Ведучі новин, телеаналітики та інтерв’юери сьогодні є обличчями каналів — замість дикторів, що якось тихо зникли. І немає нічого дивного, що саме імена тих, кого глядачі бачать частіше, ніж своїх родичів, насамперед беруться розкручувати рекламні відділи. Від поведінки тележурналістів у кадрі, від їхньої готовності адекватно відповідати на запити і глядачів, і часу залежить багато в чому і ставлення до самого каналу. З другого боку, саме їхнє «життя в кадрі», їхній спосіб подачі інформації, дистанція, вибрана ними в розмові з глядачем, і визначають почерк каналу. Хто ж із нинішніх володарів дум найбільше запам’ятався в минулому телесезоні, «День» спробував з’ясувати у своїх експертів.
Хто вам запам’ятався з телеособистостей в минулому телесезоні серед ведучих новин, політичних аналітиків та інтерв’юерів?
Ольга КАПУСТЯН, генеральний директор ТРА «Новий Чернігів»:
— Серед ведучих новин я б відзначила Ігоря Слісаренка («1+1»). Він запам’ятовувався як професійний і розкомплексований журналіст і ведучий. Що ж до політичного аналітика, то із задоволенням дивлюся програми Дмитра Кисельова. Його передачу не можна назвати політичною, але якась частка політики в ній присутня. Мені все ж симпатичне те, що він робить у кадрі. Дуже подобається Юрій Макаров. Людина грамотно і професійно працює у вузькій культурологічній темі. На фоні значної політизації чи комерціоналізації ефіру його відрізняє відданість гуманній місії, про яку часто забувають телекомпанії. Я трохи, по-хорошому, заздрю киянам, тому що подивившись вранці анонс по «1+1» з Макаровим, вони можуть відвідати ті заходи, про які він розповідає.
Тетяна ЛЕБЕДЄВА, керівник Національної асоціації мовників України:
— Відразу обмовлюся, що говоритиму не як експерт, а як рядовий телеглядач. На жаль, загальний рівень вітчизняного телебачення залишає бажати кращого. Дуже багато моїх улюблених ведучих через різні обставини в післявиборний період істотно програли. Із задоволенням стежу за тим, як працює Андрій Шевченко на Новому каналі. Його новини видаються мені найбільш збалансованими, його підведення — доречними. Намагаюся не пропускати «Вікна. Опівночі» з Романом Скрипіним. Частково його можна вважати й інтерв’юером, але це тільки частково. Насправді, на мою думку, на українському телебаченні інтерв’юерів немає взагалі. Це втрачена навичка, і цьому потрібно вчитися професійно. У нас інтерв’юери найчастіше демонструють швидше себе, ніж знаходять ключик до людей, з якими розмовляють. Іноді за деяким нахабством вони намагаються замаскувати невміння говорити зi співрозмовником.
Микола ЛЯПАНЕНКО, генеральний директор полтавської облдержтелерадіокомпанії «Лтава»:
— Мене дуже приваблює манера ведення програм Василя Бирзула (УТ-1). Він розсудливий, має високий інтелектуальний рівень. Із політичних аналітиків — це, безумовно, В. Піховшек. Я не зовсім приймаю його манеру за формою, але за значенням, інтелектом, знанням справи він мене приваблює. Єдиний інтерв’юер, що запам’ятався, — це Ольга Таукач у програмі «Саме той» на УТ-1.
Олександр БРИЖ, головний редактор донецької газети «Донбас»:
— Ведуча новин — Алла Мазур. Вона мені подобається своїм професіоналізмом — чітко, без запинок, без усяких «я» і т. ін. Політичний аналітик — це, звичайно, В. Піховшек. На вітчизняному телебаченні у нього мало конкурентів. Створюється враження, що ніхто, крім депутатів, у нашій країні не займається політичною аналітикою. Класного інтерв’юера на вітчизняному ТБ зараз, на жаль, немає. Можна було б назвати Данила Яневського з «Першого мільйона», але його інтерв’ю сприймається все ж як гра.
Валерій ІВАНОВ, директор Академії української преси:
— Як ведучого новин я б виділив Романа Скрипіна на СТБ. Він зумів створити передачу, де присутні не одна, а відразу кілька протилежних думок. Серед аналітиків я виділив би професора Георгія Почепцова. Передусім тому, що він не ковзає по поверхні, а прагне дійти до основи політичних явищ. Хоч він не часто з’являється на екранах телевізора, але те, що за книгами Георгія Почепцова вчаться студенти московських, пітерських та інших вузів, свідчить про те, що це вчений дійсно не тільки українського, а й міжнародного рівня. З інтерв’юерів мені подобається інтелігентна манера Захара Бутирського з Нового каналу. Відчувається, що людина попрацювала за кордоном, знає принципи роботи журналістів Заходу і активно застосовує їх в Україні.
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук:
— Роль особистості на телебаченні, звичайно, велика, і слід розуміти, що в творчості, якою б вона не була, — а телебачення це, безумовно, творчість — неможливо уникнути ролі автора, ідеолога та організатора. На телебаченні це набуває особливого значення, оскільки це своєрідне поєднання художньої та інтелектуальної творчості. Для ТБ потрібна неабияка особистість, яка може поєднати і творче начало, і високий технічний рівень. Тому на телебаченні особистість набуває навіть більшого значення, ніж у традиційних видах мистецтв, де часто досить тільки таланту. Тут же потрібен більш різносторонній талант.
У телесезоні, що завершився, традиційно добре і професійно подавалися новини на «1+1». Щодо новин, то тут потрібен не творець, а людина, яка грамотно говорить і має професійну підготовку актора. Але при цьому вона повинна мати достатній рівень культури для того, щоб її інтонації та темп відповідали постійній зміні ситуації. На каналі «1+1» це робиться професійно з урахуванням цих вимог. На «Інтері» це робиться добротно. З політичних аналітиків мені особисто симпатичний Микола Канішевський. З інтерв’юерів мені завжди подобався Кость Гнатенко. Мені здається, що його манера дуже сприяє вiдвертiй розмовi. У нього достатній рівень культури, він не нав’язується. Основна біда наших інтерв’юерів у тому, що у них на обличчі написане бажання і готовність вступити в дискусію, і це стосується не тільки наших ведучих, а й запрошеного з Москви Д. Кисельова. Якщо у ведучого виникає сумнів із приводу тієї чи іншої думки, то він повинен регулювати це за допомогою певних запитань. А у більшості наших ведучих, як не парадоксально, це спостерігається. Особливо це помітно під час інтерв’ю з політиками. Адже слабкість політика, його обмеженість та інші його не найкращі риси можна показати просто серією запитань. Для цього не потрібно вступати з ним у полеміку. Полеміка — тільки у випадку телешоу.
