Історики майбутнього, можливо, точно визначать, яку роль у багатолітньому ходінні українського суспільства зачарованим колом зіграло вітчизняне ТБ, що так багато зробило для виховання малокультурного і байдужого підданого влади, — не громадянина, розумного і відповідального, а особини з електорального стада, яка розчарувалася у всьому, перебуває в соціально-летаргічному сні й прокидається лише в період виборів, аби покірно проголосувати за того або за тих, на кого вкажуть рекламні працедавці телеканалів. За роки незалежності (за невеликими виключеннями) у свідомості телевласників і телеменеджерів остаточно перемогло глибоке переконання в тому, що народ дурний і окрім хліба та видовищ його нічого не цікавить. А тому слід йому давати «духовну їжу» — простіше, щось дуже елементарне, аби він не напружував свою слабку голівку. Більше еротики, детективів і трилерів, зубодробильних бойовиків, трансляцій російських «гумористичних» програм з їхнім фекально-генітальним гумором та ідіотським реготом і футбол у всіх видах — ось, з дозволу сказати, «культурний» код нашого ТБ.
ФЛАГМАНИ «ХУЦПИ»
Щоправда, є ще й горезвісні політичні ток-шоу, які здатні викликати лише стійку відразу до політичного життя країни, оскільки замість обговорення болючих проблем України пропонують турнір з обливання один одного смердючою субстанцією, влаштовують змагання з утробного хамства, найбезсоромнішої брехні й патологічного публічного нахабства. Сформувалася вже ціла плеяда телевізійно-політичних клоунів, виступи яких на телеманежі явно затьмарюють їхню більш ніж скромну законодавчу і суспільну діяльність. А в результаті в мільйонів українців формується помилкове переконання в тому, що вся ця теленепристойність є єством української держави. Телеведучі ток-шоу не лише не присікають подібних проявів, а й всіляко їх культивують — адже що може бути видовищніше скандалу?
Державна мова Ізраїлю — іврит — збагатила світову культуру поняттям «хуцпа». «Хуцпа» — це вищий вияв нахабства і цинізму, коли, наприклад, молода людина, яка вбила своїх батьків, вимагає в суду поблажливості на тій підставі, що вона сирота. Якби існував міжнародний конкурс «хуцпи», то багато наших політичних ток-шоу сповна могли б там претендувати якщо не на чемпіонські, то вже, поза сумнівом, на призові місця.
Але судячи з того, що сьогодні відбувається з тими небагатьма телеканалами України, які намагаються бути соціально відповідальними («5 канал», ТВІ, ТРК «Чорноморська»), нинішня ситуація далеко ще не межа падіння. Адже немає межі не лише вдосконаленню, але й деградації. Ідеологи Першого Національного пани Бенкендорф і Арфуш, принаймні, чесно заявили, що канал буде голосом нинішньої влади, її пропагандистським рупором, так би мовити, «колективним Чечетовим». Що ж, спасибі за відвертість, яка дає можливість забути про «першу кнопку», хіба що за винятком футбольних трансляцій... Чи багатьом знадобиться телевізійний аналог «Урядового кур’єра»? Ідеологи НТКУ праві в тому, що, справді, державні ЗМІ не можуть стояти на антидержавних позиціях (що часто траплялося й трапляється в Україні впродовж усіх років незалежності). Але вірність національним інтересам, захист пріоритетів держави і патріотизм не мають нічого спільного із замовчуванням реальних проблем і плазуванням, раболіпством перед начальством. Боюся, що в нас події на ТБ розвиватимуться саме за другим варіантом...
Державний телеканал в ідеалі має виходити з вищих інтересів держави, а не з приватних потреб влади, яка часто змінюється. Тому він має бути вільним від політичних чвар і хоча б відносно фінансово й організаційно незалежним від уряду. У нас же все інакше — вважається, чим глибше прогнеться державне телебачення перед конкретним начальником, тим воно більш державне.
ПЕРСПЕКТИВИ ГРЯДУЩОГО СЕЗОНУ
Якщо казати про перспективи грядущого телесезону, то, мабуть, НТКУ хорошу компанію складе «Інтер». І навряд чи тут буде дуже гостра конкуренція за право вважатися «голосом свого господаря». Можна припустити, що кожен канал, виходячи зі своїх засобів і можливостей, вирішуватиме одне й те ж саме завдання: бути телевізійною опорою влади. На «Інтері», звичайно, гламурності більше, та й політичну тенденційність можна «задрапірувати» багаточисельними телесеріалами «про життя».
Все це може існувати, але навряд чи дуже привабить глядачів, особливо соціально активну частину. Зрозуміло, що подібне ТБ за визначенням не стане дискусійним суспільним майданчиком, будучи більш-менш легкотравним агітпропом, інобуттям радянського ТБ в українській державі.
Навряд чи відмовиться від затишної ніші домашнього кінотеатру й одного з головних постачальників низькопробного гумору з сусідньої країни канал «1+1», хоча й обіцяє якесь ток-шоу в новому сезоні.
