Телебачення — це не тільки творчість, а й ідеологія. Саме тому велика кількість російських телепрограм на вітчизняних екранах дещо дратує патріотично налаштованих громадян. І дратуватиме надалі: за прогнозами на нинішній рік частка російського телепродукту в українському телеефірі збільшуватиметься. А тут ще знову активізувалися розмови про необхідність поглиблення російсько-української інтеграції в інформаційній сфері, приурочені до початку Року РФ в Україні. Паритетний обмін тим же телепродуктом — не така вже й утопія, як може здатися. Росія із задоволенням (тому що дешево) купує навіть не дуже високо оцінені в Україні роботи — передачі Вєрки Сердючки, серіал про Роксолану тощо. Московський телеканал ТВЦ співпрацює з не найрейтинговішою ТРК «Київ». Та чи можна це порівнювати з тим, що пропонує Росія? Ліцензійно очищені версії провідних телеканалів, численні телесеріали, «склепані» зі знанням гірших людських якостей, а отже, приречені на успіх у масового глядача програми. Що українське ТБ може запропонувати натомість? Отже, запитання «Дня»:
? ЧИ МОЖЛИВИЙ ПАРИТЕТНИЙ ОБМІН ТЕЛЕВІЗІЙНОЮ ПРОДУКЦІЄЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ?
Ніна БОРИСОВА, головний фахівець Дирекції розвитку зі зв’язків з країнами СНД та Балтії ВАТ «ТВ-Центр» (Москва):
— Чому б і ні? Загалом, це й зараз відбувається. У нас є українські програми. На інших засадах такий обмін і не може грунтуватися. Якщо брати до уваги ситуацію, яка існує зараз, то, звичайно, Україна може запропонувати Росії набагато менше телевізійного продукту, ніж Росія Україні. Проте Україна також може запропонувати Росії свій продукт. Що вона й робить. І я гадаю, що представляти більше продукції — це питання часу. Величезну роль відіграє й якість. Коли вона поліпшиться, обмін відбуватиметься продуктивніше.
Артем ПЕТРЕНКО, директор ТО «Новини» Національної телекомпанії України:
— Налагодити саме ПАРИТЕТНИЙ обмін телепродукцією між Україною та Росією дуже складно. Адже загальновідомо, наскільки в Україні популярні російські телеканали, російські телеведучі, російські політики... Щоб обмін був паритетним, має існувати ПОПИТ. Якщо попиту недостатньо, Україна має все одно працювати над донесенням власної думки світу, насамперед сусідам. Впливати на інформаційний простір інших держав завжди було важливо.
Виконуючи доручення Президента України, яке він дав після свого візиту до Сибіру, ми співпрацюємо з телекомпаніями російських регіонів (з української сторони це спільний проект НТКУ та Національного космічного агентства, яке забезпечує трансляцію сигналу через супутник). Низка інформаційних та культурологічних програм виробництва Національної телекомпанії транслюється в Ямало-Ненецькому окрузі Російської Федерації, де мешкає величезна українська громада. 24 серпня минулого року в місцевому ефірі телекомпанії «Ямал-регіон» вийшов перший випуск, сформований із програм Першого національного. Основою цього телевізійного блоку програм є скорочена щотижнева інформаційно-аналітична програма «Панорама», яка підсумовує найголовніші події в Україні. Окрім цього — музичні, культурологічні, спортивні новини з України. Відтоді щотижня місцеві мешканці мають змогу дивитися ці випуски.
У вересні НТКУ налагодила контакт з іншою російською телекомпанією — «Сургутинтерновости», і восени українці, які живуть у Сургутському районі Ханти-Мансійського автономного округу, також отримали можливість щотижня дивитися українські телепрограми.
