Відкриття в понеділок у Києві Російського медіа-центру викликало велику зацікавленість серед українських журналістів. Про те, що ця подія назріла й однаково важлива як для України, так і для Росії, говорили присутнім на відкритті. Так посол РФ в Україні Віктор Черномирдін сказав, що створений медіа-центр сприятиме «відкритому спілкуванню людей різних рангів» з Росії та України, що допоможе їм створити власну думку про процеси, що відбуваються у двох країнах, а також взаємному зближенню України і Росії. Ніхто не зацікавлений у тому, підкреслив у свою чергу президент Медіа-союзу працівників ЗМІ Росії Олександр Любимов, щоб інформація, якою буде займатися центр, була пропагандою — чи то російською, чи то українською. Голова Фонду ефективної політики Гліб Павловський пов’язав новий проект з пошуком нових форм для присутності Росії в Україні та України в Росії, оскільки обидві наші країни, з його слів, — це «єдина інформаційна держава — Європа». При цьому ті, хто виступав, підкреслили, що відкриття центру не пов’язане з виборами до українського парламенту. Серед завдань нового медіа-центру — допомога українським і російським журналістам у пошуку інформації з цікавих для них тем в Україні і Росії, проведення круглих столів, семінарів, прес-конференцій, презентацій з актуальних питань російсько-українських відносин і внутрішньої політики двох країн. Поки це перший і єдиний подібний інформаційний центр іншої країни в Україні, який, принаймні, декларує свою незаангажованість і, судячи з усього, готовий стати пробним каменем для впровадження свого роду народної дипломатії. Участь у цьому проекті Гліба Павловського, котрий не приховує тих піарівських послуг, які він зараз надає в Україні, безумовно, насторожує. Сам же Гліб Олегович усіляко наполягає на «чистоті експерименту» свого чергового дітища. Навряд чи скоро у якій-небудь країні світу відкриється хоч би один подібний український центр — ні з приватної, ні з громадської, ні з державної ініціативи. Таке враження, неначе Україна вважає взагалі за краще не виявляти жодних ініціатив, залишаючи іншим можливість «ліпити» свій образ за кордоном. Що, власне, відбувалося всі попередні десять років, коли свою зацікавленість в українській «буферній» зоні активно висловлювали ті ж американці, німці, поляки. Тепер прийшла черга північних сусідів. Показово, що Російський медіа-центр є ініціативою громадськості і приватного капіталу, породженою, крім усього іншого, й бажанням російського політикуму бачити Україну серед рівних партнерів. Саме ж відкриття центру не випадково відбувалося у день, коли Володимир Путін оголосив 2002 рік Роком України в Росії, а участь у презентації посла РФ підкреслила, наскільки важлива ця акція для російської держави. Безумовно, така форма співпраці двох країн — не тільки вдале ноу-хау, але й хороший політичний хід. Але у зв’язку з цим виникає ряд запитань. Чи існує сьогодні в Росії замовлення на інформацію про нову Україну? Чи буде ця інформація об’єктивною та які механізми її передачі? І, нарешті, чи готова Україна до такої співпраці? Про це — у відповідях «Дню» учасників заходу.
Віктор ЧЕРНОМИРДІН, Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні:
— Нам дуже не вистачає правди одне про одного. На власному досвіді пересвідчився, що тут мало знають про Росію, але, як виявилося, у Росії про Україну знають iще менше. Наше уявлення одне про одного швидше можна назвати віртуальним. Начебто все знаємо — і одночасно — нічого. Наприклад, часто у ЗМІ ріже вухо вислів «експансія російського капіталу». По-перше, коли я працював у російському уряді, моїм завданням було створення привабливого нашого ринку, щоб до нас ішов іноземний капітал. По-друге, за великим рахунком, сьогодні не можна говорити про те, що російський капітал іде в Україну, — швидше, треба побоюватися, що російський капітал йде повз Україну . Слiд погодитися, при тому, що більшості українців доступні російські телеканали, газети, у Росії немає жодної української інформації. Я згоден, щоб ЗМІ були без кордонів, але все-таки — з національністю. Вони повинні працювати відверто, прозоро, без компромісів. Щодо виборів, то дуже важливо, щоб у парламенті було якнайменше дурнів — тоді справи вирішувалися б швидше. І тому в передвиборний період велика роль ЗМІ — як у вас, так і в нас.
