Проблема прибутковості мережевих засобів масової інформації актуальна не лише для власників цих ЗМІ, зацікавлених у комерційній вигоді, а й для журналістів, адже прибутковість великою мірою визначає незалежність преси (хоча водночас не є її гарантією). В Україні ж більшість загальнонаціональних суспільно-політичних ЗМІ (згідно зі щорічним звітом «Український демократичний барометр» Фонду «Демократичні ініціативи» за 2009 рік) є дотаційними. Що стосується безпосередньо інтернет-сектору, то тут взагалі складно говорити про будь-яку статистику чи вимірювання. За словами голови Інтернет-асоціації України Тетяни Попової, прибутковість чи неприбутковість мережевих медіа не вивчається, оскільки офіційних вимог щодо звітності їм не висувають. «Утім, прибуткові проекти в українській мережі, безумовно, є, хоча їх і небагато», — каже Тетяна Попова.
Минулого тижня професор (журналістика та масові комунікації), доктор філософських наук Університету Південної Кароліни, магістр журналістики та комунікацій Університету Флоріди Август Грант зустрівся з головними редакторами українських ЗМІ, аби розповісти про те, «як розвивати ЗМІ в інтернеті, аби вони приносили гроші». Американський науковець приїхав до Києва на запрошення компанії «Сістем кепітал менеджмент».
Принагідно «День» поставив пану професору кілька запитань.
— Стратегії щодо того, як зробити електронні ЗМІ прибутковими, розробляються фахівцями вже доволі давно. Які останні тенденції в цьому напрямку ви б відзначили?
— Словосполучення «електронні медіа» включає в себе цілу низку видів ЗМІ. Почнемо з інтернету. Найвиразніша тенденція тут полягає в тому, що для частини свого контенту, який перебуває в інтернеті, редакції встановлюють бар’єр оплати. Тобто частина контенту стає платною. Але такий крок можуть дозволити собі далеко не всі ЗМІ. До прикладу, «Нью Йорк Таймс» — може, адже їхній контент має певну унікальну цінність, за яку читачі згодні платити.
Успішні медіа можуть мати кілька джерел прибутку. І чим більше таких джерел має медіа, тим спокійніше почувається. Наприклад, кабельне телебачення заробляє за допомогою і реклами, і абонплати. І тому воно почувається спокійніше, адже якщо одне джерело прибутку зазнає коливань, то інше залишається більш-менш стабільним.
Другий тренд, про який варто говорити і який поволі розвивається, — це поява нових видів контенту для нових медіа. Починається все з того, що новий вид медіа слово в слово копіює контент традиційних. Але зрештою це ніколи не спрацьовує, тож доводиться винаходити нові формати. Так, перші новини на телебаченні являли собою людину, яка зачитувала газетні новини перед телекамерою. А перші інтернет-новини були скопійовані з газет та теленовин. Згодом це зникло, натомість в інтернеті виникли нові формати. Саме поява цих нових форматів сприяє тому, що люди проводять більше часу в інтернеті, тобто мережеві ЗМІ стають прибутковішими.
— Україна має специфічний медіаринок. Зокрема, згідно з нашим законодавством, інтернет-ЗМІ не є засобами масової інформації, адже вони не фігурують у відповідному законі. Окрім того, у нас загалом із прибутковістю ЗМІ є проблеми. З огляду на ці фактори, які українські особливості, пов’язані з прибутковістю інтернет-ЗМІ, ви б відзначили?
— По-перше, медіа повинні мати організації, які б їх представляли і які б говорили про необхідність регуляції інтернет-ЗМІ та просували її. По-друге, ЗМІ мають працювати з аудиторією, наголошуючи на тому, якою є їхня роль у підтримці демократії. Адже демократія не може існувати без вільних та незалежних медіа. Американські медіа вміють голосно говорити про те, наскільки важливою є роль незалежної преси в підтримці демократії, вміють розповідати свої власні історії про свій вклад у цей процес. Але чи часто ви бачите в українських ЗМІ матеріали про проблеми, які є в інформаційному середовищі, шляхи їхнього подолання, про те, яку роль у цьому зіграли саме вони? Суспільство має усвідомити, яку важливу роль відіграють незалежні та професійні медіа у його розбудові.