Без найменшого натяку на образу ці округи Західного Сибіру місцеві мешканці поміж собою називають Хохломансійським та Ямало-Хохляцьким. Наших у цьому регіоні — близько трьохсот тисяч. І хоча в більшості з них паспорти вже російські, кожний називає себе українцем і намагається зберегти традиції предків. Так що там попит на українські програми є. Ми працюємо над розширенням розповсюдження програм з України на інші російські регіони. І, звичайно, — над підвищенням якості наших програм. Аби попит був більший.
Олег МЕДВЕДЄВ, фахівець у сфері піару та ЗМІ:
— Це неможливо! Для того, щоб українське телебачення обмінювалося з російським на паритетних засадах, треба стати повноцінним національним телебаченням, а не телебудкою-філією глобального російського телебачення. Власного телепродукту в нас дуже мало. Чим же наші канали обмінюватимуться з росіянами? Тим, що вони вже отримали в росіян і позабивали в свої сітки? Чим, наприклад, канал «1+1» обмінюватиметься з росіянами? Сімома чи вісьмома передачами, які у них стоять у сітці від СТС? Чи, може, Новий канал росіянам пропонуватиме «Вікна»? Українське телебачення, як національне, наразі ще не відбулося. Зараз воно — велика ретрансляційна мережа російських телеканалів. І обмінюватися йому з росіянами немає чим. Тому всі оці розмови про паритетний обмін позбавлені будь-якого сенсу. Це красивий піар посилення експансії російського телевізійного продукту на український ринок. Навіть якщо формально буде якийсь папірець про паритетний обмін, насправді гра йтиме в одні ворота.
Олексій МУСТАФІН, шеф-редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»:
— Не дуже вірю в бартерні операції, паритетні чи непаритетні. З мого погляду, продукція має купуватися й продаватися. І це — найкращий критерій якості продукції.
Якщо компанії зацікавлені в купівлі тієї чи іншої продукції, якщо видно, що вона якісна, що вона може бути цікавою для глядачів чи незамінною в розв’язанні якихось соціальних завдань, — купують її. Єдина оплата — це гроші, незалежно від того, де зроблено цю продукцію: в Україні, Росії, Сполучених Штатах Америки, в Євросоюзі… Мені здається, що така система правильнiша і, скажемо так, ефективнiша.
Юрій МАКАРОВ, канал «1+1»:
— Річ у тім, що обсяг грошей на рекламному телевізійному ринкові Росії перевищує український в 11 разів. Іншими словами, росіяни водинадцятеро більше можуть витрачати грошей на розвиток телевізійної продукції. Тому паритету бути не може. Навіть теоретично. До того ж, у Росії склався ринок робочої сили, кадрів. Це сталося внаслідок історичних причин: найбільш кваліфіковані кадри завжди готувалися в Москві. Йдеться навіть не про геніїв, а про середніх добрих професіоналів. Це стосується і режисерів, і журналістів. Москва принаджувала найкращі сили, найкращих фахівців стабільно й регулярно. До того ж, за останні 10 років у Москві, за короткостроковими винятками (закриття НТВ чи ТВ-6), влада скоріше сприяла розвиткові незалежного телебачення. А в нас вона виключно намагалася його контролювати, отже — заважала. І якщо щось і розвивалося, то не завдяки, а всупереч владі. Так яким чином ми можемо розраховувати на паритет, за умови, що держава не буде вибудовувати преференції національному виробникові. Ми не можемо розраховувати на паритет продукції не лише в міжнародному плані, але й у себе вдома.
Дмитро КИСЕЛЬОВ, головний редактор служби інформації каналу ICTV:
— Теоретично обмінюватися своїми телепрограмами Україна й Росія можуть. Але щоб дійшло до практики, треба, насамперед, мати те, чим обмінюватися. У Росії функціонують три ліцензійно очищенi канали — ОРТ- міжнародне, РТР-планета, НТВ-мир. Вони працюють у правовому полі, законно поширюючи свій сигнал по всьому світу. Україна наразі не має подібних версій своїх телеканалів, отже, про якийсь глобальний імпорт говорити не випадає. Якщо створити такі версії, знайти попит — чому б і ні?
