У вересні 2000 року в ефір вийшов перший випуск «Фактів». Тож інформаційна служба телеканалу ICTV відзначає своє десятиріччя. Після десяти років «життя в ефірі» за різних обставин у країні та світових інформаційних трансформацій журналісти «Фактів» розповідають, чи змінилися пріоритети у їх інформаційній політиці, яким сьогодні вони бачать соціально відповідальне телебачення та що, насамперед, повинно бути властиве професійному журналісту.
Віктор СОРОКА, шеф-редактор програми «Факти»:
— «Факти» — це програма для людей і про людей. Тому акцент інформаційної політики програми — на загальнолюдських цінностях. Ми говоримо про все, що стосується людини: її здоров’я, життя, освіти, потреб, а також про те, що стосується загальнодержавних і суспільно важливих речей. Якщо все погано, ми показуємо, як це «погано» змінити на краще. Наші новини повинні свідчити про те, що в кінці будь-якого тунелю є світло.
В українському телеефірі достатньо низькоякісного продукту та жорстокості. За таких умов не дуже просто говорити про соціальну відповідальність українського телебачення. І це поки що всезагальна біда. На мою думку, в останні роки докризового періоду рівень нашого телебачення був кращий. Сьогодні кризу ніби подолали, а докризового рівня якості канали ще не досягли. Поки що вони акцентують увагу на комерційній успішності, яка є важливою для роботи комерційного телебачення. А соціальна відповідальність десь на другому плані. Хоча «Факти» розповідають про соціальні акції, підтримуємо соціальні проекти та ініціативи.
Журналісту обов’язково мають бути притаманні професійність, чесність і порядність. Якщо людина знає ази журналістики, є порядною й чесною, то більше нічого для успіху не треба. Це особливо важливо у складні часи, коли повинні працювати люди, на яких можна покластися, для яких слово — не порожній звук, і телебачення — не спосіб передусім заробляння грошей. Такий журналіст зможе створити продукт, який буде і соціально відповідальним, і рейтинговим та цікавим.
Петро ДЕМ’ЯНЧУК, ведучий програми «Факти»:
— Інформаційну політику «Фактів» формують потреби нашої аудиторії, а це люди віком від 18 до 49 років. Наших глядачів цікавлять культура, розвиток мистецтва, бізнесу, підприємництва. Мільйони людей в Україні займаються бізнесом і їх цікавить, що змінюється в державній політиці в цій сфері. Ми також торкаємося і важливих для кожного соціальних моментів.
Журналістика є соціально відповідальною професією, з цього і потрібно виходити під час створення матеріалів, які повинні бути, перш за все, правдивими. Наприклад, Кабінет Міністрів повідомляє, що доходи українців зростають, але при цьому не згадує, що рівень валового внутрішнього продукту падає, і виробництво — теж, а це означає, що ми стаємо біднішими. Тоді журналісти повинні казати людям правду, що попри те, що держава звітує про зростання доходів, ми стаємо біднішими. Ось це можна назвати соціальною відповідальністю в журналістиці.
Є просто інформаційні матеріали, а є матеріали, які, окрім відповідей на запитання: «Що? Де? Коли?», відповідають на запитання: «Чому? Як?». Журналіст повинен дивитися глибше, знаходити істину і виносити її на поверхню.
Олена ФРОЛЯК, головний редактор інформаційної служби каналу ICTV:
— Ми прагнули і прагнемо випускати респектабельні новини. І хоча з респектабельністю не все так добре — і суспільство, і думки людей, і життя загалом далекі від респектабельності, пріоритети у нас залишаються незмінними. Ще десять років тому ми говорили, що найголовніше для нас — це людина, сім’я, здоров’я, освіта, подорожі. Сьогодні ці теми теж залишаються пріоритетними. Незважаючи на те, що глядачі все більше цікавляться подробицями шоу-бізу та скандалів, ми намагаємося послідовно розповідати про те, що має цікавити нормальних людей — про здоров’я, освіту, культуру. Ми створили рубрику «Бестселер», де розповідаємо про те, що люди пишуть і читають, які книжки видаються. З’явилася у нас також рубрика «Здоров’я», яка акцентує увагу на здоровому способі життя, здоровому харчуванні, сім’ї. За цим, до речі, не слідкує наша влада. У нас тільки закриваються басейни, а на їхньому місці створюються паркінги для машин, про що ми теж говоримо. У цьому я бачу соціальну місію «Фактів».
Соціально відповідальними можна вважати ті канали, які дають в ефір багато соціальної реклами. До речі, росіяни у цьому плані далеко попереду. Згадайте їхні ролики «Позвоните родителям» або «Берегите дружбу». Або ж ролик, що стосувався правил дорожнього руху з його слоганом: «Переедешь на красный, пропадешь с белого». Окрім соціальної реклами, на телебаченні повинні бути пізнавальні програми, спрямовані на збагачення світогляду, програми для дітей, хороші повчальні мультики. Я бачу покликання телебачення у тому, щоб цікавитися тим, що робить людину кращою, освіченішою, добрішою.
