Тоді як більшість столичних журналістів упевнені в тому, що саме у Києві створюються правила гри на медіа-ринку, далеко не у кожному з регіонів справи у цьому відношенні настільки безнадійні. Так, наприклад, на півдні України, у Миколаєві, ось вже протягом восьми років формується своя — регіональна — школа журналістики. А на основі яких принципів — можна зрозуміти з інтерв’ю, яке дав «Дню» директор миколаївської Вищої школи преси Гліб Головченко.
— Дуже багато вузів, де навчання проводиться на комерційній основі, відкривають у себе журналістські відділення, мабуть, виходячи з великої популярності професії журналіста серед молоді. Ви ж говорите про недостачу кадрів для ЗМІ на півдні України як про причину створення дев’ятимісячних курсів з підготовки репортерів. Чим ви пояснюєте необхідність існування вашої школи та чим вона відрізняється від тих учбових закладів, які тільки «заробляють» на викладанні професії журналіста?
— Для початку поясню. З курсів ми починали, сьогодні ми готуємо бакалаврів, тобто даємо базову вищу освіту. Ми готуємо фахівців для роботи у регіональних засобах масової інформації. Ситуація надзвичайно проста: закінчивши Інститут журналістки у Києві, хлопець чи дівчина з села зроблять усе, щоб не повернутися додому. Заробітна плата у будь-якому столичному виданні на порядок вища, ніж у рідній багатотиражці. Але ж основа журналістики — це регіональна журналістика. Ось на її зміцнення ми і працюємо.
Що стосується популярності професії журналіста, то це міф. Ми щорічно проводимо дослідження зі структури популярності професій. І кількість бажаючих обрати цю складну та цікаву спеціальність із року в рік знижується. Найчастіше основними противниками вибору є батьки.
Крім того, на мотивації молодих людей при вирішенні питання «бути чи не бути» журналістом позначається відсутність серед журналістів дійсно популярних особистостей. Алла Мазур, Людмила Добровольська, Микола Вересень — ось ті, кого хоч би знає молодь. А де ж у цьому переліку журналісти з друкованих ЗМІ?
Школа преси та телебачення ось уже другий рік проводить у регіоні Рейтинг народного визнання, який покликаний визначати найпопулярнішого журналіста в тій чи іншій галузі журналістики. Опитування проводиться серед випускників середніх шкіл області. Результати минулого року в номінаціях «Преса» та «Радіо» не були підведені. Школярі просто не змогли назвати прізвища відомих їм журналістів (можливо, ця вікова категорія просто надає перевагу телебаченню? — Ред.
). Сьогодні українська журналістика переживає кризу. І одна з причин — відсутність поваги у суспільстві до цієї професії.
— А як, на вашу думку, можна покращити якість підготовки фахівців для ЗМІ?
— Передусім, необхідно усвідомити, що систему підготовки журналістів, яка застосовувалася у Радянському Союзі, не можна було переймати незалежній Україні. Адже основа підготовки журналістів того часу — це навчання методам агітації та пропаганди. У сучасній демократичній журналістиці такі навички — вияв поганого тону і крайнього непрофесіоналізму. Згодом репортерська справа повинна технологізуватися. Чим швидше всі ми, хто пише, зрозуміємо, що ми не творці, а ремісники, тим швидше українська журналістика стане кращою. Так, вона стане простішою, отже, й зрозумілою для простих читачів, слухачів, глядачів. І тоді збільшаться тиражі газет, значно зросте аудиторія у телевізійних каналів, нарешті, з’являться не тільки музичні радіостанції.
— А які ще проблеми, крім «поганої спадковості», на вашу думку, стоять сьогодні перед українською журналістикою? І як може ваша школа брати участь у їх вирішенні?
— Крім уже згаданої проблеми відсутності серед журналістів яскравих, популярних особистостей, ще однією проблемою, на мій погляд, є відсутність у деяких журналістів розуміння соціальної ролі репортерів як людей, які покликані відображати життя суспільства всебічно. Можна також відзначити проблему заборонених тем і, відповідно, скажімо так, проблему неповноцінного мовлення, а також проблему фінансової залежності наших ЗМІ.
Ну, а що стосується безпосередньої участі у розв’язанні цих проблем нашого учбового закладу, то ми намагаємося розвивати журналістику на регіональному рівні, намагаємося брати участь у загальноукраїнському журналістському житті та намагаємося виховувати у наших абітурієнтiв дух справжніх журналістів.
У нас вчать не свободі слова, а свободі думки. Свобода слова без чіткого розуміння соціальної ролі репортера нічого не варта. Сьогодні ми дуже обшарпали цю тему. І не вистачає тільки прийняття твердого рішення забезпечити свободу слова, наприклад, до 7 листопада!..
ДОВІДКА «Дня»
Вищу школу преси та телебачення (м. Миколаїв) було створено у 1993 році. Враховуючи гострий дефіцит кадрів для ЗМІ на півдні України, Агентство корисної інформації «ТЕТРА» створило дев’ятимісячні курси з підготовки репортерів. Пізніше було створено окрему юридичну особу (співзасновником школи стала також миколаївська телекомпанія «Телеком-1»). З 2000-го року школа готує бакалаврів інформаційної діяльності; працює і заочне відділення, яке здійснило вже два випуски. На базі школи створено науково- дослідний Центр професійної освіти Інституту педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України. Дипломи Вищої школи преси та телебачення приймаються до уваги при оцінці кадрового потенціалу тієї або іншої телекомпанії в ході ліцензування (школа входить до складу вищих учбових закладів, сертифікованих Національною радою України з телебачення та радіомовлення).
