«Оруелла — в життя» — під таким девізом, схоже, вже на всю котушку процвітають деякі наші телеканали. Очевидно, лаври загальнонаціонального «сюру» їм не хочеться віддавати виключно в руки одного претендента, і на його асбурдистські хіти типу «якщо я впевнений, що повинен стати президентом, то допомагайте ж», руки сверблять видати і щось своє, ексклюзивне. У понеділок, скажімо, « Новини звідусіль» («Гравіс» на замовлення ICTV), а потім і УТН (УТ-1) спочатку переконливо передали з прес-конференції віце-спікера В.Медведчука його слова про те, що СДПУ(о) збирається подати до суду позови «на деякі ЗМІ, які в порушення законодавства (що забороняє за десять днів до виборів публікувати рейтинги кандидатів у мери) оприлюднили рейтинги про вибори мера Києва». А потім одразу ж, без паузи, повідомили, що, за останніми даними рейтингів, позиції основних претендентів — Олександра Омельченка та Григорія Суркіса — зрівнялися, а інші учасники передвиборного забігу відстають від них приблизно на чверть. Дивність подібної логіки в діях колег помітив на телеканалі «Ера» (УТ-1) Сергій Набока. Схоже, редактори УТ-1 і «Гравісу» точно знають, що на них-то в суд СДПУ(о) точно не подасть. Так що можна і над народом кокетливо познущатися — мовляв, якщо «схавали» рекламну розкрутку Суркіса, то «схавають» і це. Що нахабніше — то прохідніше і, на жаль, пересвідчитися в цьому нашим ТБ-бонзам допомагаємо ми самі, глядачі (читай — електорат).
Але новими технологіями, мабуть, ще озброєно не всіх іміджмейкерів нинішніх господарів країни і ТБ. Тому в тактиці їхніх команд присутня еклектика. Наприклад, черговий хід прес-служби Президента: повідомлення про те, що на адресу глави держави прийшло більш ста телеграм з проханням припинити пряму радіотрансляцію пленарних засідань Верховної Ради. За повідомленням Інтерфаксу, автори телеграм переконані, що зробити це «необхідно для того, щоб забезпечити об'єктивність виборчого процесу». Ті, кому довелося попрацювати ще в радянській пресі, знають ціну подібним зверненням трудящих. Але річ не в цім — а в самому рішенні президентської адміністрації вдатися до подібних методик. Очевидно, епоха «пiзнього брежнєвізму без зарплат» — як уже давно прозвали в народі правління Кучми — має потребу і в знакових підтвердженнях. Ударними темпами за втілення новітнього слова у виборчих технологіях вже давно взялося i УТ-1 . Високоповажний Вадим Долганов — просто хлопчик поруч з метром Ігорем Сторожуком, який успішно «завалив» попереднього президента, і взявся за іншого в «7 днях». По-перше, Вадим Опанасович — людина творча — вставляв суто пропагандистські штучки в ланцюг кореспондентських сюжетів досить високої професійної якості. Зараз у «7 днях» дочекатися власне сюжетів — це просто не витримати і... Скажімо, минулої неділі нудна, підлеслива, лобова реклама Кучми зайняла в програмі цілий стартовий блок у 25 хвилин. Спочатку йшов матеріал про відвідини Леонідом Даниловичем Шевченкових місць і його зустрічі з народом. Закадровий текст був відповідним загальній стратегії програми: «І цілі натовпи людей, що виходили на дорогу у селах, говорили відверто про наболіле. А його чимало. І саме Президент... повинен відповідати за всіх. І за великорозумних законодавців, і за великошанованих виконавців. Як би агресивно не були налаштовані, проводжали з розумінням і підтримкою. Ще й тому, що в свідомості українця за все відповідає батько. А він у родині завжди один» (цей «сюр» не переплюнути, по-моєму, немає кому). Потім у ефір випустили інформацію про чергові партійні з'їзди і збори виборців, на «більшості з яких висунули», звісно ж, Кучму. Потім Ігор Сторожук раптом заінтригував: відвернувшись від подій тижня, кинувся грудьми на амбразуру на захист... того ж Леоніда Даниловича: мовляв, чимало політиків висловлюються по-різному в залежності від експортних і тутешніх варіантів виступів. «У цьому місці має пролунати, — переможно іронізував п. Сторожук, — типова опозиційна репліка: краще послухайте, що Президент говорить. Чи Леонід Кучма дотримується єдиної позиції? Що я і пропоную вам зробити. Послухати, що говорить Президент у експортному варіанті для Громадського російського телебачення». І — пішов шматок з програми НТВ «Здесь и сейчас», де наш Президент відповідав на запитання О.Любимова. Далі Ігор Анатолійович все ж змінив основного персонажа — і взявся інтерв'ювати Б.Тарасюка. І нарешті, десь ближче до сорокової хвилини ефіру програми якраз настав час і для сюжетів про «життя, як воно є» — за рубежем, природно.
По-друге, в пасажах Вадима Долганова була присутня не тільки логіка (з якою можна було сперечатися — але вона була), а й деякий розвиток думок з передачі в передачу, різноманітність пропагандистських прийомів, емоцій, зрештою, навіть голосових модуляцій. Ігор Сторожук незмінний і статечний у раз і назавжди «поставленому» образі: такого собі пастора, котрий умовляє паству. Не міняються й аргументація, і способи її подачі: Кучма — завжди має рацію, бо він... iде набір чергових афоризмів типу: «багато працює»... Комуністи, ліві завжди помиляються, бо, відповідно, працюють мало... Інших думок і інших опонентів, окрім лівих, у Кучми, за версією «7 днів», не буває в принципі. По-третє, якщо за Долганова «і на сонці були плями», тобто, у ввіреній Президенту країні могли бути безробітні, безпритульники, стояли заводи і фабрики, села без зарплат, газу і світла, якщо передача була сильною професійними і правдивими соціальними репортажами, то нині в «7 днях» вилизано і залаковано все начисто. А тому важко собі уявити, що хтось може в наш час подібний продукт взагалі дивитися. Дивує ж у цьому всьому лише одна обставина: чому зняти з керівних посад Національної телекомпанії Зиновія Кулика та його команду із завидною регулярністю вимагає ВР, а не Президент? Зворотне було б набагато логічнішим з точки зору ефектності і якості передвиборної боротьби.