Журналіст — це насамперед ініціатива та цікавість до життя. Коли журналіст перестає читати книги, дивитися фільми, живе за принципом: аби день до вечора, тоді журналістика вмирає. Я постійно раджу журналістам нашої редакції багато читати, тоді завжди буде про що розповісти іншим. Журналіст — це горіння. Коли людині цікаве життя, тоді соціальна відповідальність за свій продукт з’являється автоматично. Адже у житті нашого суспільства дуже багато проблем, про які журналісти повинні говорити.
Володимир ГОРКОВЕНКО, журналіст програми «Факти»:
— Соціальну відповідальність на телебаченні можна порівняти з соціально відповідальним бізнесом. Про соціально відповідальний бізнес можна говорити тоді, коли він безкорисно допомагає дитячим садочкам, безпритульним, дітям-сиротам. На нашому каналі теж є подібна практика. Коли є певна проблема, конфлікти, які стосуються простих людей (азвичайні люди в нашій країні є найбільш незахищеною верствою), ми намагаємося правдиво їх висвітлити. Якщо високопосадовець потрапляє в ДТП і страждають люди, ми це показуємо. Від нас вимагають, щоб ми постійно відслідковували такі теми. Для нас абсолютно нормальною є практика: якщо людина — неважливо, багата вона чи середнього достатку, — зробила щось корисне для інших, ми це показуємо. З одного боку, це може сприйматися як реклама, але якщо людина зі своєї волі власним коштом побудувала школу чи дитячий майданчик, взяла на своє утримання сиріт чи інвалідів, то про таких людей потрібно говорити. Це і є проявом соціальної відповідальності. Можливо, певні теми не є актуальними для всієї країни, але якщо йдеться про чиїсь добрі вчинки навіть у межах регіону, ми говоримо про них для того, щоб цей приклад наслідували інші. У нашому жорстокому світі позитив не завжди помічається. Тому ми хочемо, щоб завдяки нашим новинам світ став трішки добрішим.
Я є прихильником всеїдності в журналістиці. Сьогодні я як політичний журналіст роблю матеріал на політичну тематику, а завтра я можу робити сюжет про дитячий садочок чи про школу. Для професійного журналіста така варіація тем сьогодні не повинна становити проблему. Тому що на ринку праці ти стаєш конкурентоспроможним тоді, коли є універсальним солдатом. Але водночас ця універсальність не має шкодити професійності. Тут є певна межа: можна бути універсальним, але не можна бути універсальним у всьому. Я можу справді без проблем написати матеріал як на політичну, так і на соціальну тематику, але мені буде важко підготувати щось на тему квантової механіки або високих технологій. Тому всеїдність повинна обмежуватися певним колом питань, але дозволяти журналісту бути затребуваним. З іншого боку, журналіст повинен вміти знаходити інформацію. Останнім часом в Україні спостерігається тенденція нестачі прфесійних журналістів-аналітиків. Зараз в моді репортажний стиль — я почув, побачив і розповів. Але репортажний стиль не передбачає глибокого розкриття теми. І мені шкода, що в Україні не розвивається глибока аналітика. Свого часу українська аналітична журналістика зароджувалася, але, на жаль, цей формат виявився незатребуваним. Сьогодні в українському медіа-середовищі існує проблема: якщо журналісту за тридцять і він лише журналіст, у нього з’являються комплекси, пов’язані з бажанням отримати якусь посаду. На Заході журналіст після п’ятдесяти років вважається авторитетним, отримує високу заробітну плату. У нас все з точністю до навпаки: ти можеш мати аналітичний склад розуму, бути прекрасним фахівцем, але вважатимешся нікому не потрібним старцем. Я не впевнений, що сьогодні в українській журналістиці, де розвивається репортаж, але немає аналітики, відбуваються якісь позитивні зміни. Тому що репортаж — це молода журналістика, де працюють люди, які справді годують себе ногами. Тому я не впевнений, що нинішня українська журналістика краща, ніж та, якою вона могла б бути і якою я хотів би її бачити.
Iнна ШЕВЧЕНКО, ведуча програми «Факти»:
— «Факти» розповідають про проблеми і допомагають їх вирішити. Ми не робимо акценту на політиці, для нас пріоритетними є люди.
У кожному сюжеті є певна межа толерантності. Одні канали можуть дозволити собі показати труп людини, інші від цього відмовляються, тому що має бути присутня певна людяність і повага до глядача. На мою думку, особливо важливо у новинах не переступати морально допустимі норми.
Перш за все потрібно, щоб у журналіста було бажання дізнаватися щось нове. Журналістика базується на горінні журналіста. Саме бажання і цікавість стимулюють створювати щось унікальне.
