Як уже повідомляв «День» (див. № 218), в Києві презентували збірник «Редакторських настанов Бі-Бі-Сі для авторів випусків новин та інформаційних програм» українською мовою, які до того багато разів перевидавались лише англійською. В книзі стисло викладено основні засади та правила роботи корпорації. В принципі, ці настанови можуть бути застосовані у будь-якій медійній організації світу, тому що в них викладені загальні засади етичної, чесної, юридично та суспільно відповідальної журналістики. Але чи приживуться «Редакційні настанови...» в українській атмосфері політичної та журналістської невизначеності? Це питання викликало дискусію серед експертів та журналістів, яка і відбулась після презентації «Настанов...» в Медіа-клубі Центру медіа-реформ. Видавці «Настанов...» вважають, що книга — особливо актуальна для медіа-ринку України, що бурхливо розвивається. Але скільки часу потрібно для того, щоб редакційна ідеологія Бі-Бі-Сі знайшла свого журналіста в Україні і що для цього потрібно? Чим журналістика Британії відрізняється від журналістики України? Пропонуємо вашій увазі найцікавіші думки медіа-експертів з цих та інших питань.
Найджел ЧЕПМЕН, директор всесвітньої служби Бі-Бі-Сі:
— Приїзд сюди виявився для мене гарною можливістю, аби презентувати Редакційні настанови Бі-Бі-Сі. Можу сказати, що принаймні один із трьох впливових політиків — спікер парламенту Володимир Литвин — має таку книгу і навіть виявив зацікавлення її прочитати. Я сподіваюсь, він її уважно перегляне. І, хотілося б вірити, допоможе створити таке середовище для мас- медіа, щоби їм було легше користуватися цими настановами. Ми в Бі-Бі-Сі не ставимо собі завданням приїжджати до вас і розповідати, як треба дотримуватись настанов і за якими стандартами працювати. Але від багатьох людей тут, в Україні, я чув, як вони поважають нашу службу. Власне, і я маю своє видання «Редакційних настанов...», яке тримаю поряд із собою на робочому столі. Але це не та книга, яку треба щодня перечитувати. Ця книга не захищає Бі- Бі-Сі від зовнішніх впливів та світу. Ця книга просто допомагає зрозуміти оточуючий світ і як ми можемо в ньому працювати. Ми намагались зробити видання таким, щоб воно допомогло нам скерувати своє ставлення до тієї чи іншої гострої теми. Тому що, на моє глибоке переконання, добрий журналіст — це етичний журналіст. Відтак, працюючи в команді, ми прагнемо забезпечити ту систему цінностей, до яких ми завжди звертатимемося. Одне із основних наших завдань, наприклад, підходити до створення будь-якої програми із правильним оціночним судженням. Тим паче — в період виборчих перегонів. Якщо говорити про Всесвітню службу Бі-Бі-Сі, то їй доводиться висвітлювати вибори по всьому світу, а це відбувається мало не щотижня. Можна сказати, що та репутація, на яку ми тяжко працюємо роками, може бути легко втрачена протягом одного тижня, якщо ми не дотримуватимемось своїх стандартів. Тобто відповідність цим стандартам — це необхідність.
