За півстоліття жінка на телебаченні не лише стала профі у так званих суто чоловічих темах, а й зайняла стратегічно важливі позиції у менеджменті телеканалів.
Під «естрогенним» тиском феміністичного руху ХХ століття, формули на кшталт «Kuche, Kinder, Kirche» (кухня, діти, церква), якими окреслювали коло потенційних зацікавлень жінок, нівелювалися, а становище жінки як одиниці суспільства зазнало суттєвих змін. Торкнулися ці зміни і традиційно закритої для слабкої частини людства зони — телебачення. На британському ТБ з’явилася Джоан Бейкуелл, яка в 1964 му вперше у роліпостійного члена команди читала новини про мистецтво. Власне, новинами мистецтва, здоров’я і кулінарії телебачення для жінок на той час і закінчувалося. Більшість головних редакторів ЗМІ змушені були підкорюватися тогочасним суспільним стереотипам, згідно з якими суспільно-політичні новини з вуст жінки розглядалися як менш правдиві і достовірні. Серйозні, «чоловічі» теми — політику, економіку і т. д., представники сильної половини людства оголошували полем виключно раціональним, тобто сферою своєї компетенції. Але з часом жінка не просто дісталася до цих, «суто чоловічих» тем, а і до лав менеджменту телеканалів і проголосила себе володаркою телевізійного Олімпу.
Сьогодні, поряд із привабливими ведучими-картинками, які виконують швидше декоративну функцію, глядач бачить вишколених компетентних аналітиків, агресивних професіоналів, які ніяких властиво жіночих ознак не виявляють. Згадати хоча б американського ідола Опру Уинфрі, яка для США є своєрідним жіночим абсолютом. Треба сказати, що окрім вершин соціальних рейтингів, Опра полонила першу позицію списку найбагатших жінок шоу-бізнесу за версією журналу «Forbes», її статок оцінюється в півтора мільярди доларів.
Незважаючи на відхід зовнішніх характеристик жінки в ефірі на другий план, телебачення досі належить до сфери візуального. З цим пов’язана поява на Заході цілої системи вимог до зовнішнього вигляду ведучих- жінок. Якщо коротко, то їх зовнішність не повинна бути аж надто привабливою, але миловидність, чарівність і приємна посмішка — обов’язкові. Саме такою стала електронна iнтернет-версія ідеальної телеведучої. На основі тривалих досліджень особливостей психології сучасної телеаудиторії, рекламне агентство New Media детально розробило ідеальний жіночий телеобраз, у тому числі — міміку, жести, інтонацію, тембр голосу і зовнішність. На жаль чи на щастя, але саме з телестандартів жіночності — поведінкових, ціннісних, трафаретів зовнішності і стилю життя, в суспільстві формується еталонний жіночий образ. Ця взірцева жінка «зліплена» з фрагментів популярних телеведучих, постійних персонажів новин, телепрограм і світських хронік. Втискаючи жіночу сутність у тісні рамки 55-дюймової телевізійної діагоналі, саме телебачення сьогодні фактично виконує функцію природного добору — «виживають» тільки ті, хто більше відповідає встановленим стандартам.
Не варто забувати, що жінка на телебаченні з’являється не лише у ролі ведучої, а і як персонаж сюжетів і репортажів. Враховуючи як раз ці показники часто роблять висновки про гендерну ситуацію в тому чи іншому суспільстві. В українському ефірі відсоток сюжетів, де розкривається становище жінки у суспільстві становить 20 відсотків. Згідно з даними Харківського центру жіночих досліджень, вони розподіляються за такими темами: контроль за народжуваністю, здоров’я жінки — 25.9 відсотків; турбота про дітей, побут — 24; жінка в політиці — 11.1; жінки в мас-медіа — 5.6; жінка в економіці — 3.7; жінка в інших сферах діяльності — 14.8; насилля над жінками — 5.6; права жінок — 1.9; непрацездатні жінки — 1.9; інші теми — 5.5 відсотка. Інтенсивний гендерний дискурс, який розгорнувся останнім часом в українському суспільстві, спровокував у тому числі появу адресних жіночих програм і передач. Зокрема, в 1996 році в ефірі Донецького обласного державного телебачення почала виходити телепередача «Уроки виживання для жінок». В 1999 вона була реформована у щомісячну тридцатихвилинну програму «Жінка для жінки». Російські емансиповані кола пішли ще далі. З літа 2003 року тут функціонує нішове жіноче телебачення, яке охоплює більше 30 мільйонів населення. Канал висвітлює питання, які, згідно з власними дослідженнями телеканалу, цікавлять сучасну жінку: як влаштуватися на роботу, як виховувати дитину, налагоджувати стосунки з чоловіком, як правильно обрати товар або послугу, облаштувати побут, куди піти і як гарно выглядати. Тенденція до зростання уваги з боку телебачення до жіночих проблем поступово поширюється і в українському ефірі.
