Напередодні фестивалю «Країна мрій», що, нагадаємо, відбудеться цими вихідними (10—11 липня) на Співочому полі в Києві, «День» поспілкувався з декількома учасниками «мрійної» події. Ми запитали музикантів про їхню оцінку фестивального руху в Україні, рецепти просування якісного музичного продукту в несприятливому інформаційному середовищі, а також про українські тенденції у world music. Про все це, а також про свої нові проекти «Дню» розповідають ФОМА (Сергій ФОМЕНКО), лідер гурту «Мандри», який на «Країні мрій» представить новий проект «Фома/Український фольк-панк-шансон» та НеДіля (Едуард ПРИСТУПА), продюсер новоствореного музичного фольк-колективу «Астарта», який також виступатиме на фестивалі.
ФОМА: «ПОПСОВОЮ ЗІРКОЮ СТАТИ ПРОСТО, ПРОБЛЕМАТИЧНО СТАТИ ЗІРКОЮ НЕПОПСОВОЮ»
— За останні роки в нашій країні з’явилося немало потужних фестивалів, здебільшого етнічного напряму. Як ви оцінюєте український фестивальний рух? Яке значення він має для суспільства: це просто зібрання прихильників певної музики чи щось більше? Чи є зараз загроза його згортання?
— Українські фестивальні починання, як на мене, є позитивним, правильним, вчасним і корисним процесом для нашої країни, що загалом зацікавлена у своєму нормальному розвитку. Важливість фестів виходить за суто музичні межі. Адже всі їхні завдання можна об’єднати поняттям «культура». Добре, коли є культурний рух і розвиток, відбуваються якісь культурні події. Саме це й забезпечує в суспільстві обмін інформацією та енергією. Хоча останнім часом, ймовірно, що загроза фестивальному рухові збільшується. Причини такої загрози я вбачаю у змістовій якості теперішньої влади, в тому числі, того рівня культурного процесу, який вона, можливо, провадитиме. Будь-яка країна починається з культури.
— Український інформаційний простір заблокований для якісної музики: і радіо, і особливо телебачення. Як в цьому просторі просунути якісний національний продукт?
— Для цього можна використовувати різні способи: фестивальне життя, всілякі інтернет-ресурси — YouTube, Facebook, Twitter тощо, розповсюджуючи за допомогою всіх цих мереж цікавий продукт. Так чи інакше, нормальні люди, від яких щось залежить, це побачать, про це дізнаються. Так можна розширювати свою аудиторію. Я впевнений, артист, якщо він нормальна людина, не може заробляти гроші, граючи на корпоративах якоїсь партії. Або він має бути ідіотом, якому все одно, аби гроші були. Тоді ми говоримо про інших людей. Просто слід пам’ятати, що сміливим підкорюються моря. Хто хоче, той зможе.
— Зараз в Європі фольк, або world music здобуває все більше популярності, поєднуючись з іншими стилями. А яка ситуація в Україні, які тенденції зараз є в нашій фольк-музиці? Чи вписуються ці тенденції в європейські?
— Особисто я організував зараз новий проект, який називається, за стилем музики, — «Фома/Український фольк-панк шансон». Ми з успіхом виступали у Фінляндії, на Берлінському кінофестивалі, цього року — на кінофестивалі в Каннах. Маємо хороші замовлення суто комерційного характеру. Нещодавно закривали «Holliday fashion week» в Одесі, одинадцятого липня будемо закривати фестиваль «Країна мрій». Є багато колективів, які активно і дуже гарно грають і розвивають український музичний фольк-напрям, який відбиває характерні риси нашої ментальності, народу, історії. Це має успіх і це добре. До того ж, українські фольк-тенденції абсолютно органічно, взагалі без жодних проблем, інтегруються до європейського музичного простору, тамтешніх уподобань.
— Стиль вашого нового проекту ви сформулювали як фольк-панк-шансон. У ваших колег з гурту «Вася Club» музика має напрям шансон-панк-фольк. У чому різниця цих стилів?
