У неділю, після літньої відпустки, в ефір повернеться авторська програма головного редактора служби інформації ICTV «Докладно з Дмитром Кисельовим». Повернеться вже іншою — тепер проект стане щотижневим. «День» запропонував Дмитру Кисельову самому розповісти про метаморфози програми, а також висловити свою думку стосовно деяких тенденцій інформаційного мовлення.
— Як зміниться концепція програми?
— Головне, що вплине на концепцію, — зміна формату. Це буде сорокап’ятихвилинна (а не п’ятнадцятихвилинна, як раніше) розмовна передача. Це буде аналітична щотижнева програма. Але це не означає, що ми аналізуватимемо події тижня (хоч і цього ми не виключаємо). Але, передусім, ми аналізуватимемо явища, що відбуваються в Україні. Програма буде досить жорстка, хоч і ввічлива. Вона буде... безжальною. Тому що у певний момент, я вважаю, нація і держава потребують безжальності стосовно себе — щоб життя у країні зробити комфортним надалі. Власне, ось така буде передача. Ми запрошуватимемо туди політиків і чиновників найвищого рангу — щоб люди могли оцінити, хто несе відповідальність за їхні долі і якою мірою готовий це робити.
— Російські експерти, підбиваючи підсумки минулого телесезону, говорили про перемогу «телемила» і «занепад політичного мовлення». Напевно, те саме можна було б сказати і про українське ТБ. Але все-таки, які перспективи політичного мовлення з огляду на те, що через рік із лишком в Україні — президентські вибори?
— Я би не поширював оцінки експертів узагалі на телебачення у цiлому. Занепад політичного мовлення? У будь- якій країні існує жовта преса й у будь-якій країні, напевно, існують видання, які претендують на серйозність. Те саме стосується і ТБ — є, скажімо, жовті канали, суто розважальні, і канали, які претендують на серйозність. Є жовті програми і солідні програми. Причому солідність підтверджена багаторічним досвідом і репутацією. Це стосується і політичного мовлення в Україні. Звісно, буде політичне замовлення. Звісно, буде політичний тиск (ніхто не каже, що його немає), будуть спроби контролю засобів масової інформації. Але кожен журналіст приймає рішення самостійно. І з цього погляду свобода слова і можливість свободи слова в Україні залишаються непорушними. Тому що для журналіста свобода слова — це свобода самостійного вибору роботодавця, свобода підписати з роботодавцем той контракт, який він вважає за потрібне. Ось і все. Ніхто цю свободу ні в кого не забирав.
— Ще одна з відзначуваних тенденцій розвитку інформаційного мовлення — т.зв. «інфокаліпсис» (переважання сюжетів про катастрофи, жертви тощо). Що можна протиставити таким новинам?
— Ми зробили «Факти» (ICTV), які виграли різноманітні призи, а протягом двох останніх років отримували «Телетріумф» — вищу телевізійну нагороду країни. Я думаю, це — оцінка того, що ми уникаємо «інфокаліпсиса». Ми уникаємо катастроф. Ми показуємо подію «через героя». Ми намагаємося показувати явища, показувати те, що відбувається в регіонах України. І ми намагаємося уникати висвітлення інтриг у коридорах політичної влади. Але, з другого боку, існує певна кількість законів (це закони провінційних новин), коли кров — на першому місці. Ми намагаємося піти від такої провінційності. Наприклад, майже щодня з різних регіонів України надходять повідомлення про отруєння: там отруїлися діти, там отруїлися. Якщо ми побудуємо новини тільки на цьому, то це перестане бути сенсацією, а сприйматиметься як певна модель існування в Україні, що буде абсолютно помилково.
— Наприкінці травня в інтерв’ю «Дню» ви сказали, що в Україні смисл — ворог ТБ. Як ви вважаєте, у новому телесезоні ситуація в цьому напрямі зміниться (зокрема, у зв’язку з переходом вашої програми у новий формат)?
— Безумовно, так. Я завжди намагався робити смислові програми. І під час моєї репортерської роботи у гарячих точках (ще коли існував Радянський Союз), і під час роботи парламентським кореспондентом, і коли я вів «Міжнародну панораму», і в моїх репортажах зі Скандинавії, і коли я вів «Час Пик» на ГРТ, програми «Національний інтерес», «Вікно в Європу», і коли працював над моїми проектами тут, на українському ТБ, — я завжди віддавав перевагу смислу. І продовжуватиму цю лінію. Я вважаю, що глядачі повинні мати вибір: одні дивляться «мило», а інші хочуть відчувати, що смисл є не тільки в них, але ще й поза ними, тобто на телебаченні. ТБ взагалі, звичайно, — це ворог смислу. Але є програми, які неминуче повинні бути осмисленими.
