«День» уже обговорював на своїх сторінках ефективність дій місцевої та центральної влади щодо інформування українського населення про перспективи вступу нашої країни до НАТО. А що сьогодні для цього роблять ЗМІ? «День» звернувся до персон, здавалося б, інформованих, із запитаннями:
«Як ви оцінюєте рівень інформованості українського населення (передусім у регіонах) про перспективи вступу України до НАТО, про сам Альянс? Чи потрібна просвітницька робота в цьому напрямку? І якщо потрібна, то чи справляються вітчизняні ЗМІ з цим завданням?»
Сергій ВАСИЛЬЄВ, керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента:
— Я не вважаю себе профільним експертом з вивчення громадської думки про ставлення українців до НАТО... Тому можу висловити лише власну думку як громадянин і як людина, яка отримує через ЗМІ різноманітну інформацію. У мене особисто немає проблем із задоволенням інформаційних потреб у питаннях діяльності НАТО, взаємостосунків України з НАТО, перспективи вступу нашої держави до Альянсу. Але треба обов’язково враховувати ще й такий аспект: якщо людина сама хоче мати подібну інформацію, то вона її шукає. Зараз для цього є необмежені можливості. Думаю, що ваше питання слід розглядати в площині активної позиції самого суб’єкта, на якого спрямовано цю інформацію.
Сказати про те, що існує якийсь загальний, середньостатистичний рівень інформованості населення, мабуть, важко — для цього треба проводити спеціальне соціологічне дослідження. Але можна говорити про те, що сьогодні державою створені всі умови, аби людина, яка хоче з’ясувати для себе будь-яку інформацію, пов’язану зі взаємостосунками України з НАТО, могла почерпнути її з друкованих ЗМІ, теле- чи радіоефіру, Інтернету. Крім того, наприклад, в Києві відкрито інформаційний центр НАТО з вільним доступом всіх бажаючих. Тому, як на мене, говорити про більш чи менш активну просвітницьку роботу абсолютно некоректно — це дуже індивідуальна річ. Аби було бажання...
Микола ТОМЕНКО, голова комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, директор Інституту політики:
— Пік падіння цікавості українських громадян до НАТО ми фіксували після Балканської кризи, а потім — після ситуації в Іраку. В Україні значною мірою не сприймають війни чи воєнних дій як засобу вирішення геополітичних конфліктів чи якихось інших проблем. Тому, мені здається, що зменшення зацікавленості українцiв в НАТО більшою мірою фіксується об’єктивно. Але, звичайно, є й інша проблема. Вона пов’язана з відсутністю повноцінної інформації про Євроатлантичний блок, його різноманітні програми, аспекти, пов’язані з відповідними вигодами для країни, яка вступає в НАТО, певні стандарти і безпечність військових формувань, технічний рівень переоснащення армії, яке сьогодні важливе для України.
А просвітницька робота завжди потрібна і, мені здається, вона має бути системною. Також і в ситуації з НАТО. Взагалі офіційна доктрина багатовекторності, на мою думку, є проблемою для наших громадян. Адже треба чітко розмежувати і говорити, що Євросоюз — це стандарт демократичних цінностей і економічних відносин, НАТО — це стандарт військово-політичних відносин. У пресі все йде через рисочку: вступ до Евросоюзу, НАТО і так далі. І в результаті відбувається мішанина. Тому сьогодні українці не відчувають чіткості сприйняття переваг і важливості вступу України до тієї чи іншої міжнародної організації, й до НАТО зокрема. На мою думку, треба щось змінювати не стільки кількісно, скільки якісно. Зосiбно, змістовно змінити логіку просвітницької роботи взаємин України й НАТО.
Оксана РЯБЧУН, головний редактор тижневика «RIA плюс» (м. Тернопіль):
— Ми й справді мало пишемо про НАТО. Підбираючи новини з українського життя, зазвичай я оминаю цю абревіатуру, як кажуть, десятою дорогою. Пояснення дуже просте. Я не вважаю, що це буде цікаво регіональним читачам. Ми не є жовтою газетою, але намагаємося писати про речі, практично важливі для життя людини.