Олена ЗЕЛІНСЬКА, віце- президент Медіа-союзу, генеральний директор інформаційного агентства «Северо-Запад Медиа» (Санкт-Петербург):
— Думаю, що соціальне замовлення на інформацію про нову Україну реально існує. Саме нами для роботи тут виявлено кращі українські кадри — щоб для російського глядача і читача подати реальний образ вашої країни. Але, мені здається, поняття соціального замовлення у цьому випадку — застаріле. Правильніше говорити про тенденції. Тенденція є — ми її відчуваємо. Думаю, що в Україні журналісти її також відчувають. Отже, наше завдання — цю тенденцію зробити яскравішою. Мені здається, що споживачем продукції цього центру буде не бездіяльний глядач, я б сказала — більш активна частина суспільства.
В’ячеслав ІГРУНОВ, депутат ДД ФС РФ, заступник голови комітету у справах СНД та зв’язків з співвітчизниками ДД ФС РФ, голова Громадської ради україно-російської співпраці:
— Зміна позиції верхів значною мірою пов’язана з тиском знизу. Я сам протягом багатьох років намагався змінити ставлення адміністрації президента, яка контролює зовнішню політику нашої країни, — змінити ставлення до України. І мені це не вдавалося. І думаю, якби не було наростаючого тиску, то ніколи не вдалося б. Але ось уже наприкінці минулого року відчулося, що до цього прислухаються. Це цікаво — але нічого не робили. І нарешті настав такий час, коли цей тиск, та й спалах інтересу, пов’язаного з кризою в Україні, призвів до того, що верхи сказали: так, ми також готові. Коли готові верхи, то суспільство безумовно готове. Ті зміни, які відбуваються у відносинах між Росією і Україною, переконують, що все зміниться на краще. На жаль, на шляху зближення стоїть преса. Я з болем дивлюся на російську пресу: в оцінці українських подій вона втратила почуття реальності. Ще гірше йдуть справи в Україні — тут з боку журналістів я відчуваю заданність, негативізм.
Олександр КОЛОДІЙ, президент Російського медіа-центру в Українi:
— Головний лозунг центру — професіоналізм, тому звідси буде виходити інформація оперативна, чітка, правдива і повна. Для цього в Україні є достатня кількість джерел інформації: агентства, телеканали, електронні видання. З ними ми укладемо партнерські угоди. Технічно це буде зроблено через Інтернет- ресурс, через відеоконференції і, звичайно ж, інтерв’ю з представниками української влади, які також будуть з’являтися в Росії. Центр не ставить перед собою яких-небудь політичних завдань. Завдання перед нами виключно інформаційні, для того, щоб у Росію йшла повноцінна інформація, яка дозволить людям, відповідальним за прийняття рішення, краще розуміти процеси, що відбуваються тут. Журналісти ж, які їдуть сюди на декілька днів (що дуже мало, щоб розібратися у ситуації), будуть мати її ще до приїзду сюди.
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, директор Центру сучасної політики і конфліктології:
— У Росії з’явилися вiдповiдальні політичні сили, які не стільки готові, скільки мають намір бути готовими до цього. І передусім президент Путін, який заохотив всю діяльність, спрямовану на те, щоб зрозуміти, що насправді відбувається в Україні. Так сталося, що останні пару років у Москві виявилися впливовими ті люди, які могли допомогти зрозуміти Путіну важливість цієї теми. Це при тому, що сьогодні об’єктивно Україна мало кому стає цікавою в геополітичному значенні через те, що Росія різко пішла на зближення iз Заходом і Сполученими Штатами. Це нібито перевертає всю українську геополітику. Якщо раніше вона була буфером між Заходом і Сходом та користувалася грою на двох векторах у своїх інтересах — причому досить успішно, то тепер виникає досить небезпечна ситуація, коли буфера немає — і немає Заходу і Сходу, а є, швидше, Північ і Південь. Залишитися поза Північчю — ось головна небезпека для України. Ми повинні бути зацікавлені, щоб цим паровозом, запущеним 11 вересня на зближення Росії і Заходу, їхати разом з північними сусідами. Але з нашого боку це зближення особливого ентузіазму не викликає. Тому тим важливiша така активна взаємодія з Росією на цьому етапі. І, думаю, рік України в Росії якраз надає таку можливість.
