Під час американських кампаній в Іраку та В’єтнамі медіа зіграли ключову роль, допомагаючи перемогти чи програти.
Вплив ЗМІ на 20-ти річну афганську операцію США ще належить вивчити. Але все каже про те, що кадри останніх трагічних подій в кабульському аеропорту вже стали історичними і будуть мати довготривалі наслідки.
СТРАТА В САЙГОНІ
Вже загальновідомим став факт того, що сучасна війна — це не тільки бойові дії в їхньому традиційному вигляді, але і протистояння в медійному, культурному, ідеологічному просторі.
Найяскравішим прикладом поразки у війні через програш на рівні ідеологічних наративів є В’єтнам.
В це важко повірити, але на полі бою американська армія вигравала битву за битвою, однак в підсумку програла війну.
Невірно обрана стратегія публічних комунікацій, слабка ідеологічна база, аморфні раціональні аргументи, неефективна контрпропаганда змусили Сполучені Штати відступити. Коли в’єтнамська війна стала сприйматися як несправедлива в усьому світі, і, в першу чергу, в США, саме в цей момент «американські яструби» програли. Формально — північним в’єтнамцям, в’єтконгівцям, але насправді «совєтам», які продукували та поширювали антиамериканську пропаганду по всьому світу, світовому антивоєнному руху, та — головним чином! — власним пацифістські налаштованим громадянам.
Вважають, що вирішальний «постріл» зробив Едвард Томас «Едді» Адамс — американський фотокореспондент, Associated Press.
Фото, зроблене Адамсом 1 лютого 1968 року, зіграло ключову роль у зміні ставлення американського суспільства до війни у В’єтнамі.
Це знімок, який отримав назву «Страта в Сайгоні». На ньому зафіксовано, як начальник поліції Південного В’єтнаму, генерал Нгуєн Нгок Лоан, стріляє у затриманого в’єтконгівця.
Фотографія була опублікована на перших шпальтах газет по всьому світу. Едді Адамс отримав за свою роботу кілька премій, у тому числі Пулітцерівську премію і нагороду World Press Photo за кращий кадр 1968 року.
Але трагічний парадокс в тому, що знаменитий знімок не був до кінця правдивим.
За два дні до цих подій, під час новорічних свят, армія комуністичного Північного В’єтнаму почала наступ. Десятки міст були захоплені зненацька. Бої йшли навіть на вулицях Сайгону. В цей момент південнов’єтнамські солдати схопили командира загону в’єтконгівців Нгуєна Ван Лема. Генерал Нгуєн Нгок Лоан був впевнений, що загін Лема вбивав цивільних, зокрема, вбив дружину та кількох маленьких дітей південннов’єтнамського поліцейського. Але нічого цього на фото не було — і не могло бути.
Едді Адамс писав у журналі «Таймс»: «Генерал вбив в’єтконгівця; я вбив генерала своїм фотоапаратом. Фотографії є найпотужнішою зброєю у світі. Люди вірять їм; але фотографії брешуть, навіть без маніпулювання ними. Вони — лише напівправда».
Але картина розстрілу військовополоненого без суду і слідства, здійсненого до того ж начальником поліції Південного В’єтнаму, викликала хвилю обурення в світі і знищила підтримку війни у В’єтнамі американцями.
ЕФФЕКТ CNN
«— Ви не завдали нам жодної поразки, — говорить американський полковник.
— Може, й так, — відповідає полковник Північного В’єтнаму, — але це нічого не змінює».
Це — цитата з книги Ларрі Бейнхарта «Американський герой». Саме на основі цього твору написано сценарій популярного серед політтехнологів фільму «Хвіст крутить собакою».
У тексті книги є такі слова: «Ми ще не зрозуміли те, що війна в сучасних умовах відбувається в першу чергу в засобах масової інформації».
У фільмі визначення більш жорстке: Війна — це шоу -бізнес.
Війна в Перській затоці — 2 серпня 1990 р. — 28 лютого 1991 р. — стала першою «телевізійною війною». Телекомпанія CNN висвітлювала американську військову операцію в прямому ефірі, не просто першими повідомляючи новини, але і забезпечуючи «ефект присутності» і недосяжної до того достовірності. Так американцям вдалося задати всьому світу «рамку» сприйняття подій в Перській затоці. З’явився навіть термін «ефект CNN», який трактувався як вплив на свідомість глядачів новин в реальному часі, 24 години на добу, одночасно в усьому світі.
В 1994 році тодішній голова комітету начальників штабів армії США Джон Шалікашвілі сказав: «Ми не перемагаєм, поки CNN не каже, що ми перемагаєм».
Після виникнення спочатку онлайн-медіа, потім соціальних мереж роль телеканалів зменшилася, але все ще залишається провідною.
CNN залишається серед лідерів — і в США, і в світі.
Тому новини про вивід американських військ з Афганістану та перехід Кабула під контроль «Талібану» я вирішила дивитися по CNN.
«ВІЙНА ЗАКІНЧЕНА, ЗАБУДЬТЕ»
Висновки з побаченого, як і з публічних комунікацій Білого дома, виявився в чомусь несподіваними, в чомусь повчальними.