Із запитаннями про роль жінки на телебаченні «День» вирішив звернутися до тих, хто бере безпосередню участь у формуванні телепростору і диктує закони його функціонування. Слово — найвпливовішим жінкам в сучасному українському телепросторі.
Тетяна ЛЕБЕДЄВА, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення:
— Я мрію про часи, коли людину будуть оцінювати за результатами, не застосовуючи понижуючих або підвищуючих коефіцієнтів у зв’язку з її статевою приналежністю. Не даремно кажуть, що «усі ми народжуємося людьми, і лише суспільство потім робить декого жінками». В Києві багато блискучих телеменеджерів —жінок і не менше — чоловіків. Бездарі теж є різної статі. Інша справа, що традиційно в Україні жінкам значно важче отримати шанс стати керівником. Але впевнена, що жінки, які керують телекомпаніями, мають усі необхідні якості: фаховість, смак, працездатність, практичний склад розуму, вміння миттєво реагувати на виклики... А ще вони більш емоційні та мають кращу інтуїцію, ніж колеги- чоловіки. В регіональних телекомпаніях теж немало жінок-керівників. І часто вони поводять себе на роботі, як в родині. Тобто, і покарають, і заспокоять, і «нагодують», і допоможуть. Своєрідний материнський інстинкт. І відчуття повної відповідальності за своє «дитя». Я — «за» жінок на телебаченні. Але категорично проти «бабства». Так склалось, що в Україні усі керівні посади зазвичай займали чоловіки, а жінки були «на підхопленні» — на них перекладали суттєву частину проблем, а при цьому казали: «А-а... жінка... Ну, чого можна очікувати від неї?» Достатньо подивитись на кількість жінок у Верховній Раді. Та законами не унормуєш психологічні стосунки, які склались. Неможливо примусити поважати жінок, штучно створювати рівні умови. Сильна жінка своїми вчинками мусить доводити, що вона «теж людина». Чоловіки це відчувають і починають з тим рахуватись. Все залежить від жінки: стати утриманкою, вимагати привілеї або працювати на повну, без усіляких «знижок». Треба тільки зрозуміти, що саме тобі потрібно. І повірити в те, що ти можеш. Напевно, телебачення зможе вплинути на образ жінки, який існує в суспільстві. Якщо стане соціально відповідальним та психологічно тонким. Чесним і фаховим. Перестане годувати «пипл» сурогатом та «секонд-хендом». Хотілося б до цього дожити.
Олена МОЗГОВА, директор Творчого об’єднання музичних і розважальних програм НТКУ:
— У телеіндустрії працює доволі багато жінок. У дирекції, яку я очолюю, працюють переважно жінки. Але для мене ніколи не було важливим, чоловік це чи жінка. Найважливішими критеріями при формуванні команди для того чи іншого проекту, чи прийнятті на роботу є професійність і вміння працювати у колективі. Усі жінки з якими я працюю, які працюють в інших напрямках телебачення — новини, спорт, публіцистика і таке iнше — сильні, самостійні, впевнені. По-іншому і бути не може. У цьому динамічному бізнесі неможливо «сидіти на печі та жувати калачі».
Ірина ЛИСЕНКО, голова правління ЗАТ «Новий канал»:
— Здається, на сьогоднішній день питання про роль жінки в будь-якій сфері не є актуальним. Сьогодні кожна людина обирає роботу, яка їй цікава. Якщо ж все-таки розвивати це питання, то впевнено скажу: жінки вносять в хаотичний світ телебачення порядок, харизму, щирість та співчуття. А ще — яскраві емоції. Приводу для висновків, що на сучасному українському телебаченні використовуються консервативні патріархальні стереотипи і підтримується штучний імідж жінок як «слабких створінь» не бачу. Важко назвати Ольгу Герасим’юк, Машу Єфросиніну, Настю Касилову, Аллу Мазур, Ганну Безлюдну, Аллу Липовецьку чи Оксану Панасівську (цей перелік можна продовжувати, перерахувавши практично всіх ведучих і менеджерів) «слабкими створіннями». Чи може хтось, хто хоч раз працював з цими жінками, сказати, що вони слабкі?!
