Російський інформаційний простір на львівські події 9 травня відреагував цілком прогнозовано. «Екстремістський Львів» став головною темою тижня в російських ЗМІ. Ось, наприклад, як описує події колись незалежний канал НТВ:
«Декілька сотень агресивних молодих людей перекрили дорогу до Вічного вогню і обсвистують людей похилого віку з квітами. На 9 Травня у Львові траплялося різне, але ніколи шлях ветеранів до Вічного вогню не був настільки принизливим і небезпечним. Спочатку потрібно пройти крізь стрій підлітків, які приховують свої обличчя і обсипають образами, а потім — через кордон міліції, — цитує репортаж журналістів НТВ сайт «Острів». — Ті, кому пощастило пройти через ці випробування, можуть відпочити біля Вічного вогню, який зазвичай у Львові не горить, але сьогодні, як виняток, запалили... Подальші події можна описати мовою військової хроніки. Були задіяні пляшки і димові шашки... Приїжджі прорвалися до Вічного вогню і розгорнули прапор, націоналісти пішли у наступ. Після цього молодь у масках розбіглася по місту у пошуках ветеранів з георгіївськими стрічками. Тим часом у центрі Львова проходить фестиваль пива, який місцева влада вирішила провести саме 9 травня. Вочевидь, розігріті ще й алкоголем екстремісти господарюватимуть у місті до ранку».
Дійсно, чим не нарізка для передвиборчого кліпу Володимира Путіна, як дотепно зауважив директор Центру інформаційних проблем території НАН України Петро Жук?
У пошуках альтернативного російського погляду на львівські події ми вирішили звернутися до москвичів, які краще за інших уявляють собі, що таке Львів, для яких це місто не чуже, адже саме тут вони народилися і жили впродовж доволі довгого часу (що, втім, як ми розуміємо, аж ніяк не гарантує альтернативності їхньої думки). Першим, з ким нам вдалося зв’язатися, став Євгеній ГОНТМАХЕР, член правління Інституту сучасного розвитку.
— Євгене Шльомовичу, напевно, ви стежили за подіями у Львові 9 травня. Як людина, що народилася і жила в цьому місті, як би ви оцінили висвітлення львівських подій у російських ЗМІ? Як вам здається, зараз, після деякого часу, що сталося у Львові насправді?
— Мені здається, що це дуже тривожний факт, який я пов’язую із загальною ситуацією в Україні. Протистояння прибічників Януковича і прибічників Тимошенко під час минулих виборів, звичайно, було досить гострим, але ніколи не доходило до рукопашної, до відкритої сутички, коли люди намагалися одне одного просто бити. Тут же, як мені представляється, свято Перемоги виявилося просто приводом. Наскільки я розумію (хоча я, звичайно, усіх деталей не знаю), в святкуванні брала участь Партія регіонів, а люди з протилежного боку просто стояли під якимись гаслами і викрикували якісь слова (що само по собі, до речі, теж не дуже добре, тому що все-таки фашизм загрожував і українському народові й завдав українському народові чималого збитку). Рукоприкладство, що сталося, на мій погляд, означає, що політична ситуація в Україні може увійти (хоча, я сподіваюся, що цього не трапиться) до якоїсь нової фази, коли люди почнуть з’ясовувати стосунки не лише у Львові, і не лише з приводу 9 травня, а і в Донецьку, і в Сімферополі з якихось цілком несподіваних причин. Тому я сприйняв ці події з великим занепокоєнням, і не лише за Львів, а й за Україну взагалі.
— Річ у тому, що ця ситуація пахне провокацією, як представляється нам, це було зіткнення маргіналів, це були деякі проросійські партії, які приїхали з Одеси...