По-перше, складається стійке враження, що Сполучені Штати не збиралися приділяти значну увагу афганському напрямку, вирішивши на етапі завершення операції обійтися без спеціального масованого інформаційного супроводу. Можна подумати, що комунікаційна стратегія мала бути чимось на зразок «Війна закінчена, забудьте».
На це вказує дефіцит заяв щодо ситуації від офіційних осіб, значний часовий лаг для звернення президента...
Можна подумати, що ніхто не прогнозував аж такої кризи і не встиг виробити позицію. Але може бути і інше: Вашингтоні може не вважати події останніх днів якоюсь катастрофою. Напевно, війна для вашингтонської адміністрації — це криза, участь американських військових в «чужій війні» — це криза, тоді як припинення війни, повернення американських солдат додому — це безумовний позитив. Відповідно, антикризові комунікації (яких, як здавалося, не вистачало в ці дні) в такій ситуації просто непотрібні.
По-друге. Основною аудиторією промови Джо Байдена, очевидно, були саме американці, а не афганці чи, наприклад, українці. Очевидно, що нинішня адміністрація Білого дому орієнтується в своїх діях передусім на американських громадян, на їхні інтереси та їхні вподобання. І ця аудиторія має схвально сприйняти повідомлення про вивід військ — що б потім там не трапилось ПІСЛЯ цього. «Подобається це вам чи ні, сильна промова президента Байдена відповідала настроям більшості американців», — написав в Твіттері член редакційної ради видання The Washington Post Джонатан Кейпхарт.
Висновок очевидний: Америка на цьому історичному етапі не збирається грати роль «світового жандарму».
IT’S NO OVER
Звісно, таке послання президента США «для внутрішнього користування» викликало зауваження точки зору геополітичних меседжів. Не будемо перераховувати всі критичні вислови з цього приводу, бо то тема для окремої міжнародної аналітики. Зауважимо інше: через зосередженість Білого дому саме на вирішенні проблеми повернення солдат до дому всі інші проблемні моменти відійшли на другий (а може і десятий) план.
В своїй промові Байден згадує про В’єтнам: «Я взяв на себе зобов’язання перед хоробрими чоловіками та жінками, які служать цій нації, що я не буду просити їх продовжувати ризикувати своїм життям у військових діях, які мали давно закінчитися. Наші лідери робили це у В’єтнамі, коли я був молодим чоловіком. Я не буду цього робити в Афганістані».
Твереза та відповідальна заява. Але проблема в том, що — медіа, які із часів в’єтнамської війни значно посилили свій вплив на людство — вже встигли «переставити акцент» в сприйняття виходу Сполучених Штатів з Афганістану з позитивного на контраверсійний.
Час покаже, чи стануть драматичні кадри з кабульського аеропорту з падаючими з літаків людьми такими ж значущими для оцінки операції США в Афганістані, як це було фотографією з Сайгону. В принципі, абсолютно різні події, але і тут і там — жахливі епізоди із надпотужним емоційним впливом, які не може виправдати будь-який контекст чи предісторія. Це третій висновок.
Четвертий — це те, що точка в афганської кампанії США ще не поставлена. Події в Афганістану та навколо нього ще будуть розгортатися, при чому за непередбачуваним сценарієм. Навіть Байден не виключив, що, можливо, доведеться повертатися в країну для проведення точкових спецоперацій. Але головне, що події останніх днів вплинуть і на самі Сполучені Штати, і на глобальний «світопорядок». І ще невідомо, яким саме буде вплив.
Перифразуючи головного героя фільму «Хвіст крутить собакою», сьогодні можна лише зазначити: «Все це ще не закінчилося. Я бачив це по телевізору».
Колишній гравець молодіжної збірної Афганістану з футболу загинув у шасі американського літака, намагаючись утекти з країни – журналіст
Загиблому футболістові Закі Анварі було 19 років. Фото: m.zaki.anwari / Instagram
Колишній гравець молодіжної збірної Афганістану з футболу Закі Анварі загинув під час спроби втекти з країни, більшу частину якої захопили таліби, розповів у Twitter журналіст Бабак Тагвай у Twitter.
За словами журналіста, Анварі був серед людей, які забралися у відсік шасі американського військово-транспортного літака Boeing C-17 Globemaster III кілька днів тому. Частини тіла Анварі виявили у відсіку шасі, уточнив він.
Імовірно, ідеться про рейс, про який повідомляли ЗМІ 16 серпня. Американське видання Politico інформувало, що тіло загиблого біженця у відсіку стало причиною несправності шасі.
Тагвай писав 17 серпня, що цей борт через несправність змушений був здійснити аварійне приземлення в Омані. За даними журналіста, у відсіку було тіло не одного загиблого біженця, Анварі – один із них.
16 серпня люди, які намагалися виїхати з Афганістану, прив'язували себе до літаків і чіплялися за фюзеляж, а потім падали. Через ці інциденти польоти і цивільних, і військових літаків тимчасово припиняли, щоб звільнити злітну смугу від людей.
Управління фізичного виховання та спорту Афганістану підтвердило Arian News загибель Анварі, але там повідомили, що він чіплявся за військовий літак і впав. Спортсмену було 19 років, він навчався у престижній середній школі в Кабулі, у молодіжну збірну його викликали в 16 років, пише Daily Mail.
Аліна ГРЕЧАНА, gordonua.com
