Геноцид — це трагедія, що торкнулася кожної третьої родини в Україні. Нещодавно у державі відзначили День пам’яті жертв Голодомору. Кожен міг прийти на Михайлівську площу і поставити свічку, таким чином згадавши загиблих. А от як висловлювали свою повагу жертвам Голодомору вітчизняні телеканали, чи мали можливість громадяни держави побачити, що відбувається на Михайлівській площі, переглянути документальні фільми, присвячені цій тематиці, читайте далі у коментарях представників телебачення та експертів «Дня».
Олександр НАРОДЕЦЬКИЙ, шеф-редактор «5 каналу»:
— Оскільки формат каналу є інформаційним, ми передусім намагалися дати нашому глядачеві якомога повнішу картину усіх заходів, приурочених до дати вшанування пам’яті жертв Голодомору 30-х років в Україні, висвітлити думки, які побутують у суспільстві та політикумі з приводу того історичного періоду. Протягом усього останнього тижня в ефірі інформаційних програм «5 каналу» виходили численні сюжети, присвячені цій темі. Вони охопили найважливіші події в країні та за її межами, пов’язані з відзначенням трагічної дати. Були висвітлені і різного масштабу суспільні події, що відбувалися (зокрема, відкриття виставки архівних документів в СБУ, створення пам’ятного музею-каплиці Голодомору у Дніпропетровську тощо), і всі основні політичні перипетії навколо цього історичного факту взагалі. Темі Голодомору були присвячені три інформаційно-аналітичні студії «5 каналу». 24 листопада найактуальніша тема тижня обговорювалася у програмі «Новий час» її ведучими Романом Чайкою, Яною Конотоп та істориком Людмилою Гриневич. Наступного дня розмови навколо теми Голодомору точилися у прямому ефірі програми «Час за Грінвичем». Співрозмовниками автора та ведучого програми Ігоря Слісаренка були головний редактор газети «День» Лариса Івшина та політичний експерт Валерій Бебик. Протягом вівторка 28 листопада журналісти «5 каналу» відслідковували події у Верховній Раді, де проходили дискусія та голосування по законопроекту про визнання Голодомору в Україні 1932—33 років актом геноциду українського народу. У щогодинних випусках новин відбувалися прямі включення з ВР та виходили оперативні репортажі з місця події. А завершився цей день полемікою у вечірній підсумковій інформаційній програмі «Час». У якості опонентів в ній виступили Роман Круцик, голова Київського «Меморіалу» та Владислав Забарський, народний депутат, автор альтернативного законопроекту про Голодомор. Недільне ток-шоу «Майдан з Данилом Яневським» також було присвячене найактуальнішій проблемі тижня. Полярні думки щодо Голодомору 30-х років відстоювали з одного боку — Лесь Танюк (Народний рух України) та Владислав Верстюк (заступник голови Інституту національної пам’яті), а з іншого — Вадим Колесніченко (ПР, автор альтернативного законопроекту про Голодомор) та Анатолій Чайковський (кандидат історичних наук, професор). Дискусію у студії підтримували також численні експерти.
Олена НЕСМІЯН, шеф-редактор ТСН:
— Передусім дозволю собі зауважити, що висвітлення трагічної теми голодоморів в Україні — традиція ТСН. І матеріали на цю тему з’являються не лише до роковин голоду 1932—33 рр., які в Україні відзначають офіційно. Будь-яка значуща подія у історичній науці, політиці, суспільна ініціатива чи творча, акція, присвячена голодоморам, становлять інтерес для журналістів ТСН. З 2002-го ТСН узяв за правило увесь тиждень перед офіційним Днем пам’яті жертв Голодомору інформувати свою аудиторію не лише про політичні баталії навколо визнання чи невизнання цієї трагедії геноцидом, але й знайомити її зі свідченнями тих, хто пережив той страшний час. Цьогоріч традиції дотримано, а у п’ятницю 24-го та суботу 25-го Голодомор був головною темою випусків. Звісно ми показали й жалобні урочистості, але насамперед постаралися розповісти історії конкретних людей — і тих, хто помер у нелюдських муках, і наших сучасників, небайдужих людей, як от полтавського колекціонера Миколу Бондаренка, який зібрав вісімдесят рецептів страв, які у часи Голодомору готували українські селяни. У цій страшній кулінарній книзі — страви з пасльону, макухи, пирію, жолудів. Гадаю, що не залишив глядачів байдужими і сюжет про величезний — на двісті тисяч трупів — могильник у Дніпропетровську, де тепер престижний та затишний «котеджний» район. І про відчайдушного голову сільради у Сосонці на Вінниччині, який всупереч державним інструкціям, реєстрував смерть односельчан, чітко вказуючи причину — голод.