— Розумієте, тут можна довго розбиратися, хто перший вдарив, чи була це провокація, та факт залишається фактом. Почали з’ясовувати стосунки силоміць. І, з моєї точки зору, це симптом досить тривожний. Так, у цьому треба розбиратися українській політичній еліті, на мою думку, з двох сторін — і, умовно кажучи, тих, хто за Януковича, і, умовно кажучи, тих, хто за Тимошенко — або просто тих, хто на сході і хто на заході. Треба якось між собою домовлятися, тому що інакше можна чекати багато всього, тим більше, якщо це провокація, якщо є якісь маргінали. Значить, з обох сторін розумна частина політичної еліти, яка існує в Україні, повинна якось розібратися з цими маргіналами з тих самих двох сторін. Мені так здається.
— А як ви вважаєте доцільно діяти у ситуації, при якій підігрівається — вочевидь, що навмисне, — радикалізація в суспільстві. Хто має долучитися до того, аби знижувати градус у суспільстві?
— На мій погляд, це завдання політичної еліти. Не лише правлячою, а й опозиційної. На мою думку, Тимошенко багато в чому втратила свою популярність, яка була на момент президентських виборів. І є учасником політичного процесу на тому боці, принаймні, мені з Росії не видно. З боку Партії регіонів — це Янукович, тут все ясно. А ось з того боку. Проте, як мені здається, саме Янукович повинен проявити ініціативу як Президент України, повинен піти на переговори з тією стороною, не з маргінальною звичайно, але з протилежною. Такого роду події, звичайно, не призведуть до громадянської війни, я сподіваюся, такого не буде. Але образ України як держави, яка прагне бути цивілізованою, хоче до Європи, про що говорить і Янукович, постраждає. Вважаю, реально відповідальна політична еліта повинна на якийсь час об’єднатися проти маргіналів.
— Після обрання Віктора Януковича Президентом України багато хто був упевнений, що тепер, мовляв, відносини України і Росії нарешті нормалізуються. Але навіть після підписа ння т.з. харківських угод, які в Україні були сприйняті дуже неоднозначно, дива не сталося. Про це може свідчити, зокрема, тон російського керівництва, підвищений градус стосунків. Що ж, врешті-решт, має статися, аби відносини України і Росії справді нормалізувалися?
— Я не можу сказати, що градус підвищений, за винятком якихось непорозумінь. Тому що якщо порівняти те, що було при Ющенкові, коли ми спостерігали відкриті словесні перестрілки через найрізніші приводи, то зараз все-таки, якщо ми говоримо про керівників держав, ситуація поліпшилася, а всі протиріччя локалізовані у сфері економіки: довкола газу, перш за все. Так, Україна не задоволена цінами на газ і нафту, але ведуться переговори. Була пропозиція, аби Україна увійшла до загальноекономічного простору услід за Білорусією і Казахстаном, проте Україна відмовилась і пішла якоюсь, мабуть, дуже довгою дорогою до Європи, але жодного озлоблення це не викликало. Хоча, якби це було за часів Ющенка, то, певно, відбулися б інформаційні викиди, зараз інформаційний фон відносно України, за винятком цього епізоду 9 травня, досить сприятливий. І Медведєв на сьогоднішній прес-конференції (розмова відбулася в середу 18 травня. — Авт.), відповідаючи на це запитання про стосунки з Україною, сказав, що Україна — незалежна суверенна держава, і вона має право вибирати Європу, будь ласка! Дивлячись з Москви, мені здається, що зараз відносини Росії і України знаходяться в нормальній стадії. Звісно, вони не безпроблемні, але — ділові. Напевно, комусь тут в Москві здавалося, що після приходу Януковича це будуть стосунки як у двох частин однієї країни, але це здавалося, напевно, лише якимсь маргінальним кругам. Адже назвати Януковича примітивно промосковським складно. А харківські угоди, як ми це бачимо, були укладені скоріше з економічних міркувань. Це можна оспорювати, я розумію... Але в обмін на продовження перебування Чорноморського флоту Україна також отримала преференції щодо ціни на газ. А коли Янукович прийшов до влади, економіка все ж таки була в досить складному стані, була криза. Я повторюю: мені здається, це абсолютно нормальні стосунки, звичайно, не братські, але я вважаю, що час братських стосунків давно минув. Це час деякого балансу інтересів.