— Це не заперечення одне одного. Наприклад, є багато класних музикантів, які грають блюз. Але всі вони грають його по-різному, що залежить від власного досвіду, особистих уподобань щодо музичних інструментів, від обраного концепту. Таке розмаїття — це дуже добре. Я, до речі, фанат «Вася Club» — прекрасного гурту класиків української альтернативної музики. Наші творчості — це різні варіації на тему, зумовлені різним сприйняттям, різними настроями. Скажімо, багато музикантів грають рок чи панк. Але грають по-різному, бо це залежить від кожної конкретної історії, кожної конкретної особистості. Якщо людина має що сказати, це прекрасно. Якщо таких людей десять, то це ще краще.
— Українські гурти часом переспівують старі російські пісні: «ТІК» заспівав «Білі троянди», ви — «Шаланды полные кефали». Це що, ностальгія за совком?
— На мою думку, «Білі троянди» — це комерційний хід, щоб розширити аудиторію, яка розуміє тільки таку пісню, суто комерційний хід заради грошей. Можливо, ця пісня й подобається музикантам, тоді це ще гірше. «ТІК» — хороший гурт, але цей їхній хід я не розумію. Проте така штука дуже індивідуальна. Наприклад, дуже проста історія з тим, чому ми вирішили заспівати «Шаланды полные кефали». Коли виступали на «Країні мрій» в Одесі, перед виходом на сцену мені захотілося утнути якийсь сюрприз. Просто-таки в гримерці спало на думку, що непогано було б заспівати україномовну версію цієї пісні. Тим більше, що вона хороша, її не треба плутати з «Белыми розами», де нема цікавої історії. В «Шаландах...» вона є, є характер, є реальний одеський колорит. Такі речі я поважаю, ставлюся до них цілком нормально. Для мене це не є ностальгією за совком. Чудову пісню можна написати у найгірший час, у найгіршій країні, а можна навпаки — жити за шикарних умов і нічого не робити.
— Одна з ваших пісень присвячена фільму Такєши Кітано «Out rage». Яким чином японський режисер з’явився у вашому фольк-панк-шансоні?
— Дуже просто. Це ж творчість. Я дуже люблю роботи цього режисера, він мені дуже імпонує як персонаж, режисер, актор. Мене просто переслідувала ідея цієї пісні: прийшла мелодія, прийшли перші слова. Потім я почав створювати сюжетну лінію, наче маленький міні-фільм. Ця пісня — своєрідна квінтесенція кіноідей Такєши Кітано. Вона могла б озвучити якийсь із сюжетів у фільмах майстра. До речі, потім її поява збіглася в часі з нашою поїздкою в Канни, де Кітано презентував свою нову стрічку. І для мене пісня стала класним арт-ходом, арт-приколом. Бо все, що я роблю, для мене є творчістю. Можна легко стати попсовою зіркою, проблематично стати зіркою непопсовою. На сьогоднішній момент я абсолютно без зайвого пафосу можу сказати, що, залишаючись самим собою, я маю хороший успіх, в тому числі й комерційний. Я маю свій шлях і сповідую свою філософію. А ця філософія — творчість у чистому вигляді. Це велика розкіш у нашій країні — займатися творчістю і бути самодостатнім.
НЕДІЛЯ: «ЗАБЛОКОВАНО НЕ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР, А МІЗКИ ЛЮДЕЙ: ВОНИ ЛІНИВІ ТА НАЛЯКАНІ»
— За останні роки в нашій країні з’явилося немало потужних фестивалів здебільшого етнічного напряму. Як ви оцінюєте український фестивальний рух? Яке значення він має для суспільства: це просто зібрання прихильників певної музики чи щось більше?
— Насправді фестивальний рух в Україні знаходиться на дуже низькому рівні. І не дивлячись на те, що ним займаються сильні та ініціативні люди, вони не можуть на своїх плечах винести весь величезний тягар, щоб підняти фестивальний рух на європейський рівень. І, в першу чергу, через те, що вони дуже часто не отримають підтримки. Звичайно, хотілося, щоб фестивальний рух розвивався широко, знаходився на міжнародному, європейському рівні. Але для цього треба ще дорости.
