Зустріч із кандидатом історичних наук Іриною Каневською, яка на короткий час завітала до рідного Кіровограда, відбулася червневої пори, що обіцяла благодатний дощ на спраглу землю. Наразі, як співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, ця молода жінка проводить важливу діяльність, спрямовану на вивчення та популяризацію життя і творчості чесько-українського науковця, одного із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин, журналіста, публіциста, громадсько-політичного діяча Ольгерда Іполита Бочковського.
Попри те, що про нього писали «Енциклопедія українознавства» Володимира Кубійовича, Панас Феденко, Володимир Панченко, Микола Чабан, Сергій Шевченко, Григорій Гусейнов, розповідав Леонід Куценко, втім, постать Бочковського, а особливо його інтелектуальна спадщина досі незаслужено лишаються маловідомими широкому загалу.
— І саме тому ви, Ірино Олександрівно, покинувши наукові дослідження, вирішили зняти документальний фільм?
— Ні, наукової ниви я не полишила. Більше того, готую фундаментальну монографію про Ольгерда Іполіта Бочковського, адже незабаром 130-та річниця від дня його народження. Втім, взялася також популяризувати ім’я цієї славетної людини. На Кіровоградщині — зокрема. Бо, крім усіх інших чеснот цього «самобутнього науковця європейського рівня», він є ще й нашим земляком, з котрим сталася цікава метаморфоза-перевтілення: від польського виховання до «українського усвідомлення». На світ з’явився він 1 березня 1885 року на залізничній станції Долинській у польсько-литовській родині. Григорій Гусейнов висловлює припущення, що «майбутній учений імовірно взагалі найперша дитина, яка народилася на цій станції, куди перший поїзд заїхав 18 травня 1884 року». З чотирнадцяти років оселився з батьками в Єлисаветграді. Дивна на перший погляд адреса — «Вокзал Х.Н.Ж.Д.», тобто «Харьковско-Николаевской железной дороги» — пояснювалась тим, що батько був залізничником і саме там отримав тимчасове казенне житло. Поряд був костьол (споруда не збереглася) і легендарне земське реальне училище, в якому разом із братом Тадеушем навчався чотири роки. Учнями навчального закладу в різні роки були Микола Садовський, Панас Саксаганський, Кароль Шимановський, Євген Чикаленко, Євген Маланюк, Юрій Яновський... Пізніше Ольгерд Бочковський навчався в Петербургському лісовому інституті, брав участь у революційних подіях. Через переслідування змушений був емігрувати до Чехії, яка стала його другою Батьківщиною.
— Зйомки плануються й за кордоном?
— Безумовно, оскільки Бочковський не лише навчався в Карловому університеті Праги та викладав в Господарській академії в Подєбрадах (читав курси націології та націографії), але й багато років підтримував тісні стосунки з професором Томашем Масариком (президент Чехії 1918—1934 років), працював у дипломатичній місії Української Народної Республіки в Празі (у ту пору з цим «Платоном на троні президента!» мав «жваву розмову про Україну й події в Україні»), в 1933 році очолив так званий Голодовий комітет, знався з багатьма видатними українцями, серед яких чимало наших земляків: Дмитро Чижевський, Євген Маланюк, Олександр Шульгін, Панас Феденко. До речі, сучасники писали про нього, як про чудового оратора («вишукана літературна мова діяла на слухача, ніби музика»), людину енциклопедичних знань, із глибокою ерудицією, блискучою пам’яттю та неперевершеним хистом до вивчення мов, яких знав близько двадцяти. Зі спогадів самого Бочковського випливає, що саме він став свідком останніх днів життя в еміграції Євгена Чикаленка. Тому і в Празі, і в Подєбрадах, гадаю, буде що знімати.
— У чому теперішня актуальність праць Бочковського?
— Наразі Україна обирає шлях до європейської спільноти. А чи багато людей на початку ХХІ століття знає, що саме Бочковський ще у 1918 році в книжці «Національна справа» розробляв ідею нової «супердержави» під назвою Європейський Союз? (Допитливих відсилаю до публікацій на цю тему словацького дослідника Івана Гватя). Звісно, тоді такі думки справляли враження «фантазій» і мрій. З погляду ж сьогодення, міркування ученого можна сміливо вважати візією об’єднаної Європи, яку Ольгерд Іполіт Бочковський почав теоретично опрацьовувати ще наприкінці Першої світової війни.
Крім того, Бочковський сміливо критикував постулати Гітлера й нацизму, досліджував їх вплив на світове співтовариство, зокрема, виступав проти ідеалізації молоддю нового тоді явища. До речі, він помер 9 листопада 1939 року — невдовзі після окупації Чехії.
Ще чекає на повернення в Україну наукової спадщини цього визначного мислителя європейського рівня.
— Що плануєте відзняти на теренах Кіровоградщини?
— Роботу над фільмом власне вже розпочато. У Долинській, наприклад, знімемо втілену в життя в 2010 році стараннями краєзнавця Віктора Маруценка меморіальну дошку та барельєф Бочковському на будинку районного краєзнавчого музею (автор — кіровоградський скульптор Віктор Френчко). А ще — тамтешній «вишуканих архітектурних форм» залізничний вокзал, поетично описаний Григорієм Гусейновим: «Витончені білі, блакитні кольори стін навіюють асоціації з мурованими шедеврами ХVІІІ століття. Вокзал і справді нетипової для казенних залізниць архітектури, що в останній чверті ХІХ століття стала в кінець монотонною, онімеченою. А от станція в Долинській дивним чином зберегла оригінальне, навіть по-своєму веселе обличчя».
Лишилося також історичне середовище старого Єлисаветграда. Тут, на відміну від багатьох інших обласних центрів, збереглося чимало об’єктів зодчества, які пам’ятають і Ольгерда Бочковського. Побуваємо в будівлі колишнього реального училища, обласному архіві, де плануємо відзняти документи та фотографії тих часів. Запишемо розповідь співробітника літературно-меморіального музею імені І. Карпенка-Карого Л. Хосяїнової, яка стала першовідкривачем маловідомих сторінок біографії героя нашого фільму.
— На які кошти розраховуєте, приступивши до зйомок?
— Частково — на власні кошти. Зокрема, в Україні. Втім, зрозуміло, що для повноцінної втілення в життя ідеї про картину (особливо це стосується поїздки в Чехію) необхідна сума 2500 євро. Якщо нам вдасться зібрати більше необхідної суми або витратити менше від запланованого, то усі кошти направимо на перевидання праць О. Бочковського в Україні. Почнемо з невеличкої книжечки «Нарід собі», що стала нашим дороговказом у реалізації проекту і, власне, — назвою фільму. До книги буде включено імена усіх, хто підтримав проект (незалежно від суми внеску). Поширюватиметься книга безкоштовно серед бібліотек — як українських, так і закордонних (чеських, польських тощо). Благодійники з пожертвами від 500 грн отримають книгу у подарунок. У цілому нами задумано цикл фільмів про українську наддніпрянську мистецько-наукову еміграцію ХХ століття, де будуть представлені інші славетні постаті «степової Еллади». Фільм про Бочковського, так би мовити, є пілотним проектом.