Олена ПОЛІЩУК, журналіст прес-служби телеканалу «Інтер»:
— Тема Голодомору — цей біль і трагедія України — не могла пройти повз журналістів «Інтеру», які, незважаючи на молодість і віддаленість від тих днів, глибоко прониклися всенародним горем. Напередодні чергової річниці трагічної дати всі служби та редакції телеканалу прагнули висловитися з приводу відомих подій 1933 року, коли мільйони людей було знищено страшною болісною смертю. І, мабуть, пам’ятником їм можна назвати спеціальний інформаційний проект «інтерівців», який вийшов у ефір 25 листопада о 16.00, коли у всій країні запалилися свічки за упокій невинно загиблих. Горіли вони й у руках наших ведучих — Лариси Губіної та Лук’яна Сєльського, які працювали в студії і на Михайлівському майдані столиці, куди прийшли тисячі киян і де Президент Віктор Ющенко говорив про геноцид проти українського народу — цей найбільший злочин проти людства. Це запропонували самі ведучі, і їх порив підтримували всі наші колеги, які перебували за кадром. Адже це наша спільна біда, до якої ми ставимося дуже й дуже серйозно. Пряма трансляція акції переривалася включеннями з областей, які зазнали найбільших втрат під час Голодомору. Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Одеська, Харківська… Страшно думати, що в самій житниці люди вмирали від відсутності хліба, пухнули від голоду, доходили до канібалізму. Вижити вдалося небагато кому, але й їхніх свідчень досить, щоб стверджувати: це було сплановане, свідоме знищення населення. І вони виступали в ефірі «Інтеру», розповідали правду про той жах, коли вимирали дворами і селами. Вірною собі залишилася і Студія документальних фільмів та спецпроектів, що готувала до цього дня фільм «Померлі за статистикою» (вийшов у ефір відразу ж після спецвипуску «Подробиць»). За словами керівника студії Костянтина Стогнія, автори проекту вирішили не уподібнюватися політикам чи тим, хто займається демагогією, сперечаючись, скільки людей тоді загинуло. Адже часто в подібних обговореннях апелюють побутовими поняттями, а не юридичними нормами. Виходили з того, що кожна смерть повинна була мати висновок: від чого померла людина, яка причина її смерті? Чи є ці документи, чому їх не оприлюднюють? Журналісти в регіонах отримали завдання розшукати юридичні підтвердження Голодомору. На жаль, у більшості випадків це виявилося неможливим, що дає привід підозрювати: всі свідчення злочину знищувалися. Сумним успіхом можна назвати знахідку у Вінницькому архіві КДБ УРСР — висновок, що причиною смерті людей було недоїдання. Значить, статистика все ж таки велася, і її ретельно приховували чи знищували. Але абсолютно все знищити неможливо, слід десь обов’язково залишається… Як зазначив пан Стогній, канал показав історичну правду в документах, а не просто в емоціях — як це зробили інші телеканали. Більше того архіви розкрили такі страшні злочини, як канібалізм, коли, наприклад, батьки з’їли свою двомісячну дитину. З цієї нагоди було заведено карну справу, вона розслідувалася, і наявний її повний опис. Гадаю, ми змогли переконати наших глядачів у факті геноциду мовою документів.
