Вбито людину, яка вважала однією з головних проблем в Україні відсутність доступу до інформації. Людину, яка знаходила й надавала життєво необхідну інформацію. В найпрямішому розумінні, адже повідомляв відомий еколог Володимир Гончаренко про токсичні хімікати, радіоактивність, концентрацію свинцю в ґрунті.
Його вбили, а з реальним доступом до інформації вже важче. І легше не стане, адже навіть про вбивство до болю мало говорять.
Була людина, заважала людина, немає людини.
Володимира Гончаренка вбили в Дніпропетровській області, не в Києві, та й убито еколога, не журналіста. Обставини самого нападу незрозумілі, а екологія не лише не рейтингова тема, але ще й потребує додаткового читання, довідок та іншого. Наразі більшість національних ЗМІ обмежилася одним коротким повідомленням.
Що, чесно кажучи, можна було припускати. І якщо це зараз не зміниться, можна так само сміливо припускати появу місяців за шість розслідування всіх версій «таємної загибелі» еколога, за рік ще декілька пафосних статей і так далі.
Володимира Гончаренка побили двоє невідомих чоловіків, які підрізали його машину на трасі Дніпропетровськ — Запоріжжя. Загинув він через чотири дні після прес-конференції, де попередив про наявність в Саксаганському районі Кривого Рогу трьох «хімічних бомб» сповільненої дії. Йшлося про 180 тонн брухту (три теплообмінники), забрудненого вкрай небезпечним отрутохімікатом — гексахлорбензолом.
Правила інформаційного століття жорстокі, а екологічні скандали досить часто ігнорують у всіх країнах. Доки не загине людина, тим більше, за лічені дні після якогось гучного викриття. Хай саме питання не найбільш рейтингове, але за сенсацію, потенційний скандал ухопляться всі ЗМІ. Ухопляться й не відчепляться, доки не докопаються до правди — сенсаційної чи ні.
Та й мова не лише про можливе розкручування сенсації. Це ж стосується будь-якого журналіста, будь-якого активіста. Все дуже просто — доступ до інформації стає порожнім звуком, якщо за викриття незручної інформації вбивають.
А якщо вбивають безкарно, взагалі бере страх. А ця безкарність, за великим рахунком, залежить від нас. В інших країнах журналістів і громадських активістів охороняє, не в останню чергу, невідворотність грандіозного скандалу, якщо хтось вдасться до недозволених методів.
Переламати гнітючу передбачуваність можна й потрібно просто зараз. Потрібна комарина настирливість ЗМІ, пильна увага громадськості.
Свідків нападу, схоже, не було. Знаємо, що саме сталося, лише тому, що Володимирові Івановичу вдалося зателефонувати зятеві й викликати «швидку», перш ніж він знепритомнів.
Це ускладнює розслідування, але річ не лише в цьому. Попри прес-конференцію, іншу викривальну інформацію та отримані погрози й те, що колеги (екологічні та правозахисні активісти в усій країні) впевнені, що вбивство пов’язане з громадською діяльністю еколога, слідство наполегливо відкидає цю версію. Воно називає причиною або конфлікт на ґрунті ДТП, або професійну чи комерційну діяльність. Родичі небіжчика говорять, що комерційної діяльності взагалі не було.
Все, звичайно, можливо, але явне небажання розглядати версію, пов’язану з його громадською діяльністю, не може не непокоїти. Якщо, згідно зі слідством, причиною було ДТП, хотілося би знати, чому в МВС повідомили, що машини зіткнулися, тоді як сам Гончаренко сказав, що йому заблокували дорогу. Перше наводить на думку про дорожній конфлікт, друге — про напад.
Зважаючи на цю розбіжність, особливо насторожує недбалість чи відверта дезінформація телеканалу «Перший Криворізький», який стверджує, що «Володимир Гончаренко, за офіційними даними, загинув у результаті ДТП». Телеканал також повідомляє, що «у Кривому Розі не знайшли радіоактивного брухту», хоча еколог говорив лише про хімічне (а не про радіоактивне) забруднення. Можна було б подумати, що «Перший Криворізький» просто повторює позицію представника власника ТОВ «УКР-ЄВРО» Ігоря Богуша, коли б не одна обставина: команда Гончаренка, яка складається з колег еколога й волонтерів, вже декілька днів намагається подавати коментарі під недостовірною інформацією на сайті телеканалу, але їх видаляють.
Зрозуміло, чому представник «УКР-ЄВРО» рветься «довести», що підвищеної радіоактивності немає, хоча ніхто не говорив, що вона вища за норму. Намагаються підірвати довіру до В.І.Гончаренка, одночасно відволікаючи увагу від того, що є, — хімічного отрутохімікату.
Насторожують як імовірні мотиви телеканалу, так і мотивація ВО «Свобода», яка, будучи правильно поінформованою, проте влаштувала акцію з вимогами, пов’язаними з інформацією про радіоактивність.
Тобто, замість того, щоб раз і назавжди або спростувати твердження щодо теплообмінників, або їх підтвердити, маємо страшенно знайомий сценарій, де один говорить: «ти винен», інший стверджує: «ні, ти», і, як у політичному телешоу, «перемагає» той, хто зможе всіх перекричати. А замість журналістів, що допомагають докопатися до правди, є політичні сили, які, в першу чергу, бажають поагітувати за себе.
Життя людини саме собою є рейтинговою темою, й небезпека безкарності жодних кордонів не визнає.
«Телекритика», 12 серпня 2012 року