Віталій ПОРОВЧУК, викладач історії кафедри українознавства Українського державного університету водного господарства і природокористування, депутат Рівненської міської ради:
— Для мене ситуація навколо НАТО є дещо парадоксальною. З одного боку, Президент, Рада національної безпеки, уряд однозначно висловились за вступ нашої держави до НАТО. І не лише висловились. Тісна співпраця з Північноатлантичним альянсом вже давно перестала дивувати пересічного українця, який через електронні ЗМІ добре поінформований і про курс нинішньої влади, і про спільні україно-натовські проекти.
З іншого боку, державні структури практично нічого не роблять для того, щоб змінити все ще домінантний пострадянський негативний імідж цієї військової організації. Навпаки, як тільки починає десь на планеті розгорятися «гаряча точка», ЗМІ (очевидно, за інерцією) намагаються прив’язати до цієї події НАТО як агресора, а не миротворця. І це, звичайно, насторожує.
Просвітницькою діяльністю, безумовно, займатися треба. Але не бездумно, не в стилі радянської пропаганди, коли людина вірить написаному чи почутому тільки тому, що так треба. Чому б, наприклад, у співпраці з представництвом НАТО у Києві не розробити цілу програму, спрямовану на докладніше ознайомлення зі структурою, складом, завданням Північно- атлантичного блоку. А впроваджувати її якраз і мали б ЗМІ, вчителі, викладачі тощо. І як тільки ця справа зрушиться з місця, стане модною, то цю тему обов’язково підхоплять не лише центральні, а й регіональні ЗМІ. І за рік-два ставлення до НАТО в Україні кардинально зміниться.
Анатолій КРУГЛАШОВ, доктор політичних наук, завідувач кафедри політології та соціології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:
— Думаю, що сьогодні треба говорити про формування належного інтересу у самих керівників та працівників ЗМІ, а також про поширення просвітницької діяльності — щодо цих питань вона недостатня. Але доцільно говорити не лише про роль ЗМІ, а й органів влади. Якщо європейський вибір України вже зроблений і це не пропагандистський демарш, то потреба в кращій поінформованості і аналітичному забезпеченні входження нашої держави в структури НАТО і Євросоюзу — необхідність, і вона повинна знаходити постійну якісну увагу також і з боку як регіональних, так і центральних органів державної влади та управління.
Родіон МІРОШНИК, начальник відділу з питань взаємодії зі ЗМІ та громадських зв’язків Луганської облдержадміністрації:
— Уявлення наших земляків про НАТО базуються на чутках, упередженнях, що склалися ще за радянських часів. Люди не мають достовірної та зрозумілої інформації про блок, про вимоги, які висуває членство в ньому до країн-учасників. Політики заявляють про необхідність вступу до НАТО, але читачі не розуміють багатьох положень їхніх виступів. Немає відповіді на прості, але важливі запитання: навіщо Україні вступати до НАТО, як це позначиться на самостійності та незалежності нашої країни, як членство в Альянсі вплине на нашу армію, чи не будуть нам диктувати свою волю сильніші партнери по НАТО?
Я вважаю, що інформації у центральній пресі недостатньо для створення громадської думки. Якщо є бажання достукатися до провінції, то потрібні статті в регіональній пресі. Соціологічні опитування свідчать, що в регіонах люди більше довіряють місцевим виданням, ніж центральним.
Володимир ПРИТУЛА, заступник директора Кримського незалежного центру політичних дослідників і журналістів:
— Я думаю, що широке інформування населення України про НАТО — це одне з головних завдань держави, водночас наші державні службовці мало того, що не інформують народ про характер і суть НАТО, але дозволяють собі критикувати рішення Президента та уряду і кажуть про необхідність зміни політичного курсу. Я думаю, що така позиція несумісна сьогодні зі статусом держслужбовця в Україні. Я вважаю, що мають бути створені спеціальні державні центри, завданням яких буде широке інформування населення, навіть спеціальна PR-кампанія про зовнішньополітичні завдання України, серед них про вступ до НАТО, люди повинні мати істинну інформацію, а не спотворену комуністичними пропагандистами. Я впевнений, що рішення про вступ України до НАТО підтримає більшість населення нашої країни, бо альтернативного варіанта, що відповідає інтересам українського народу, в нинішній ситуації просто не існує.