Олександр ТКАЧЕНКО, продюсер, екс-керівник «Нового каналу»:
— Власники того чи іншого електронного медіа здебільшого керуються інтересами «заводів та пароходів», якими паралельно володіють, а не редакційними інтересами та незалежністю своїх ЗМІ. Але і тут є певний прогрес. Принаймні, вже рік не чую від урядовців запитань на кшталт, «чи можна купити цю статтю?» Дійсно, є реальна потреба в подібних до настанов Бі- Бі-Сі правил. Зокрема, в розділі «Політика» «Редакторських настанов...» є чимало аспектів, вирішення яких уже назріло для українських медіа. Наприклад, проблема використання даних соціологічних опитувань чи даних, оприлюднюваних під час передвиборчої кампанії цільовими групами та комітетами, була актуальною під час попередньої виборчої кампанії і залишатиметься такими з настанням нової. В Україні поширеною стала практика використання записів з Верховної Ради в сатиричній інтерпретації, тоді як «Редакційні настанови Бі-Бі-Сі» кажуть, що «ми не повинні використовувати жодних записів, здійснених у парламенті, для легких, розважальних програм або частин програм, що мають характер політичної сатири». В таких (українських) програмах проводиться чітка межа між політиками та людьми. Проте, рівень стосунків між українськими журналістами та політиками такий, що деякі з редакторських настанов Бі-Бі-Сі на практиці реалізуються з точністю до навпаки. Наприклад, в «Редакторських настановах» сказано, що Бі-Бі-Сі не платить за участь в програмах членам британського парламенту. В нас же — депутати самі платять каналу за ефір. Причому, якщо канал належить одному власнику, а ефір надається його політичному опоненту, то «такса» за ефір буде з «інтересом».
Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:
— Власне, презентація українського варіанту «Редакційних настанов...» — це вже подія для медійного світу, а також привід для дискусії, якої в нас, мабуть, давно вже не було. Коли мені доводиться спілкуватись зі студентами факультетів журналістики, я часто запитую аудиторію, для якої країни, власне, готуються наші журналісти? Я думаю, що з цього треба починати розмову про те, як ми можемо застосувати високі стандарти, якими керуються журналісти Бі-Бі-Сі в своїй роботі. Без сумніву, ми наразі можемо характеризувати свою країну різними словами. Для одних — це пострадянський простір, для інших — незалежна країна, ще для когось — це майбутня учасниця Євросоюзу чи ЄЕП. І в цій складній системі координат дуже часто блукають українські журналісти, незалежно від форм власності своїх ЗМІ. Потім ми можемо говорити про професійність, совість, етику. І це теж буде актуальною розмовою для нас. В Україні журналістика намагається наслідувати стандарти Бі-Бі-Сі. Звичайно, це не почалося з Майдану, все сталось набагато раніше. Наразі ми маємо всезагальну свободу слова, і це складно заперечувати. Але вона дивовижним чином поєднується з абсолютною кризою журналістики, коли левова частка в ефірі присвячується несуттєвим речам. Отже, я часто кажу, що перш ніж створити Бі-Бі-Сі, слід створити Британію. А як сказав мені Найджел Чепмен, Бі-Бі-Сі народилася із духом Британії. І це так. Я думаю, що справжні українські медіа, які керуватимуться стандартами Бі-Бі-Сі, теж народяться з духу України та українських цінностей. І я переконана, що такі акції потрібно робити. Не всюди вони приживуться, але це — правильний шлях. Відтак, питання лише в тому, на яких стандартах будуть базуватись політичні та електоральні успіхи України, особливо в переддень парламентських виборів.
Сергій ГУЗЬ, голова Незалежної медіа-профспілки:
— Переконати редакторів і власників в тому, що треба мати безсторонню журналістику, майже неможливо. Деякі редактори вважають, що ці чи інші політики є поганими апріорі, і про них так і будемо говорити. В регіонах справа з журналістською незалежністю просунулася набагато далі, аніж в столиці чи великих містах. Вже є прецеденти, коли власники заробляють гроші лише на своїй газеті, і тут вже є приклади об’єктивної журналістики. Цей феномен пов’язаний з розміром бізнесу власника. Люди, що вкладали гроші в друковані ЗМІ в регіонах, — це бізнесмени середньої руки, що мали зайвих кілька тисяч доларів. Зараз вони починають розуміти, що саме незалежна журналістика стає ключем до прибутковості. Але проблема, яку ми зараз маємо в регіонах, зводиться ось до чого: кожний засіб масової інформації має свою неофіційну редакційну політику. Вона не виписана і дуже часто існує в усній формі.
