Минулого тижня відбулася прем’єра документального фільму-триптиха «Георгій Якутович. Графіка. Кіно. Коло» (режисер — Тамара Бойко; оператори — О. Скудар, В. Грабенко; ДТРК «Культура», 2010).
Перші кадри стрічки — любительська відеозйомка з виставки, присвяченої 70-річчю Георгія В’ячеславовича. Художник святкував свій день народження 14 лютого... Цього року саме до цієї дати приурочила показ і режисер картини — Тамара Бойко. Втім, щільний графік роботи Будинку кіно завадив показати фільм своєчасно.
Ім’я Георгія Якутовича, на жаль, нині шанують здебільшого люди, сказати б, зрілого віку — ті, хто виріс на фільмах «Тіні забутих предків», «Захар Беркут», «Камінний хрест»...
Тамара Бойко розповіла, що їй довелося зустрітися з Георгієм В’ячеславовичем лише раз: у 1960-х, коли працювала в Київській студії телебачення (записів тоді не робили, розмови з гостями транслювали наживо). Георгій Якутович, отримавши запрошення редакції, прийшов на зустріч і всіх, із ким йому довелося спілкуватися, обдарував своїм графічними роботами.
Минули роки. 30 травня 2010-го режисер, завітавши до Академії мистецтв, «натрапила» на виставку творів Георгія Якутовича, присвячену Карпатам.
Тамара Бойко згадує: «Послухавши спогади тих, хто знав і працював із художником, я зрозуміла, що про таку людину, як Георгій Якутович, варто зняти кілька програм, а не одну. На жаль, у Державному архіві кінофонофотоматеріалів ім. Пшеничного ми знайшли тільки кілька кадрів із життя Георгія Якутовича: ті, де він працює за своїм унікальним станком (я ввела їх у фільм). Нам серйозно допомогли роботи, зняті свого часу з ініціативи Академії мистецтв: цикл 20-хвилинних стрічок (загалом — 15 фільмів), присвячений академікам мистецтв України.
Згодом, обговорюючи із Сергієм Якутовичем план зйомок, я запитала: як краще назвати третю частину? Він сказав: «Самотність». Утім, мало не кожен, хто зголосився знятися в оповіді про Георгія Якутовича, до і під час зйомок спростовував: «Так, графіка, кіно і... тільки не самотність». Зрештою, третю частину ми назвали: «Коло». Протягом п’яти днів спекотного літа 2010-го записували тих, кому доля подарувала знайомство з Георгієм В’ячеславовичем. Дивовижно, та робота в буквальному й переносному сенсах здійснювалася «на найвищому градусі»; фільм вийшов пройнятий любов’ю. Спираючись на спогади героїв стрічки, я відчула, як можна любити іншу людину».
Георгія Якутовича справді любили: і колеги-художники, і кінематографісти, і актори, і рідні. У фільмі його вшановують Юрій Щербак, Лариса Кадочникова, Сергій Тримбач, Юрій Іллєнко, Сергій Якутович...
Якось одна людина дорікнула художникові: «Чого ти за Стефаника взявся, треба — за Шекспіра!» (мовляв, Шекспір — ось Біблія) і почула у відповідь: «А для мене Стефаник — Біблія». Георгій Якутович, свідомо обравши українство, уславляв його впродовж життя. Півторагодинна картина нікого не залишила байдужим.
«Я сприйняв Якутовича в студентські роки (1970-ті), знайомий із ним не був. Однак уже в ті часи я уловив, що речі, які він створює як художник, належать до тих, які не проминають, — згадує почесний президент НаУКМА В’ячеслав Брюховецький. — А під час перегляду збагнув, що національна ідея з’являється тоді, коли люди розуміють, що роблять Георгій Якутович, Сергій Параджанов, а не тоді, коли слухають Ганну Герман чи Дмитра Табачника».
Мало не кожен, хто підходив до мікрофона після перегляду, наголошував на необхідності показу фільму в телеефірі Першого Національного. Втім, можна тільки сподіватися, що його керівництво не омине увагою роботу ДТРК «Культура».
«У роки мого дитинства наша родина влітку винаймала будиночок у Каневі, — пригадує Сергій Якутович у фільмі. — До нас тоді з’їжджалися родичі і знайомі з Ленінграда, Києва інших міст: аби досхочу «від’їстися» на варениках і сметані. І якось батько, вгледівши мене посеред дорослих, підійшов, ухопив за руку і заявив: «Нічого з дитини робити свиню!» І ми з ним пішли... Із Канева до... Коростеня. Коли втомлювалися або коли наставав час ночівлі, зупинялися в полі, лягали біля скирт. На все життя я запам’ятав, як дивився в ті хвилини в небо, споглядаючи за орлиним польотом, і слова батька: «Той, хто має крила, не питає дозволу літати».