Віталій ДОКАЛЕНКО, Президент Першого Національного:
— Ніяких сумнівів: сьогодні Україна перебуває на якісно новому етапі духовного розвитку, що сприяє становленню та зміцненню нації. Це непростий період, який викликає зіткнення не просто різних думок, але, власне кажучи, і світоглядів. Яскравим свідченням цього є незгоди щодо місця та ролі української мови в державі, щодо Голодомору 30-х років, незважаючи на визнання Верховною Радою цієї страшної трагедії геноцидом проти народу України. Перший Національний, будучи послідовним у одному з основних принципів мовлення — об’єктивності, всебічно висвітлював тему Голодомору, інформуючи аудиторію про різні думки, які стосуються даної проблеми. Зокрема, на соціально-політичному ток-шоу «Толока» в прямому ефірі розгорілася гостра дискусія щодо Голодомору, продовженням якої, на жаль, стала вулична бійка... У кожного своя правда — і у тих, хто втратив під час голоду рідних і близьких, і у тих, хто впевнений, що індустріалізація країни варта була такої кількості людських жертв. У будь-якому випадкові, навіть якщо кожна сторона залишиться при своїй думці, громадяни України повинні знати історичну правду, вони повинні бути поінформовані про події, які мали місце в історії України. І Перший Національний, як державний канал, насамперед має сприяти розкриттю фактів, що раніше замовчувалися. Коли 2004 року ми почали обговорювати з Фондом «Україна 3000» проект соціальних роликів з питань Голодомору, народилася ідея створення документального фільму. Знімальна група їздила всією країною, збираючи живі свідчення страшної трагедії — Голодомору 30-х. Тоді ми фізично стали відчувати масштаби і ступінь цинізму знищення цілого народу. Емоційно дуже непросто було працювати. За відзнятими матеріалами було створено серію соціальних роликів, які демонстрували практично всі телеканали країни. Документальний фільм «Голодомор. Технологія геноциду», який був у ефірі Першого Національного в День пам’яті жертв Голодомору, став результатом і продовженням роботи зі збирання та систематизації матеріалів із даної теми. Дав свої результати й пошук архівних відеоматеріалів, які відбивають жах того, що відбувалося в Україні. Ця стрічка отримала нагороди й була відзначена на декількох кінофестивалях. Я гадаю, сьогодні ми сміливо можемо говорити про те, що внесли свій посильний внесок у визнання Голодомору в Україні геноцидом. Не виключаю, що частина депутатів Верховної Ради прийняла таку ухвалу після перегляду документального кіно «Голодомор. Технологія геноциду» — таке не залишає байдужими нікого. День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій — це й данина пам’яті тим, хто пішов, і застереження на майбутнє — подібне не повинне повторитися. Телевізійний ефір третьої суботи листопада на Першому Національному заздалегідь визначено: ми транслюємо всі заходи, присвячені пам’яті жертв Голодомору, які відбуваються в столиці цього дня. На організацію прямого ефіру з декількох точок були задіянi 4 пересувні телевізійні станції, працювали 25 відеокамер, 6 телевізійних кранів. Протягом двох діб понад 200 осіб забезпечували безперебійну роботу техніки, даючи можливість усій країні бути очевидцями та учасниками того, що відбувається. Урочисто-величними були молебень у Софіївському соборі, хід на чолі з Президентом країни до Михайлівської площі, покладання символічних колосків до Пам’ятного знаку жертвам Голодомору. На момент виступу Президента України Віктора Ющенка ми роздали сигнал усім телеканалам країни, і оголошена хвилина мовчання в пам’ять жертв Голодомору справді стала загальнонаціональною. Дуже зворушливою і видовищною була акція «Запали свічку»: люди, які запалювали свічки на Михайлівському майдані, чули Реквієм, що звучав у цей час у Оперному театрі. Глядачі Першого Національного дістали можливість бачити всі заходи, які цього дня присвячувалися Пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.
Тарас ГРИМАЛЮК, директор агентства мистецтв «Арт Велес»:
— На мою думку, наші телеканали жахливо поставилися до висвітлення теми Дня пам’яті жертв Голодомору. Окрім Першого національного, який цілеспрямовано працював на висвітлення цієї події в ефірі. Інші ж канали поставилися до цього не так, як то мало бути в цивілізованій країні. Ми мали можливість цього дня побачити якщо не КВН, то якихось російських гумористів або «Ігри патріотів». І це в той день, коли в Україні траур. Це просто було знущанням над пам’яттю тих людей, що стали жертвами Голодомору. Я, звичайно, розумію, що ці програми рейтингові, і вони приносять прибуток. Але в пам’ятний день для всієї країни повиннi транслюватися і відповідні програми: документальні фільми, передачі тощо. Адже ми маємо розуміти, що то була велика трагедія для українців. Мільйони людей померли від страшної голодної смерті. І майже кожної сім’ї торкнулося це горе. І так недбало ставитися до трагедії, зовсім не згадувати про це неприпустимо.
Сергій АРХИПЧУК, режисер:
— Деякі телеканали демонстративно не помітили наймасштабнішу трагедію одного з найбільших народів Європи. В ефір ішли програми, далекі від проблематики «Дня пам’яті жертв Голодомору». Господарі ефіру не вміють або не хочуть шанувати минуле та історію — очевидно, майбутнє, бумерангом відплатить їм за це. Існує система подвійних стандартів на каналах: програми, пов’язані з історією України, (з добою УНР, з Голодомором, з періодом визвольної боротьби 1940—1990 рр.), на популярних телеканалах ставляться серед ночі або в час, коли більшість людей працюють. Ця тенденція є відображенням морально-нечистих ігор розпіарених політиків, які, нікого і нічого не боячись, намагаються обіграти «в наперстки» народ.
