Цього тижня суспільство збурила нова провладна ініціатива — створення Міністерства у справах інформаційної політики, яке в народі одразу охрестили «міністерством правди» із орвелівськими алюзіями. Першим «вистрелив» Антон Геращенко, який у неділю на своїй сторінці у «Фейсбуці», умовно кажучи, промацував грунт громадської думки. «Є ідея створити в структурі Кабміну Міністерство у справах інформаційної політики. Головним його завданням буде захист інформаційного простору України від російської пропаганди і контрпропаганда в Росії, на території тимчасово окупованих територій Донбасу та Криму», — написав радник міністра внутрішніх справ України. Одразу ж додав, що вже є і кандидатура майбутнього очільника міністерства — Юрій Стець. Та от цікаво — є ідея створити новий орган і вже навіть є його голова, проте немає конкретного розуміння завдання і ролі відомства, до середи не було ні опублікованих положень діяльності міністерства, ні громадського обговорення, ні навіть коаліційних домовленостей...
Є питання і до того, як саме просувалася ідея нового міністерства. Буквально за одну ніч, а саме пізно ввечері 1 грудня фракція «Блок Петра Порошенка» на своєму засіданні проголосувала «за» створення Мінінформу, хоча, за словами Сергія Лещенка, вдень фракція БПП вирішила не створювати таке міністерство, поки не відбудеться публічного обговорення і оприлюднення повноважень цього відомства, але «прибув Президент і заявив, що створення міністерства — його політична вимога».
Наступного дня у Раді Юрій Стець дуже стисло представив журналістам концепцію міністерства у трьох пунктах: «внутрішня комунікація, протидія інформаційній геополітичній війні, яка на цей момент іде з Росією, й налагодження структури департаменту, який буде займатися інформаційною безпекою, зокрема кібер-злочинністю або DOS-атаками, які йдуть з інших держав на Україну». Власне, через те, що ніхто не бачив положень по новому міністерству і не хотів голосувати за «кота в мішку», досить проблемно відбулося голосування у парламенті за новий Кабмін — кілька разів депутати «Самопомочі» зверталися до спікера, щоб той виніс кандидатуру міністра інформполітики на окреме голосування від «пакета» інших міністрів або щоб за кожного міністра голосували окремо. Але зрештою — 288 депутатів голосували «за» усіх міністрів таки «пакетом», в якому був і Юрій Стець — міністр без міністерства. Саме через невизначеність положень Мінінформу багато дотичних до медіа-сфери депутатів не голосували або «утрималися», а Мустафа Найєм навіть став єдиним «проти». Уже в першому раунді нові депутати опинились у пастці коаліційних домовленостей і не змогли повести гру за своїми правилами. Не спрацював і принцип «фізичного витіснення старих депутатів» — голосів молодої команди виявилося замало, щоб впливати на рішення. На жаль, навіть не всіх своїх колег із медіа-сфери, не кажучи вже про інших депутатів, вдалося переконати у хибності такого процесу створення нового конституційного органу. За основу і в цілому «за» міністрів «пакетом» проголосували: екс-журналіст — розслідувач Володимир Ар’єв, популярний ФБ-блогер Віталій Чепинога, журналістка і громадська діячка Тетяна Чорновол...
І лише в середу, вже після обрання міністра інформаційної політики, в Українському кризовому медіа-центрі відбувся круглий стіл за участю Юрія Стеця із представниками нових депутатів — екс-журналістів, а також медіа-юристів і блогерів. Тоді шість депутатів вперше побачили проект положень міністерства, який приніс із собою Стець. За словами міністра, цей проект він розробив ще в 2007—2009 роках і пропонував його тодішній коаліції. Під час дискусії депутати виявили, що деякі пункти... не відповідають чинному законодавству, а юристи зазначили, що такі положення можуть викликати позови до Європейського суду з прав людини! У підсумку маємо два-три дні на те, щоб прийняти положення про Мінінформполітики, а Юрій Стець говорить про досвід створення таких органів у Франції й Великобританії під час Першої та Другої світових воєн, але не говорить про конкретні тлумачення положень свого проекту, посилаючись на те, що він застарілий. Немає жодної калькуляції щодо статті витрат цього міністерства у той час, коли в Україні дефіцит бюджету становить 63 млрд грн. Депутати і фахові юристи самі пропонують допомогу для усунення неточностей у проекті й не можуть дочекатися від міністра відповіді, коли ж відбудеться обговорення. Натомість їм пропонують «через Громадське ТБ, блоги і соцмережі донести це до суспільства». Окрім того, за ці ж три дні Стець хоче погодити положення з «міжнародними колегами». З’ясували тільки, що на оренду приміщення Мінінформ не буде брати більше коштів з бюджету, бо потіснить інші міністерства. «День» слідкуватиме за доопрацюванням положень і затвердженням остаточних функцій відомства, адже проект у редакції 2007—2009 років має дуже багато спірних моментів. За словами представника Харківської правозахисної групи Олександра Павліченка, «це — погана іміджева історія для України», а Світлана Заліщук заявила, що «це — мегагігант, який заграбастав собі всі функції з інформаційної політики».
