Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Грантоїди» шукають альтернативи

11 березня, 2005 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК'ЯНЧЕНКА

В Україні розробляють правила взаємодії між третім сектором, ЗМІ й спонсорами — так званий «кодекс грантоїда». Одна з перших спроб формального з'ясування стосунків між грантодавцями та їхніми ресурсними «споживачами» відбулася під час чергового засідання Медіаклубу, що традиційно проводяться Центром медіареформ при Києво-Могилянській академії.

На ініціативу обговорити потребу залучення грантів в Україні відгукнулись здебільшого лише представники зацікавленої сторони — неприбуткові недержавні організації, які, як відомо, існують на дотації окремих установ, бізнесових структур і, як передбачено законодавством, не можуть надавати послуги та заробляти гроші. Зацікавленість у дискусії також виявили редактори державних і комунальних регіональних видань, колективи яких здійняли паніку після заяв представників влади про необхідність роздержавлення ЗМІ. Так, наприклад, із розмови з головним редактором газети «Собеседник Измаила» (Одеська область) Сергієм Лузановим стало цілком очевидно, що після роздержавлення ЗМІ, якщо таке, звичайно, відбудеться, газети, що підпорядковувались державним чи комунальним установам, щоби вижити, мають намір брати участь у змаганнях за іноземні гранти. Інший варіант виживання для цих газет — вийти на самоокупність завдяки рекламі — мало обнадіює редакторів. Адже рекламний ринок таких містечок, як, наприклад, Буськ чи Ізмаїл, порівняно із обласними центрами, а тим паче із столицею, занадто малий, аби він дозволив міцно тримати на ногах газету, редакційний колектив тощо. У той же час, як запевняють провідні столичні рекламісти, рекламний бізнес-план провідних вітчизняних компаній, починаючи від оператора мобільного зв'язку й закінчуючи виробником напоїв, завжди передбачає подачу імідж-інформації та інших видів реклами в переліку газет із назвами на кшталт «Червоний комунар» чи «Вісник Зміївщини». До того ж, за даними Держкомтелерадіо, на 2004 рік в Україні було зареєстровано 262 державні та 885 комунальних видань, тож, очевидно, грантів, тим паче зарубіжних, на всіх не вистачить.

У той же час за різними підрахунками Україна щорічно отримує близько десяти мільйонів американських доларів «на підтримку власної демократії». Одначе грантодавці — люди примхливі. Вчора вони дали гроші на розвиток того чи іншого медіапроекту, а завтра припиняють фінансування. Яскравою ілюстрацією цієї політики може стати історія проекту «Громадське радіо», про закриття якого «День» уже писав (див. №32 від 23 лютого 2005 року). Відтак, експертами «круглого столу» було майже одностайно вирішено: вітчизняним «грантоїдам» слід зміщувати увагу з західних грантів на внутрішнє фінансування через пошук точок дотику реального сектору з третім сектором та ЗМІ.

Друга новація, запропонована на розгляд широкого загалу: фінансування не конкретних ЗМІ з їхніми редакційними колективами, а надання грантів під окремі проекти. Ще однією альтернативою для ЗМІ може стати налагодження системи надання пільгових кредитів. Однак усе це — в майбутньому. А нині ж, як запевнив кореспондента «Дня» помічник аташе з питань інформації посольства США Олег Пастухов, (а як відомо, Америка — основний грантодавець в Україні), американські грантодавці надання грантів й проведення конкурсів для українських ЗМІ найближчим часом припиняти не збираються, а навпаки, лише розширюватимуть свою діяльність, зокрема, більше орієнтуючись на регіони. Крім США, в Україні діють також інші доброчинці, зокрема європейські, а також російські. Однак, на думку медіаексперта Сергія Дацюка, російські гранти діють в Україні непрозоро. За його словами, поруч із західними грантами мають з'явитися російські гранти, які переведуть стосунки з Росією у прозоре русло. Адже сума гранту та цілі мають бути апріорі публічними. Держава, вважає пан Дацюк, має постійно тримати руку на пульсі зарубіжних грантодавчих ініціатив, аби цілі, які заявляють іноземні утримувачі, збігались із власною стратегією України.

Водночас керівник прес-центру медіацентру «Кандидат» Дмитро Крикун зазначає, що ринок грантів останнім часом вельми звузився (а він знає про це із власного досвіду). І ця обставина змушує грантоспоживачів готуватися до роботи за новими правилами. Нині найуспішніші проекти, вичерпавши свій грантовий ресурс, прямують за грошима на нові ринки, в першу чергу — до українських бізнесменів. Проте голова правління Незалежної асоціації телерадіомовників Тетяна Лебедєва зазначила, що, фінансуючи ЗМІ «на три копійки», інвестор намагатиметься отримати від цього задоволення «на мільйон доларів». Відтак, сподівання на фінансове забезпечення з боку вітчизняних комерсантів за відсутності відповідної культури такого фінансування є вельми передчасними. Тим паче, що сьогодні такі ініціативи з боку бізнесменів не заохочує податкова система. Саме тому потенційні українські філантропи не в змозі щедро розкрити власні гаманці, навіть за великого бажання. А якщо таке бажання і є, то виникає зустрічне запитання: навіщо бізнесменові газета? На Заході, зокрема у Великій Британії, фінансування друкованого органу дає його утримувачу «путівку» у вищі кола суспільства, бізнесмен стає частиною еліти. Тим паче, що видавцеві регулярно виділяється власна сторінка, де він може висловлювати свою думку з будь-якого питання, що його хвилює. Є й інші варіанти. Провідний експерт Центру медіареформ Лілія Поберезька вказує на успішний досвід фінансування британської газети «The Guardian», яка паралельно видає великий за обсягом рекламний журнал про продаж автомобілів, що й приносить їй основний прибуток. Адже, на думку пані Поберезької, саме по собі громадсько-політичне видання не може бути бізнесом.

Підсумовуючи, експерти «круглого столу» розробили декілька орієнтовних стратегій для тих ЗМІ, які прагнуть не просто виживати, а зайняти свою нішу серед вітчизняних мас-медіа.

Шлях перший і найбільш екстремальний — стати неприбутковою організацією, щоби мати право отримати грант.

Шлях другий і найризикованіший — стати прибутковою організацією, аби отримати право на пільговий кредит (така система тільки починає формуватися в Україні).

Шлях третій і у близькому майбутньому малореальний — чекати на приїзд «принца»-бізнесмена на білому «Мерседесі», який і врятує весь редакційний колектив від фінансового зубожіння, нічого не вимагаючи натомість...

Ольга ВАСИЛЕВСЬКА, «День»
Газета: 
Рубрика: