Про це заявила міністр освіти Ганна Новосад. За її словами, ця компетенція буде включена до Державного стандарту 5—9 класів Нової української школи, який представлять у березні наступного року. Про необхідність підвищення рівня медіаграмотності заявили також міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський та міністр оборони Андрій Загороднюк.
Розмови про потребу вивчення медіаграмотності в публічному просторі ведуться регулярно, але мало хто знає, що насправді такий курс уже активно включають у навчання школярів.
СВІТОВИЙ ДОСВІД
У викладанні медіграмотності ми далеко не піонери. Західні країни розвивали ці вміння ще з 1950-х років. А з приходом у життя людей кожного нового медіа лише поглиблювали необхідні знання, розповідає доктор психологічних наук, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України Любов НАЙДЬОНОВА: «Не говорили про таку дисципліну лише на теренах колишнього Радянського Союзу, бо тоталітарній державі не потрібні медіаграмотні громадяни. Неграмотними легше маніпулювати, нав’язати їм фальшиве розуміння світу, переконати в «альтернативних фактах», запевнити, що нинішня епоха постправди полягає в тому, що істина не важлива, крутизна у «фейках»-підробках».
Тому після здобуття незалежності відповідний досвід зацікавив і українських науковців.
ПЕРШІ СПРОБИ
Над дослідженням інформаційного простору держави вчені Національної академії педагогічних наук працювали ще з 1994 року. Вже тоді вони виявили, що демократичний розвиток системи медіа в країні гальмуватиметься через низький рівень медіаграмотності населення.
Пізніше, упродовж 2006—2010 років науковці розробили експериментальну соціально-психологічну модель медіаосвіти. Вона передбачала інтегрований курс для молодшої та середньої школи (де медіаосвіта включена до програми вивчення інших предметів, наприклад історії чи української мови) та окрему дисципліну «медіакультура» — для старшокласників. Також науковці випустили окремий посібник «Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід». Але для того щоб розпочати навчання, необхідно було належним чином підготувати й учителів. Тому разом з Академією української преси започаткували медіаосвітні школи, Український медіаосвітній консорціум, низку інших проєктів, які допомогли сформувати кістяк медіаосвітянської спільноти фахівців.
ПОДВІЙНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
Оскільки розпочати з інтегрованого курсу не було можливості, адже більшість учителів ще не володіла необхідними знаннями, тому спочатку вирішили впровадити експериментальний курс із медіаграмотності для учнів 9-х класів. Згодом його факультативно викладали й у 10-х класах. Спочатку експеримент стартував у 93-х школах у восьми областях України. Наприкінці роботи кількість шкіл, які долучилися, зросла до 152-х. Їхні вчителі відзначили й перші результати, розповідає Любов Найдьонова: «За підсумками діагностики в експериментальних школах в учнів зросли показники критичності мислення, розвинулося більш глибоке ставлення до світу медіа, вони частіше перевіряли джерела інформації, мали більш регульовані та свідомі медіапрактики».
Нині спеціалісти започаткували вже другий експеримент, у якому медіаосвіту пропонують впроваджувати як курс, інтегрований до інших дисциплін.
УРОКИ НА ПРАКТИЦІ
У Першотравенській ЗОШ № 2 I—III рівня акредитації проваджують заняття із медіаграмотності ще з 2015 року. Як факультативну дисципліну її викладають для учнів середньої школи. Як предмет за вибором — для 3—4 класів. Заступник директора і вчитель Першотравенської школи Інна ІВАНОВА не лише викладає цю дисципліну для учнів початкової школи, а й є співавтором програми «Я в медіапросторі», за якою працюють й інші школи України.
Пані Інна пояснює: основна ідея дисципліни закладена в самій назві. Автори позиціонують дитину як активного учасника медіапростору. Вони вивчають, що можна робити з інформацією і яким чином функціонує медіапростір загалом.
«Ми починаємо із загальних знань про інформацію, — розповідає Інна Іванова. — Це перші спроби передавати інформацію, винаходи, за допомогою яких розвивалися медіа. Коли дитина розуміє, що засоби комунікації вдосконалюються, змінюються, то почувається дотичною до цього процесу. Ми проводили також власні експерименти. Наприклад, брали паперові стаканчики, натягували довгу нитку і робили прототип телефонного зв’язку. Діти фантазували, що можна зробити, щоб звук передавався на дальші відстані, припускали, як може виглядати телебачення в майбутньому.
Більша частина роботи — це аналіз готового медіапродукту. Ми брали рекламні ролики, мультики, відео і шукали, що автор хотів нам сказати. Аналізували, чи потрібно йти за думкою автора, чи варто критично оцінювати його слова. Також створюємо і власний продукт, наприклад: робимо відеозаписи, вчимося бути дикторами, журналістами. У середній ланці, до слова, більш прикладні завдання. Вони випускають шкільну газету, роблять інформаційні пости, працюють у шкільній групі на «Фейсбуці».
ЧИ БУТИ ОКРЕМІЙ ДИСЦИПЛІНІ?
Виходячи з результатів експерименту, експерти Національної академії педагогічних наук України переконані: вивчення школярами медіаграмотності піде їм лише на користь, пояснює Любов Найдьонова: «На мою думку, переваги окремого медіапсихологічного курсу «Медіакультура» в старшій школі є незаперечними. Це майданчик для групової рефлексії підлітками успішності власної інтегрованої медіаосвіти, свого професійного вибору через медіа, формування громадянської позиції, вдосконалення антистресових медіапрактик. Усе це надзвичайно корисно для становлення світогляду молоді і стає ресурсом розв’язання нагальних проблем. У цьому окремому курсі за вибором підліток знаходитиме психологічний ресурс і узагальнюватиме свій попередній досвід розуміння медіа, світу, який представлений у них, свого місця в ньому і свого майбутнього. Для різних профілів цей курс матиме зовсім різне змістове наповнення, але ресурсні психологічні механізми будуть збережені. Так ми побудували оновлену для трьох років викладання (9—11 класів) програму «Медіакультура», остаточний зміст якої вчитель гнучко формує разом з дітьми».
Поділяє цю думку і виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації» Діана ДУЦИК: «Я прихильниця окремого предмета з медіаграмотності, який би фокусувався на навчанні дітей критично сприймати інформацію із різних медіа, вміти її аналізувати, відрізняти фейки та дезінформацію. Гадаю, якщо буде реалізована ідея міністра культури Володимира Бородянського — запровадити ЗНО з медіаграмотності, то таки доведеться звернутися до ідеї окремого предмета з медіаграмотності. Хоча це не перекреслює ті напрацювання, які є в цьому напрямку».
Та все ж, як виглядатиме майбутній курс, кому його викладатимуть і в якій формі, у Міністерстві освіти поки не озвучують.