Подивимося... Між іншим, в колишні часи програма Ганни Безулик на цьому каналі була, мабуть, найінтелігентнішою. Шкода, що власникам і телеменеджменту «1+1» вона стала не до вподоби.
Також, мабуть, нічого, окрім шоу Андрія Куликова, буде сказати українському суспільству й каналу ICТV, який усе більше орієнтується на найбільш невимогливу аудиторію. Його дещо рятують непогані новинні програми. Але, здається, творчої й концептуальної революції на ICТV не передбачається. Аби не було гірше... Навряд чи продемонструє якісь амбіції СТБ, задовольняючись своїм скромним, але стабільним місцем у нашому телепросторі: серіали, історичні потуги пана Гармаша, невибаглива розважалівка, таємниці альковів російських шоу-зірок забезпечують якісь рейтинги, чого ж іще бажати?.. Все сказане можна повторити й на адресу ТРК «Україна». Втім, там можливе нове пришестя Савіка Шустера та його «тераріуму політичних базік». Якщо цього не станеться, то канал остаточно маргіналізується, навіть футбол не допоможе. Адже за всієї скандальності й заангажованості «Шустер-LIVE» — це хоч щось у нашій «телепустелі». Не повернеться Шустер, і про канал «Україна» можна буде просто забути, майже як про «Новий».
Хочеться сподіватися, що в майбутньому сезоні нарешті самовизначиться «Тоніс» і почне проглядатися якась редакційна політика і творче надзавдання, поки ж він нагадує так звані фонові радіостанції, які можна слухати паралельно з іншими справами, зовсім від них не відволікаючись, оскільки немає нічого такого, що б відволікло... Колись на «Тонісі» були дуже непогані новинні й авторські програми пана Тузова, але він кудись зник, і «Тоніс» помітно «здав»...
Загалом, якщо все для телеглядачів складеться вдало й «5 каналу» разом із ТВІ дадуть спокій, лише вони залишаться острівцями критичності, об’єктивності й громадянської небайдужості в нашому ефірі.
ТЕЛЕБАЧЕННЯ — ПОГАНИЙ ТОН?
У будь-якому разі, якоїсь повноцінної духовної їжі від вітчизняного телевізора чекати не доводиться. І це незважаючи на багато років (починаючи з 1991) відносної свободи творчості. Ну хто б заборонив нашим телемагнатам знімати серіали з української історії, показувати дискусії провідних українських істориків, філософів, політичних мислителів? Кучма? Гадаю, саме його це найменше б турбувало. Отже, влада тут (аж до теперішнього часу) ні при чому. Тут уже телеканали повинні взяти на себе моральну відповідальність за багатолітню дебілізацію, свідомі зусилля зі зниження інтелектуального рівня громадян. Не бажає ТБ (за небагатьма виключеннями) виховувати розумного, чесного і патріотичного громадянина.
На жаль, ТБ в Україні переважно виступає не як культурний, а саме як антикультурний чинник. На ньому стоїть незмивна каїнова печатка антиінтелектуалізму, що проявляється в боязні розумних людей, у прагненні не допускати їх в ефір, культивувати примітивно-одноклітинне.
Адже невипадково все більше мислячих людей місяцями не дивляться те, що вони називають «зомбо-ящиком», віддаляючись в простори інтернету. Більше того, в їхньому середовищі перегляд телепрограм вважається поганим тоном. А це найбільш соціально й економічно активна частина суспільства (часто й найбільш платоспроможна). Якщо так піде й далі, то багато рекламодавців почнуть втрачати інтерес до ТБ, яке радуватиме хіба що пенсіонерів, домогосподарок і дітей молодший віку. Втрата такого фінансово важливого для телемагнатів інтересу повинна привести до скорочення рекламного ринку ТБ з усіма можливими наслідками. Отже, помста за презирство до інтелекту може виявитися досить наочною, помітною й відчутною. В українському телепросторі відчувається атмосфера інтелектуального голодування, дефіциту інтелектуальності. Він неспроможний захопити все живе, мисляче і шукаюче в українському суспільстві, значить, не може бути модератором найважливіших суспільних процесів, плентаючись у їхньому хвості й вироджуючись в інформаційно-пропагандистську контору з обслуговування кланових угруповань і виборчих кампаній.
Нинішнє ТБ — це важке «гарматне ядро», прив’язане до ніг українського соціуму, що колосально уповільнює його рух уперед. Щоправда, існує небезпека, що в недалекому майбутньому «ядро» стане ще важчим...