Влад РЯШИН, генеральний продюсер, голова правління телеканалу «Інтер»:
— Подібний центр в Україні — це джерело інформування всередині країни, тобто йдеться про формування і передачу в Росію звідси первинної інформації. Можливе неправильне інформування росіян про Україну, по-моєму, пов’язане з вторинністю інформації, яка туди надходила досі. Ми маємо свою велику кореспондентську мережу в регіонах, і якщо медіа-центр звернеться до нас за інформацією — ми, звичайно, надамо допомогу, оскільки інформування російських ЗМІ та російських громадян iз перших рук — позиція, яка цікавить і нас як громадян України.
Ніхто не знає, рік якої саме України буде проводитись в Росії: у нас починається виборча кампанія, і ніхто не може передбачити її результати. Від того, як закінчиться виборча кампанія, залежить, якою буде Україна. Про нові принципи побудови відносин Україна — Росія у майбутньому зараз говорити важко. Можна сподіватися, що це виявиться під час виборчої кампанії у якої- небудь з політичних сил. Але поки цього, на жаль, немає.
Гліб ПАВЛОВСЬКИЙ, голова Фонду ефективної політики:
— Ми будемо розповідати про «нову», «незалежну», «нашу», «соціал-демократичну», «народну» — про всі види України, які присутні тут у громадській думці та політичному співтоваристві. Якщо вести мову про те, наскільки об’єктивною буде наша інформація, то журналіст, як я вважаю, у своїй роботі вимагає не об’єктивності інформації, а її обгрунтованості. Якщо він говорить про щось досить чітко, обгрунтовано і досить цікаво, то тим самим об’єктивність — це кінцевий продукт того, що виходить. Уся українська преса сьогодні складається з односторонніх тверджень: журналістика вважає за краще вибирати щось настільки одностороннє, щоб воно здавалося і цікавим, і об’єктивним. Політичне співтовариство — це громадянський авангард суспільства, це відповідальні і дещо більш стурбовані розвитком громадяни, ніж просто сусіди по карті, тому наявність політичного замовлення на інформацію про нову Україну, на мою думку, говорить про те, що через деякий час виникне і суспільне. Політики можуть сформулювати суспільне замовлення — вони не можуть його створити.
Олександр РОДНЯНСЬКИЙ, генеральний продюсер телеканалу «1+1»:
— Для Росії така активна нинішня позиція стосовно України — принципово важлива. Вона сьогодні практично осмислена російською стороною. Для нас важливо, наскільки вона практично осмислена в Україні. Чого ми хочемо досягти у наших відносинах, що явно зближуються, зміцнюються? Якщо система національних інтересів і пріоритетів очевидна, то цей процес безперечно позитивний для України. Якщо ж ми станемо нібито заручниками одностороннього руху, то він не буде плідним. Кажучи простіше: ми повинні бути готові представити зі свого боку деякі власні погляди, позиції, мету, які ми практично, не без енергії реалізовуємо в Росії. Нам важливе це сусідство, нам важлива ця країна — це очевидно. Тому, якщо ми жили десять років, мовби удаючи, що ми не сусіди, а сьогодні мовби відкрили знову цей факт — то давайте навчимося отримувати з цього взаємну користь.
Безумовно, оголошений рік нашої країни в Росії буде роком тієї України, яку Росія хоче для себе бачити: нескінченно дружньої, тієї, економічні інтереси якої багато у чому єдині з інтересам російських інвесторів і компаній. Тієї України, яка може брати участь у спільних політичних рухах на міжнародній арені, і тієї, з якою буде здійснена нинішня російська політика руху в Європу й інтеграція у міжнародний контекст. Протягом тривалого часу Україна була ближче да Заходу, ніж Росія: ми були під великим враженням від польських успіхів, ніж від російських. За один чи півтора останніх роки все змінилося — ми відстаємо саме у процесах інтеграції в європейський та світовий контекст. Останні події показують, що Росія відчула себе світовим гравцем. А Україна повинна знаходити себе у нових рамках. Це питання складне. Росія сьогоднішня — це виклик Україні.
До читачів. Відкриття Російського медіа-центру в Україні — це ще одне відчутне свідчення нового етапу в розвитку відносин між нашими двома державами. «День» пропонує читачам подiлитися своїм поглядом на проблеми, висвiтлені у даному матеріалі. Наша адреса: 04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л; e mail: [email protected]
