Два недільних вечори на УТ-1 ішов телевізійний документальний
серіал режисера Віктора Кисіна «Останній довід королів», що залишився актуальним
через більш ніж десятиріччя після виходу. Насамперед — як тривожне попередження
про реальну можливість глобальної воєнної катастрофи.
Вперше на території тоді ще радянського простору було створено
відеофільм, в якому використовувалися новаторські на той час спецефекти,
поліекранні зображення, включаючи і «гарячий» репортерський матеріал. Фільм
підготував появу вже пострадянської телестилістики, виявився одним із найяскравіших
творів Віктора Борисовича, якому в квітні нинішнього року виповнилося б
66. І ще тому в традиційно поминальні дні показ його фільму прозвучав як
жива пам'ять про майстра, новатора, вчителя. Однак Віктор Кисін був присутнім
незримо і на іншій події в ці дні. Адже практично всі, хто був на сцені,
за лаштунками і перед сценою на церемонії нагородження переможців конкурсу
«Золота ера» — його учні. Романтична натура Віктора Кисіна поєднувалась
із тверезим прагматизмом людини, котра знала, як потрібно боротися із чиновниками.
І задля чого. Він першим відкрив у Київському театральному інституті кафедру
телебачення, першим створив багатосерійний телефільм, першим створював
методички для тих, хто сьогодні реально змінює образ вітчизняного ТБ. Через
його руки за 30 років роботи в інституті пройшли буквально всі студенти
телережисерської спеціальності, яку започаткували також за його ініціативою.
Він приводив на факультет читати спецкурси блискучих інтелектуалів. Сама
його присутність створювала на факультеті відчуття, що буквально від кожного
залежить дуже багато. В одній зі своїх незавершених статей Віктор Борисович
писав, що відчуває, що має обов'язки «живого кореспондента втраченої традиції».
Він і сьогодні продовжує повертати її глядачам, уже роботами учнів.