До речі, захищаючи від тиску ТРК «Чорноморська», не слід живити ілюзії щодо її «прогресивності». Компанія відрізняється системними нападками на українську мову, історію та культуру. В її ефір постійно запрошуються оскаженілі антидержавники. Досить сказати, що 20 серпня на ТРК «Чорноморська» комуністичний депутат Верховної ради Криму товариш Валерій Кучеренко заявив, що «українська держава підлягає руйнуванню». Ведучий ТРК пан Андронакі це ніяк не прокоментував... Людей, які стоять на українських патріотичних позиціях (а їх у Криму не так уже й мало, просто їх штучно маргіналізують), на ТРК «Чорноморська» допускають украй рідко. Хоча, якщо «Чорноморку» закриють, я, звичайно, протестуватиму, керуючись загальнодемократичними міркуваннями. А істеричні заяви про російську мову (навіть донецькі новоспечені керівники в Криму визнають, що на півострові проблеми російської мови немає) мають на меті де-факто заборонити українську в АРК. До цього все йде, бо вся підтримка російської у цих панів і товаришів зводиться до витіснення й обмеження української. Дуже кумедно комуніст Кучеренко описав, як порушуються його російськомовні права: коли він приходить до кінотеатру, то вимушений дивитися фільм, в якому актори розмовляють англійською, за кадром звучить російський переклад, а внизу українські титри, що особливо ображають товариша Кучеренка. ТРК «Чорноморська» не робить честі участь у подібному провокаційному зомбуванні українських громадян у Криму.
ТЕЛЕАКАДЕМІЯ
А на російському телеканалі РТР-планета впродовж кількох днів транслювали програми з циклу «Academia». Відомі російські вчені читають студентам і аспірантам МДУ та інших московських вишів публічні лекції. Але завдяки ТБ вони їх читають і всій Росії, й аудиторії інших держав. Дуже цікавою була лекція доктора політичних наук академіка РАН Юрія Пивоварова, присвячена національним особливостям політичної історії Росії. Зрозуміло, її читала істинно російська людина, яка впритул не бачить неросіян і мало ними цікавиться, для нього це просто біомаса земель, що належать Росії, а не особливі соціокультурні організми, зі своєю власною історією, долею та волею. Щоправда, академік сказав і деякі ризиковані в нинішній РФ речі, зокрема, заявив, що християнство — це єдине, що пов’язує Росію із Заходом, з Європою, бо більше жодних зв’язків у неї із західною цивілізацією немає. А знамениту ідею російського ченця Філофея, що нині явно переживає ренесанс у Московському патріархаті, «Москва — третій Рим», академік Пивоваров порівняв із III рейхом Гітлера і III Інтернаціоналом Леніна. Побіжно він «незлим тихим словом» згадав українських істориків, нікого не назвавши конкретно, які заперечують спадкоємність між Київською Руссю і Московським князівством.
Шкода, що настільки поважний учений не згадав цілу плеяду своїх одноплемінників, російських істориків, які не менш активно подібну спадкоємність заперечували, наводячи переконливі аргументи. Це і О. Пресняков (1890-1929), до речі, його б слова та — у вуха нинішнім московським борцям за «спільну історію»: «Через те, що нехтують окремістю українського історичного процесу в російській історіографії, недостатньо точно й розгорнуто представляється великоруський історичний процес великороса». Це і П. Струве, який не бачив жодних київських впливів у процесі формування російського народу і держави: «Головним чинником утворення великоруської нації була Московська держава і татаро-монгольські впливи».
На цих же позиціях стояла В. Адріанова-Перетц, автор «Історії російської літератури» (М.-Л., 1946). Історик російського права Владимирський-Буданов стверджував: «Русь часів Олега й Ігоря зовсім не схожа на Русь часів Івана III» («Огляд історії руського права». — Київ, 1909 р.). Г. Вернадський був переконаний, що традиції Київської Русі, їхнє продовження слід шукати не в Московії, а у Великому Литовському князівстві. Список далеко не повний.
Інколи в дискурсі академіка Пивоварова відчувалася високопрофесійна, тонка, філігранна апологія нинішньої системи влади Російської Федерації. Але за всіх неприйнятних для осіб, які не є однодумцями академіка, положеннях, лекція виконала головне завдання: вона привернула увагу мільйонів росіян (і не лише росіян) до проблем російської історії й національної долі. Тим паче, що Юрій Сергійович — блискучий ритор, непересічна особистість, нетривіальний мислитель.
І ось про що я подумав. У нас в Україні є не менш талановиті, яскраві й глибокі науковці, блискучі лектори. Є вони і в Академії наук, і в університетах. Але для вітчизняних телемагнатів цих людей просто не існує. Власники медіа не здатні осягнути, що цікава, захоплююча, розумна лекція може зібрати більш численну і вдячну аудиторію, ніж демонстрація на екрані якихось «пающих трусов», від яких в Україні вже просто нікуди сховатися. Один лише пізнавальний серіал «Academia» спокутує безліч гріхів російського телебачення. Коли ж пізнавальні програми подібного рівня з’являться на українському ТБ, і, в першу чергу, на державних каналах? Бо саме для них це —формат! Національний пріоритет! Особлива відповідальність перед суспільством! Чи діждемося ми цього від панів Бенкендорфа та Арфуша... Згадую покійних історика, професора Ярослава Дашкевича, філософа Сергія Кримського, як багато ми втратили без повноцінного телевізійного спілкування з ними. Як багато вони могли б нам сказати!.. А з російським академіком Юрієм Пивоваровим було б цікаво посперечатися. Тільки де? Може, на сторінках «Дня»?