Віталій КОВАЧ, ведучий програми «Факти»:
— Пріоритет у нашої програми один — це повинно бути цікаво нашому глядачеві. Відповідно до цього ми вибираємо теми. Якщо сьогодні наш глядач цікавиться курсом долара, то ми говоримо про курс долара. Кожен канал, розробляючи інформаційну політику служби новин, орієнтується на власну цільову аудиторію з деяким розширенням меж інформаційного впливу. Оскільки ми позиціонуємо себе як чоловічий канал, відповідно, намагаємося говорити про те, що цікавить наших глядачів. Окрім того, ми розуміємо, що нас дивляться домогосподарки, пенсіонери, діти, тому враховуємо й їхні інтереси. Ми намагаємось уникати депресивних новин, показувати світлі сторони нашого життя. Адже світ не побудований лише на негативі — в нашій країні є діти, є роботящі люди, є прекрасні місця.
На мою думку, абсолютно соціально відповідальним телебачення не буде ніколи. Його завдання — не виховувати, а інформувати. Ми говоримо про те, що відбувається в країні. І дуже часто ці події мають негативний характер. Тому наша соціальна відповідальність полягає в тому, щоб показувати не лише темні, а й світлі сторони життя, збалансовано подавати інформацію, показувати глядачеві альтернативу.
Як на мене, для журналістів найважливішими є дві якості — любов до професії та допитливість.
Марина ПЕТРОВА, репортер програми «Факти»:
— Ми намагаємося не лише висвітлювати поточні події, а й звертати увагу на тенденції. Ми також відкриті до світових подій, щоб глядач мав можливість не лише дізнаватися факти, а й порівнювати тенденції в Україні та світі.
Для журналіста найголовніше — знати свого глядача та його пріоритети. Глядач «Фактів» — це людина середнього віку, розумна, активна, яка цікавиться не лише Україною, а й світом. Відповідно, журналіст повинен вміти віднайти те, що буде цікаво його глядачеві, суспільству, країні, відкривати щось нове і подавати правдиву інформацію про події.
Тетяна ГОРКОВЕНКО, керівник кореспондентської мережі:
— Кредо програми «Ближче до людей» залишається незмінним. Будь-яку проблему ми намагаємося висвітлювати крізь призму людських історій. Разом із тим ми намагаємося говорити на ті теми, які цікаві більшості наших глядачів. На жаль, ситуація складається так, що в нашій державі накопичується багато проблем. Звичайно, ми розповідаємо про ці проблеми, шукаємо людей, які можуть вказати на шляхи їх вирішення. Але не забуваємо, що глядачам хотілося б дізнатися і про щось хороше. Тому сюжети про людей, які роблять добрі, часом навіть героїчні вчинки, також вітаються.
Як навчали нас в університеті, новини не мають ні до чого закликати й ні до чого підштовхувати, новини інформують. А от телебачення загалом повинно бути таким, щоб не боятися показувати його дітям. Як мамі мені не хотілося б, щоб моя дитина бачила по телевізору криваві сцени, програми, які детально розповідають, як організовуються злочини.
Найперше журналісту необхідне вміння тверезо оцінити ситуацію, а також оперативність, тому що каналів багато й між ними існує конкуренція.
Орест РЕБМАН, шеф-редактор програми «Факти»:
— При виборі тем ми серед усього іншого виходимо зі ступеня їхньої важливості для всієї країни. Також з ініціативи керівника інформаційної служби Олени Фроляк наш колектив намагається уникати кривавих тем, хіба що подія є топ-новиною для всієї країни. Щодо героїв програми, то перш за все ми показуємо тих людей, які чогось досягли у житті. Причому я маю на увазі не лише топ-політиків, які й без того є героями новин. Це може бути звичайна сільська людини, яка облаштувала свій будиночок, запрошує туди гостей й успішно займається зеленим туризмом.
Соціально відповідальне телебачення передусім орієнтується та відповідає на потреби суспільства. Безумовно, не має бути таким ТБ, яке у той час, коли діти повертаються зі школи, показує жорстокість та насильство. Якщо говорити про те, якими мають бути соціально відповідальні новини, то не можна давати в ефір замовних матеріалів, свідомо переставляти акценти, йти на підміну принципів. Журналісти, які працюють в інформаційних службах, не мають права йти на компроміс зі своєю совістю.
Телевізійникам важливо вміти коротко і зрозуміло висловлювати свою думку, відчувати новини і час. І, звісно ж, ніхто не відміняв відповідальності за те, що твоє слово може викликати певні емоції та спонукати до певних дій.
Алла КОРЧУК, редактор-координатор програми «Факти»:
— Підходи до вибору тем прості: потрібно показувати те, що цікавить людей, і при цьому бути об’єктивними. Звісно, коло тем широке, адже ми говоримо й про політику, й про економіку, й про культуру, безперечно.
Соціально відповідальне телебачення повинно бути таким, щоб на нього зважали ті, про кого воно насамперед розповідає. Я маю на увазі владу. Телебачення має виступати свого роду регулятором відносин між владою та суспільством, постійно тримати керманичів країни у відповідному тонусі та стимулювати їх бути відповідальними перед народом.
Для журналіста особливо важливе вміння у тому, що відбувається навколо, знаходити основне, розуміти глибину процесів, що відбуваються, та бути об’єктивним при висвітленні отриманої інформації.