Проте, що стосується тих фестивалів, які нещодавно були створені й зараз продовжують існувати («Мазепа фест», «Країна мрій»... ) — це великий ковток повітря для суспільства. Але їх дуже мало щоб зайняти належне місце в музичному просторі нашої країни.
— Чи є зараз загроза згортання фестивального руху?
— Можу сказати, що ця тенденція вже давно існує. От наприклад, фестиваль «Червона Рута» раніше збирав досить потужних непопсових негламурних виконавців, які були дійсно цікавими. Зараз більшість фестивалів має ставити перед собою іншу задачу: відбутися. Але знову треба зауважити, що зараз не вистачає підтримки з державного боку. Тому фестивальний рух може «загинути».
— Український інформаційний простір заблокований для якісної музики: і радіо, і особливо телебачення... Як в цьому просторі просунути якісний національний продукт?
— Я думаю, що заблоковано не інформаційний простір України, а мізки людей: вони ліниві та налякані.
Так, звичайно, простір диктує свої умови. Але для мене він нічого не означає, адже я шукаю та знаходжу щось нове і цікаве в інтернеті. Так, було телебачення, але телевізор я викинув ще шість років тому. Я дивлюсь потрібну мені інформацію в інтернеті на різних сайтах. Там достатньо багато будь-якої якісної музики, і української також. Тому, я вважаю, що, в першу чергу, треба ворушити людей, а вже потім інформаційний простір. Якщо люди вимкнуть телебачення та радіо, інформаційний простір втратить свою силу. В нас музика — вже не музика, а телевізор — не телевізор. Це — фон.
— Зараз в Європі фольк, або world music все більше набирає популярності, поєднуючись з іншими стилями. А яка ситуація в Україні, які тенденції зараз є в нашій фольк-музиці? Чи вписуються ці тенденції в європейські?
— Скажу вам так: в Україні ситуація з фольк-музикою в глобальному плані ніяк не склалась взагалі. Хоча, дійсно, вона існує. На жаль, у нас дуже мало етно-колективів, які грали б щось цікаве. В Європі зараз є популярним змішування різних стилів музики з фольклором. В нас цього нема. В першу чергу, через те, що в нас є сіра одноманітна попса, яка забиває своїми шлаками весь простір. Люди просто не звертають уваги на щось інше. Моя думка така: змішування стилів — це один зі способів подальшого розвитку музики. Адже, поп і рок вже давно були поєднані. Крім того слід згадати про андеграунд. Що стосується етно, то він завжди був, є і буде як цікавий жанр. Музичний світ дуже багатий. Його можна використовувати в різних напрямах. Тому змішування якихось стилів з етно дає музиці новий подих. Саме тому я і зайнявся колективом «Астарта».
— Скажіть як продюсер: як нині в українській фольк-музиці залишаються порожнини? Чого бракує? У чому полягає унікальність колективу на фоні вже відомих етно-колективів?
— Моя головна ціль: вивести дівчат на професійний рівень. В нашій країні існує багато порожнин. По-перше, через те, що існують такі музиканти, які вважають себе великими енто-колективами, хоча насправді так не є. В будь-якій музиці повинна бути точність та чистота виконання. Ці ж музиканти не грають справжнє етно. По-друге, існують не цікаві колективи, які мають по десять-двадцять пісень і вже ходять з високо піднятою головою.
Що стосується колективу, який я продюсую. «Астарта» має на меті збереження справжнього українського етно. Крім того, це впровадження української культури в усіх напрямах. Основний наш напрям — це фольк-рок.
Паралельно ми працюємо над іншим проектами, робимо мікси. В цьому нам допомагає відомий український діджей Sergio Mega. Наша головна задача — просунути проект, щоб він набув більш масового характеру і наш продукт звучав не тільки на фестивальних майданчиках, а й у клубах.
Крім того, зараз я працюю над власним, достатньо цікавим проектом, подробиці якого ще не розголошуються. Але можу сказати, що це не буде схоже ні на рок, ні на щось інше, але в цьому проекті також буде присутній фольк.
