут вугілля і метал», думають, що «на побутовому рівні місто готується до реваншу» під час виборів. А водій тролейбуса і мати сімейства, у якої основна страва на обід і на вечерю — суп без м’яса, вважають, що донеччанам з рештою України ділити нічого. І це дуже правильне спостереження: ділити весь час намагаються ті, кому є що ділити! Тільки накручують вони на «розділення» не лише власників «Хаммерів» та «Мерседесів», цих голосів завжди надто мало для політичних перемог.
І все-таки повернімося до дамського щастя. Воно, за висновками журналістів «1+1», все-таки невіддільне від сімейних цінностей — про це заявили понад 90% громадянок України. Та однак 10% шлюбів у нашій країні — неофіційні. Їм навіть визначення своє вигадали — шлюби «на довірі». А що, бувають шлюби без довіри? Чи реєструються тільки недовірливі? При цьому і в «довірчих шлюбах» народжуються діти, яких незаконнонародженими ніхто не вважає. Цікаво тільки, хто кому в цих шлюбах довіряє більше? Утім, яка різниця, якщо кохання, весна, слова, квіти й обіцянки вічного щастя. Все те, що гарантовано нагадуватиме про себе раз на рік — на 8 Березня.
