Майдан і сотні жертв війни на сході поки що не змогли змінити українську медіа-сферу. З наближенням виборів в ефірах вітчизняних телеканалів, а також на шпальтах видань вже традиційно почала з’являтися т. зв. політична джинса, тобто замовні матеріали. В останні тижні ця тенденція стала набувати просто загрозливих масштабів. Про це свідчать результати моніторингу, проведеного ГО «Телекритика», що їх представили нещодавно під час круглого столу в «Укрінформі».
Згідно з дослідженням, серед центральних телеканалів найбільшу кількість матеріалів з порушенням журналістських стандартів демонструють новини на «Інтері» та «Україні». Дещо краща ситуація на ICTV та «1+1», а «найчистішими» виявилися «5 канал», СТБ, «Перший Національний» та «Новий канал». Серед політичних сил фігурантами замовних матеріалів найчастіше стають «Опозиційний блок», «Батьківщина», «Сильна Україна» та «Заступ», хоча тією чи іншою мірою користуються цим брудним інструментом практично всі партії. Так, за словами авторів дослідження, впродовж останнього тижня приклад колег наслідували «Самопоміч» та «Громадянська позиція», за якими таких порушень раніше не помічали. За формою джинса зазвичай має вигляд заяви про наміри або оцінки поточної ситуації, що її поза дискусією з іншими учасниками виборчого процесу висловлює той чи інший політик, який однак не може претендувати на роль компетентного експерта в цьому питанні. Втім, інколи канали вдаються й до неприхованої реклами. Так 4 жовтня просто в межах новин на «Інтері» представник «Опозиційного блоку» Юрій Бойко фактично виступив зі зверненням до виборців, в якому пообіцяв «відродити країну» й «захистити людей» тощо. Нерідко в новинах з’являються сюжети про зустрічі з кандидатами, під час яких вони роздають виборцям різноманітні обіцянки.
Якщо за Ющенка потрапити в ефір міг кожен, хто заплатив, а за режиму Януковича канали змушені були прислухатися до позиції влади, то сьогодні, за словами експертів, настав час свавілля власників каналів. Глядачі спостерігають в ефірі за «війною олігархів» та засиллям корпоративної джинси — коли журналісти працюють в інтересах власника, ймовірно, не отримуючи за це якусь додаткову винагороду. У підсумкових тижневиках свідченням такої джинси є наполегливе прагнення редакторів запрошувати в студію представників лише певних політичних сил, зазвичай близьких до власника каналу. Однак найбільш очевидним проявом телевізійних війн є сюжети, в яких журналісти послідовно втоптують в багно того чи іншого політика. Інколи жертвою таких матеріалів стає безпосередньо власник конкуруючої медіа-імперії. Так, моніторинг, здійснений ГО «Телекритика», показав неприродно велику кількість негативних оцінок діяльності Олега Ляшка та його «Радикальної партії» в матеріалах журналістів «1+1». Натомість на «Інтері» експерти зафіксували серію незбалансованих викривальних матеріалів проти групи «Приват» і безпосередньо Ігоря Коломойського. Загалом дослідження показало, що глядачі, з одного боку, телеканалу «1+1», а з другого — «Інтеру», «України» та ICTV впродовж останніх тижнів мали сумнівну насолоду спостерігати у новинах за конфліктом між Коломойським і тандемом Льовочкіна і Фірташа. Цікаво, що партії та кандидати, яких обливають брудом в ефірі, не поспішають судитися зі ЗМІ. Вочевидь, вони бояться суспільного осуду, адже такі позови часто трактують як тиск на свободу слова. Проте така практика, на думку експертів, могла б дещо послабити потік джинси.
