Як розповідав «День» (№ 181 від 9 жовтня цього року), 8 жовтня наш кореспондент Микола Хрієнко завершив 27-денну журналістську соціально-екологічну експедицію Дніпром, пропливши надувною байдаркою «Робінзон» 375 кілометрів від греблі Київського моря до греблі Кременчуцького водосховища, фінішувавши біля Світловодська Кіровоградської області. Поставивши собі за мету дослідити екологічний стан головної водної артерії країни та ситуацію з захопленням водоохоронної лінії берега, журналіст упродовж експедиції вів щоденник, записував коментарі сотень людей, які живуть на Дніпрі, та зробив майже 400 унікальних світлин. Коли Микола Хрієнко повертався у столицю, «День» у телефонному режимі поспілкувався з ним про перші результати унікальної експедиції.
— Цю незвичайну акцію поділяю на три складові — спортивну, туристичну і журналістську. Головна мета — журналістський результат. Тільки байдаркою можна пройти Дніпром і наочно зафіксувати жахливий стан берегів, відчути, як живе річка, побачити, хто її приватизував. Насамперед мені вдалося дослідити і зафіксувати вплив водосховищ на стан природного русла Дніпра, зокрема жахливу ситуацію з розмиванням берегів. Без перебільшення, щороку зникає по кілька прибережних метрів чорноземів. Цьому сприяє передусім руйнівна дія вітрів і води під час штормів та природний процес швидкого скидання кригою води навесні. Утім, серйозних збитків екосистемі річки завдають також швидкісні катери й човни, що їх нині безконтрольно продають для користування на водосховищах. Ці приватні катери, швидко проходячи метрів із 18 від берега, наче плугом, підрізають берег. На фото я зафіксував дерева, які внаслідок цього явища масово ростуть стовбурами у воду. Ідеться про приватні плавзасоби, адже Дніпро, на жаль, практично мертвий для державного пасажирського річкового транспорту. Ще одна моторошна зйомка — розмивання могил на покинутих старих кладовищах. Виходячи з берегів, річка буквально вимиває домовини. Як наслідок — просто у воді плавають кістки людей.
— «День» не раз писав про браконьєрство на Дніпрі. Чи вдалося під час експедиції зафіксувати, наскільки це явище є масовим?
— Браконьєрство опинилося під особливим прицілом моєї уваги. На Дніпрі від Вишгорода аж до Світловодська стоять суцільні сітки. Десятки тисячі сіток. Їх ставлять приватні господарства, які мають ліцензії на вилов риби (наскільки вони дотримуються встановлених обсягів виловів, говорити не можу), і дуже багато сіток від браконьєрів. Останні трусять сітки не тільки вночі, а й відверто вдень. У Дніпрі риби дедалі меншає. Стратегічні рибні запаси розкрадаються, адже соціально-економічне становище, злидні штовхають людей на браконьєрство. Річка замулена, забруднена, забута державою. Люди живуть спогадами про ту річку, якою вона колись була. Хоч би що там казали у високих кабінетах, дієвої державної програми захисту Дніпра немає. Принаймні, я не побачив її результатів. Оздоровлення Дніпра, боротьба з браконьєрством, запобігання незаконній забудові на берегах і в самій річці — це лише промови українських чиновників.
Крім браконьєрства, Дніпро потерпає від хімічних відходів. Сьогодні не складно зафіксувати величезні скиди хімії, особливо із черкаських хімкомбінатів. Щоб офіційно не платити і не встановлювати очисних споруд, «практичні» керівники підприємств скидають хімію просто у воду. Рибалки показували потворну хімічну речовину чорного кольору, від самого запаху якої люди отруюються. Порушена екосистема. Дніпро вже не реве, а лише стогне. Після цієї експедиції я планую консультуватися з екологами про наслідки побаченого, систематизувати зібраний матеріал та підготувати публікації для «Дня».
— А яка ситуація з незаконною забудовою водоохоронної зони?
— Я зафіксував фактично неконтрольовану забудову водоохоронної прибережної зони. Від берега річки не можна будувати нічого на відстані 100 метрів. У мене є фотозйомка, де крани стоять на воді й роблять бетонні виноси в річку. Тобто сьогодні захоплюють не лише береги, а й саму річку. Йдеться про села біля Києва та Черкас. У руслі Дніпра й водосховищ здійснюють будівництво. Так не має бути! Якби таке робилося, наприклад, у Канаді, то відповідальних за це запроторили б за ґрати. Дніпро має багато заток, найбільше там, куди впадають малі річки. Так-от, ці затоки привласнюють нечуваними темпами. Там будують свої дачі. Прикро, що в частині випадків люди мають усі дозволи від місцевих чиновників на таку розбудову, хоч законодавство це забороняє. На берегах Дніпра з’являються чотири-п’ятиповерхові будинки, в яких немає каналізації. Всі стоки — просто у воду. А йдеться, між іншим, про тисячі будинків.
Кожен зафіксований факт планую детально аналізувати, консультуватися з екологами та юристами. Водоохоронні норми повинні діяти! Із Дніпра п’ють, якщо не помиляюся, 35 мільйонів людей. А якою поступово стає річка?! Ще не так давно рибалки варили юшку з річкової води, а сьогодні бояться в ній навіть помити розтельбушену рибу.
Ще в одній нашій болючій проблемі винні практично всі українці — екологічне забруднення Дніпра. Важко навіть на словах передати, скільки сьогодні поліетиленових пакетів, пляшок, синтетичних пачок, склянок плаває у річковій воді. Байдуже, де відпочивають у сезон люди — скрізь залишають після себе побутові й харчові відходи. Годі навіть уявити, що лежить на дні річки.
Сьогодні екологом бути небезпечно. Не так давно в Дніпропетровській області вбили відомого еколога, є факти залякувань представників цієї професії. Я свідомо пішов на цей крок, адже не можна боятися все життя. Проект був небезпечним. Основна проблема полягала в тому, що я прямував надувною байдаркою. Вона має низьку посадку, а це ускладнювало пересування у водах Кременчуцького водосховища, на якому хвилі сягали до півтора метра. Інколи доводилося на них не пливти, а фактично летіти. В 1978—1979 роках я ходив в експедиції каркасною байдаркою по Ворсклі та Самарі. Тож певний досвід я таки маю. Втім, то була групова експедиція. Цього разу мені доводилося бути і командиром, і штурманом, і екологом, і журналістом, і спортсменом. Із 27 днів 24 були ходові. За три дні на Дніпрі був нечуваний шторм, що унеможливило проходження. Якось під час негоди рибалки запропонували 15 — 20 кілометрів відбуксирувати чи підвести їхніми катерами. Я відмовився. Пройти маршрут самотужки для мене було справою принциповою. Скажу відверто: я ніколи не погодився б повторити цей маршрут ще раз. Він надзвичайно складний. Утім, радий, що вдалося успішно завершити експедицію. Те, що я зафіксував із води на байдарці, не можна побачити ні з вертольота, ні з катера, ні, тим паче, з берега. Невдовзі читачі «Дня» ознайомляться з результатами моєї соціально-екологічної експедиції.