Втім, звичайно ж, ще не вечір і, кажуть, команда московських і наших просунених телевізійників, про яку «День» раніше писав, вже майже готова до видачі в ефір пілотних передвиборних проектів під Президента. Навряд чи залишиться осторонь президентських виборів і іміджева команда Г.Суркіса, якою керують, за неофіційними, але достовірними даними, Сергій Васильєв (віце-президент НТКУ) і Лаврентій Малазонія, один з найталановитіших режисерів країни, котрий «зробив» свого часу В.Піховшека і проект «5х5» «Студії «1+1». Що ж до конкретики відпрацьованих за цей місяць нашим ТБ передвиборних технологій — то, з точки зору професії, безумовно, фарсова антиреклама команди Суркіса, «Сатиричні об'єктиви» ТК «Альтернатива» тощо — це приклад навряд чи найвищого польоту (ідеї не ексклюзивні), але вже точно наявності незашореності і свіжості творчих підходів у вітчизняному іміджмейкерстві. І, одночасно, приклад відсутності будь-яких гальм морального плану. Більше за все жаль у цій ситуації наших старих, які говорили правду, звичайно ж, правду про неувагу до себе, нехтування їхніми проблемами нинішньою міськадміністрацією ( «Людина і закон», УТ-1; «Подробиці», «Інтер» тощо ). Але при цьому їх цілком конкретно і цинічно використали ті, хто насправді не про стареньких турбується. Хоч і літня, а отже — досвідчена, людина має розуміти, м'яко кажучи, дивність того, що їхніми проблемами з нинішньою міською владою зацікавилися саме зараз, а не місяць, два місяці, півроку, рік тому... Це — до питання про відповідальність кожного з нас. Між іншим, тут «ау» і учасникам останнього «Епіцентру» («1+1») з А.Матвієнком. Дико було спостерігати, з якою агресивністю накидалися В.Піховшек і журналісти в студії на людину, яка зважилася на якийсь самостійний крок убік від «годівниці» і влади. Так, у кожного з журналістів може бути власна думка про порядність того чи іншого політика. Але приперти когось до стіни можна лише фактами й абсолютно достовірною інформацією, адекватнiстю логіці дискусії. Оскільки у ведучого і журналістів таких аргументів було негусто, то Матвієнко з легкістю відбивав майже всі обвинувачення. Але при цьому — що найдивніше! — його опоненти продовжували роздавати виключно оцінки, котрі виключно мало в'язалися з щойно почутим від самого Матвієнка. Піховшек з колегами нагадували глухих, які настирливо відмовляються від переваг слухового апарату. У результаті — переконливості в їхній позиції — нуль, зате, даруйте, пустого «гавкання»... Та й знову сплило колишнє бажання В.П. ловити політиків на непослідовності їхніх дій. З точки зору політичних реалій — це просто смішно. Але навіть з точки зору звичайної практики людських дій сама по собі мінливість у позиціях, тим більше, протягом якогось чималого промiжку часу — не вада. Інша справа — підгрунтя цієї мінливості. Але тут і Піховшек, і журналісти, знову ж, були майже бездоказовими. Не кажучи вже про те, що такої б жорсткості — та журналістам у програмах за участю нинішніх благополучних номенклатурників, нинішнього «мажору», чого поки що в «Епіцентрі» не спостерігалося (пригадаємо програму з тим же Л.Кравчуком). Напевно, не можна забувати і про те, що «довбаючи» будь-яку опозицію, особливо в період виборів, ми зміцнюємо владу. А якщо нинішню владу навіть її апологети вважають кращою з гіршого — то... Коло замикається. І навряд чи те, що відбувалося в «Епіцентрі», хоч би комусь здалося прагненням докопатися до правди — в її моральному звучанні.
Якщо ж повернутися до виборів мера, то протягом цього місяця ми відчули і дещо нове не тільки в нашій політиці, а й у телеефірі. Вперше на нашому ТБ було порушено звичний офiцiйний монополізм підтримки одного з претендентів. І конкуренція «штабів» у одному таборi здалася річчю чудовою. У сенсі ідеальних умов для самовикриття влади, коли викинута суперниками негативна інформація, по суті, завдавала ударiв по її власному інституту. Гадаю, про таку допомогу найближчого оточення Кучми його опоненти ще донедавна не могли і мріяти, як і ми — про таку розвагу. Б'ють по Омельченку — влучають... в Кучму, б'ють по Суркісу — влучають... Ну, всі вже давно все зрозуміли...
Є ще один відрадний факт: за, знову ж, неофіційними, але достовірними даними, журналісти телеканалу «Інтер»... збунтувалися у зв'язку з тим, що в їхньому ефірі йшла «рекламна шариківщина». «Нам соромно працювати на такому каналі», — сказали вони керівництву, і... цю рекламу зняли з ефіру! Справді, «пішаками» часом ми робимо себе самі, не маючи волі і мужності дотримуватися морального закону в самому собі. Але виявилося також, що коли «дістануть», і ми ще на щось здатні...