Не менш сумну картину показав моніторинг регіональних каналів. Останні найчастіше піарять кандидатів-мажоритарників, які роблять собі рекламу за допомогою благодійних акцій, зокрема на підтримку учасників АТО та переселенців. За словами експертів, справжнім «джинсовим трендом» стали сюжети про «першовересневу благодійність» кандидатів. Водночас обласні державні канали, наслідуючи своїх загальнонаціональних колег, часто приділяють необґрунтовано багато уваги діяльності центральних органів влади й таким чином опосередковано рекламують кандидатів від провладних партій. За словами виконавчого директора ІМІ Оксани Романюк, ще більш вражаючу ситуацію можна спостерігати в регіональній пресі. Там у деяких виданнях, зокрема й державних, замовні матеріали займають до 80% всього випуску! При цьому одна газета може відпрацьовувати одразу на кілька політичних сил — деякі видання навіть додумалися виділяти під кожну партію окрему рубрику...
Окрім маніпулятивної прихованої реклами чи антиреклами, в інформаційних програмах справжнім викликом не лише для виборців, а й для контролюючих та регуляторних органів стали зловживання, до яких кандидати та партії вдаються в офіційній політичній рекламі. Деякі учасники виборчого процесу використовують її для поширення месиджів, які майже дослівно повторюють кремлівську пропаганду. Виходить, щойно зменшився потік антиукраїнської істерії, що ллється з російських каналів, як він знайшов для себе нове русло — в ефірі вітчизняних мовників... Так, наприклад, у передвиборчому ролику КПУ російську агресію на Донбасі називають «війною олігархів». «Опозиційний блок» у своєму рекламному ролику закликає «київську владу» (і це в ефірі столичної ж радіостанції!) зупинити «непотрібну війну», зауважуючи, що вони переможуть фашистів.
Щоб відслідковувати подібні порушення в Національній раді з питань телебачення та радіомовлення, було створено робочу групу з моніторингу дотримання ЗМІ законодавства про вибори. Її очолює перший заступник голови Нацради Ольга Герасим’юк. У коментарі «Дню» пані Ольга погодилася з тим, що деякі партії використовують політичну рекламу для антиукраїнської пропаганди, а засилля джинси сьогодні й справді катастрофічне. Однак, за її словами, хоча закон зобов’язує Нацраду наглядати за роботою телерадіоорганізацій під час виборів, проте він не дає їй жодних ефективних механізмів застосування санкцій. «Українське законодавство сьогодні взагалі не передбачає відповідального суб’єкта, наділеного необхідними повноваженнями, які б дозволяли здійснювати цю функцію, — розповідає Ольга Герасим’юк. — У випадку серйозних порушень Нацрада звертається до ЦВК та до мовників — з вимогою пояснень. Однак телерадіоорганізації завжди знаходять безліч формальних причин, які виправдовують порушення («технічний збій», «неналежне оформлення документів»). Деякі канали, наприклад «Інтер», принципово відмовляються надавати нам необхідну інформацію. Через недосконале законодавство практично неможливо притягнути до юридичної відповідальності й учасників виборчого процесу. Досі партії, які входили до Верховної Ради, попри всю риторику, насправді не хотіли нічого змінювати, адже кожен використовував ці нечесні інструменти під час виборів». Однак Нацрада покладає великі надії на новий склад парламенту. Кінцеві результати моніторингу буде оприлюднено вже після виборів. Проаналізувавши їх, регулятор запропонує відповідні зміни до законодавства.
На першочерговій необхідності законодавчих змін наголошувала й більшість експертів, які взяли участь у згаданому на початку статті круглому столі. Вони констатували, що чіткі визначення таких понять, як «джинса», «політична реклама», «прихована реклама», взагалі відсутні в законах. Сьогодні не вдається притягнути до відповідальності канали навіть за рекламу горілки — що вже говорити про політичну джинсу. Водночас Нацрада просто фізично не спроможна встежити за всіма, тому, на думку керівника «Центру із вивчення проблем безпеки та протидії відмиванню коштів» Вадима Черниша, свої функції їй необхідно розділити з іншими державними органами і навіть громадськими організаціями. Вочевидь, не сприяє боротьбі з джинсою й непрозора структура власності українських медіа, а також той факт, що більшість з них сконцентрована в руках кількох олігархів. Малий і середній бізнес, який міг би бути ключовим рекламодавцем принаймні на регіональному рівні й створити нові незалежні джерела прибутків для медіа, в Україні надто слабкий.