Натомість журналіст Віталій Гайдукевич на своїй сторінці у ФБ висловив непопулярну думку: «Ось держава розродилася ідеєю створити міністерство, яке вперше (!) за 23 роки існування держави Україна має взяти відповідальність за інформаційні інтереси країни. І тут вся патріотична громадськість ФБ, включаючи журналістів, завила: о жах, міністерство пропаганди». Ідея створення справжнього національного простору, вироблення державної інформаційної політики, відбиття пропагандистських атак і просування єдиних проукраїнських смислів за кордон — це те, за що ратує більшість із медіа-сфери, а деякі навіть послідовно і вже багато років просувають ці ідеї й формують смисли, проте не такими методами, які передували створенню Мінінформу, і не з тими положеннями, які дозволяють повністю узурпувати інформаційну сферу одній силі.
«ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЬОГО МІНІСТЕРСТВА — НА «БПП»
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат України, член депутатської фракції політичної партії «Народний фронт»:
— Ми зустрічалися з Юрієм Стецем у фракції. Головне завдання, яке він бачить, — противага і захист від російської інформаційної війни. Він дав слово, що це міністерство жодним чином не впливатиме на незалежні українські медіа всередині країни. Але я вважаю, що спочатку треба було створити положення про міністерство, а вже потім ми мали голосувати. Якби це питання ставилося окремо на голосування, я би не голосував. До самого Юрія Стеця я ставлюся позитивно як до фахівця і журналіста, але не можна голосувати за те, чого немає. В уряді були різні квоти. Юрій Стець ішов по квоті «Блок Петра Порошенка», бо це коаліція. Тепер відповідальність за діяльність цього міністерства повністю лягає на «БПП». Разом із тим, положення про новостворене міністерство має затвердити уряд, і тому також є відповідальність уряду, щоб воно не перетворилося на «міністерство правди». Натомість сама координація інформаційного захисту та інформація про Україну у світі потрібна. Якщо міністерство буде фахово займатися справою і на цьому концентрувати увагу, це буде позитивний момент. Якщо ні — будемо робити все, щоб не створити ще одного монстра, який займається цензурою.
«ГОЛОВНЕ, ЩОБ НЕ ДІЙШЛИ ДО КОМСОМОЛУ»
Зураб АЛАСАНIЯ, гендиректор Національної телекомпанії України:
— Створення міністерства відбувається непрозоро, і це не дуже гарно. Але, наскільки я розумію, все це виникло зненацька. На публічній лекції Антон Геращенко озвучив свою ідею, і Стець, хоч і не дуже підготовлений, змушений був відповідати. Потрібно було спочатку оприлюднити і обговорити положення у всіх колах, а тепер так вийшло, що Юрій виправдовується. Я б бачив його завдання у пропаганді, але лише для іномовлення, де конче необхідна державницька позиція, включно з територіями, які захоплені. Координація прес-служб по всіх міністерствах — це точно не завадило б, досі ми отримуємо різні месиджі з різних структур. Якщо вони підтримують роздержавлення і суспільне телебачення — добре. Але є небезпека того, що якщо Юрій Стець вибудує міцну систему, а потім він піде, то хтось може очолити і загарбати, а з якими цілями використовуватиме цю систему? Журналістська спільнота має слідкувати за тим, щоб так не сталося. Завдання Мінінформу — вироблення системи державної інформаційної безпеки, навіть може бути тонке вибудовування ідеології держави як такої впродовж років. Якщо вони роздобудуть гроші на інформаційні програми — чудово, ми ж бачимо, яку систему вибудував за ці роки сусід. Головне, щоб не дійшли до піонерів і комсомолу.
«РОБОТИ БАГАТО, А ХТО В ЯКОМУ КРІСЛІ — НЕ СУТТЄВО»
Олег НАЛИВАЙКО, голова Державного комітету телебачення та радіомовлення України:
— Невирішених питань у реагуванні на сучасні виклики в інформаційному просторі дуже багато. Повільно проходять документи в міністерствах і відомствах: проект Стратегії розвитку інформаційного простору і проект Доктрини інформаційної безпеки були підготовлені за три місяці, але так досі й не прийняті. Проекти законів, урядових постанов, зокрема з визначених пріоритетів, погоджуються у відомствах місяцями замість тижня за регламентом. Ще у травні внесено пропозиції з розширення інструментарію, серед них — підпорядкування Держкомтелерадіо концерну РРТ, «Преси України», але рішень досі немає. Ми запустили радіомовлення на Росію і Крим, внесли зміни у формат УТР за рахунок мобілізації внутрішнього ресурсу. Але треба йти далі. Необхідно створювати «телерадіопродакшн», інформаційні центри для реагування на інформаційну агресію РФ, повноцінно впливати на інформаційний простір захопленої терористами частини Донецької й Луганської областей. Роботи дуже багато, а хто в якому кріслі або без крісла — не суттєво.
Держкомтелерадіо, крім державної телерадіомовної сфери та інформаційної політики, опікується видавничою сферою, книговиданням, книгорозповсюдженням та питаннями доступу до публічної інформації. Це майже сто державних підприємств під управлінням Комітету, і нагадаю, що це орган державної виконавчої влади, прописаний у Конституції. Тому після оприлюднення Положення про Мінінформ треба обговорювати всі аспекти ухваленого рішення.
