Відгук на статтю Сергія Грабовського «Українська інтелігенція: лихо з розуму і з... грантів».
Без інтелігенції, інтелектуальної еліти не уявити громадянське суспільство.
А саме громадянське суспільство має чітко структурований характер — утворюється з інститутів громадянського суспільства, основу яких становить середній клас.
Середній клас — це більше моральна, ніж економічна (матеріальна) категорія. Людина може не мати помітних статків, але є незалежна духом і зазвичай економічно самодостатня. І навпаки, тіньова економіка не спроможна рекрутувати середній клас, а у нас такої за половину. Мірилом громадянськості є ставлення до формування бюджету, тобто сплати податків. Наші громадяни є «сурогатними», за винятком хіба що підприємців. І то з них якась частина не платить податків (у «тіні»), інша («спрощенці») платить несправедливі (символічні), ще якась (великий бізнес) уникає оподаткування через офшори, і тільки мізерія («патріоти») платить «по обух». Здогадуюсь, що між першими трьома групами існує негласна узгодженість, у силу якої великий бізнес і формує владу. Тому-то громадяни байдужі до виборів і влади. Щоб активізувати громадянськість, необхідно ввести пряму (а не через бухгалтерію підприємств) сплату громадянами прибуткового податку, а одночасно ввести податок на їхнє майно. Тоді громадяни будуть цікавитися, хто і як витрачає їхні внески (тобто бюджетом). Що цікаво, за таким принципом функціонують західні демократії, але у нас цього «не помічають».
Чи можна віднести до середнього класу «реєстрових інтелігентів», за висловом автора статті?
Маємо на увазі так званих бюджетників — лікарів, викладачів, службовців — усіх тих, хто працює у державних установах і залежить від начальника — чиновника. Тепер за кількістю університетів — національних і просто — ми попереду всієї Європи. Але такими вони не є за елементарною ознакою — наявністю самоврядності, ректорів усе-таки призначає міністр (нині сумнозвісний Табачник). Отже, наукова інтелігенція ? ця рушійна сила громадянського суспільства — зв’язана по руках і ногах.
Демократія спрацьовує тоді (під час вільних виборів), коли рядова більшість обирає тих, кого хоче (і висуває) інтелектуальна меншість.
Нині цей принцип підмінений популізмом та підкупом більшості, а інтелектуальна меншість пасивна, бо ні на що не впливає (не делегує відтак своїх представників на виборні посади).
Це обдурювання виборця стає можливим тому, що передові громадяни (інтелігенція — середній клас) не об’єднані у дієвих інститутах громадянського суспільства. Кожен сам по собі — особистість!
Церковна громада, як іще один потужний інститут громадянського суспільства, також не відіграє ніякої ролі в силу ієрархічної та часто авторитарної її побудови (зокрема, у православ’ї, незалежно, чи це Київський, чи Московський патріархат), загравання з владою і «грошовими мішками».
Багато говорено про громадське (суспільне) телебачення, радіо, пресу. Та не постають вони, бо немає самого громадянського суспільства!
Тим-то важливим є внести до «Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік», яка нині обговорюється, розділ про розвиток громадянського суспільства, і щодня по цеглинці його будувати — брати участь у діалозі: влада — інститути громадянського суспільства.
