Чи завжди зміна форми передбачає зміну змісту? В час, коли світ шаленіє від нових технологій та соціальних мереж, деякі медіа-експерти називають ці інновації лише новими формами подачі інформації. Про тенденції в сучасній «журналістській кухні» «День» спілкувався з авторкою резонансного дослідження онлайн-революцій «Революція: Поширюй!» (Revolution: Share!), науковцем із Нідерландів Моран БАРКАЙ.
— Моран, які, на вашу думку, сучасні виклики та загрози виникають перед журналістами?
— Очевидно, що зараз, за часів переважно безплатного, легкодоступного контенту, одним із найбільших випробувань для сучасних журналістів є можливість знайти оптимальну фінансову модель. Скромніші бюджети передбачають менші витрати на розслідувальну журналістику разом із погіршенням робочих умов, що одночасно означає погіршення якості новин. Тепер журналісти більш зайняті переписуванням прес-релізів, аніж перевіркою фактів та аналізом того, що насправді відбувається у світі.
— Чи змінюється роль журналістів разом із фундаментальними змінами в більшості суспільств? І, власне, яким зараз є завдання журналіста?
— Я не думаю, що завдання журналістів зараз змінюється. Можуть змінюватися методи роботи, але завдання залишається тим самим — інформування про події, переважно політичні, економічні та соціальні на національному та інтернаціональному рівнях, даючи змогу робити виважений політичний вибір. Також не варто забувати про освітню та розважальну роль медіа, зокрема в сферах культури та спорту.
— Які тенденції існують у сучасній журналістиці?
— Сьогодні ми можемо побачити значну залежність від технологій, які відкривають нові шляхи подачі інформації та дають нові можливості, зокрема журналістика даних, соціальні медіа тощо. Інтернет також змінює спосіб, у який новини сьогодні споживаються, завдяки зростанню кількості продуцентів новин і тенденції збільшення гіперпоєднання журналістських матеріалів із зовнішніми джерелами інформації (стаття поєднана гіперпосиланнями з блогом журналіста, наприклад). Також варто згадати щораз більшу кількість персональних блогів журналістів, що дозволяє їм та іншим медіа-експертам запроваджувати більш персональний підхід до журналістики. Традиційні медіа повинні вивчити нові шляхи для впровадження цих технологій і, мабуть, намагатись зайняти лідерські позиції. Не потрібно вже «наздоганяти», а радше передбачувати та лідирувати, що до останнього часу їм подекуди не вдавалось.
— Як би ви охарактеризували інформаційний імідж України? Які проблеми найчастіше виникають?
— Імідж України не є надто позитивним, переважно через політичні причини. Інформаційне поле основною проблемою подає політичну систему, яка сприймається як антидемократична разом з історією Юлії Тимошенко, котру всі бачать як політичну вендету.
— Напередодні Євро-2012 багато популярних європейських видань характеризували Україну як ледь чи не середньовічну країну з сильними рудиментами нацизму та націоналізму. Чи не є це класичним випадком викривленого висвітлення міжнародних подій, і хто повинен відповідати за цей ефект кривого дзеркала? Журналісти, спраглі до сенсацій, політичні настрої Європи щодо України чи провальна промостратегія України?
— У журналістиці завжди легше мати справу з чорним і білим. Набагато важче висвітлити нюанси. Отож, коли щось не так, це починають гіперболізувати. Це — частина людської природи — навішувати ярлики й шукати сенсації.
— У вашій нещодавно виданій книжці «Революція: Поширюй!» ви згадуєте громадянську журналістику як один із доволі позитивних та демократичних феноменів. Але водночас існує загроза маніпуляції, пов’язана з відсутністю журналістського професіоналізму. Як можна уникнути чи хоча б послабити такі процеси?
— Люди повинні бути освічені в галузі медіа, знати, як вони працюють і як їх читати. Загалом, ми потребуємо більше медіа-освіти. Я впевнена, що відсутність професіоналізму та імунітету щодо маніпуляцій можуть завдати шкоди лише в короткотривалій перспективі. Ось чому ми завжди маємо ставитися критично до новин, які нам подають. Але ми можемо сподіватися, що в майбутньому ми знатимемо, яким джерелам ми можемо довіряти, а яким — ні. Так само, як ми маємо сформовані смаки щодо газет. Такі, як The New York Times, вважають вартими довіри, а такі, як The British Newspaper та The Sun — ні. Утім, ми повинні пам’ятати, що сто років тому жодній газеті не варто було довіряти. Будемо сподіватися, що громадянська журналістика пройде цей етап у коротші терміни.
