Відомий телеведучий Ігор Моляр — у курсі всіх технічних новинок і краще за будь-якого дизайнера розповість вам про моду на чотириколісних «коней». Моляра називають засновником автомобільної тележурналістики на українському ТБ. Сім років тому почалися його «Гонки на виживання» на УТ 1. Потім авторська програма Моляра отримала назву «Автошоу». Згодом програма трансформувалася в «Парк автомобільного періоду» і «прописалася» на «1+1». А сьогодні вона відома як «Автопарк» і виходить на каналі ICTV. Ігор, профі своєї справи, переконаний, що автомобіль — не розкіш і навіть не спосіб пересування, а стиль життя, філософія та світогляд.
— Ігорю, з чого все почалося: з любові до телебачення чи до автомобіля?
— З любові до журналістики. Я мріяв стати журналістом з дитинства. У цьому питанні мене дуже підтримував батько. Він — спортсмен і навчив мене не боятися бар’єрів, а якщо вже поставив мету — досягати. Спорт та література стали моїми головними захопленнями дитинства та юнацтва. Після закінчення школи запитання «куди піти вчитися» не виникало — тільки на журналіста. Вже з шостого класу я друкувався в районній, обласній і навіть у республіканських газетах. Ще тоді я зрозумів, що наявність редакційного посвідчення передбачає велику відповідальність. Наприклад, студентом-практикантом приходив до суду, вивчав справи підслідних і писав репортажі. Після кількох публікацій зі здивуванням помітив, що мене почали поважати стражі закону.
В університеті провчився кілька років, але довелося перерватися — послужити Батьківщині в армії. Вона стала другим університетом, справжньою школою життя. Коли я повернувся з армії, то зрозумів, що все змінилося — абсолютно інший факультет. Почалася перебудова. Те, що раніше було крамольним, тепер вважалося революційним і правильним. Хоча викладачі залишилися ті самі. Стільки було фальші, і я пішов працювати на телебачення в «Гарт».
— Ваші смаки тоді, напевно, формувалися під впливом програми «Погляд»?
— Ми не просто дивилися цю програму, ми з нею співпрацювали — з Олександром Політковським, Андрієм Разбашем. То була епоха репортажного телебачення. Коли треба було — і в ополонку пірнали, і на чорнобильський саркофаг лізли. Хоча багато що з того, що дозволяли робити у Москві, українським журналістам забороняли. Однак, коли приїхав мій російський колега, то ми з ним прорвалися до саркофага четвертого блоку ЧАЕС. Зняли унікальний документальний матеріал про те, що в той час офіційна влада замовчувала (про тріщини на саркофазі). Коли наш сюжет показали у «Погляді», то вибухнув страшний скандал. Саме після цього сигналу «SOS!», що прозвучав на всю країну, було прийнято рішення будувати друге укриття, тому що перше могло в будь- який момент завалитися.
— Нещодавно читала інтерв’ю з Політковським, де він сказав, що остаточно позбувся своїх романтичних поглядів та ілюзій. Період «Погляду», коли ви сподівалися своїми правдивими сюжетами змінити світ, у вас теж минув, і ви підпишетеся під словами Політковського?
— Звичайно, підпишуся. Ми щодо цього — однодумці. Коли почалася перебудова, все одно ще багато про що не можна було говорити правду. Але я намагався свою роботу завжди робити професіонально. Та, на жаль, «людська журналістика», яку ми тоді в запалі молодості намагалися робити, пішла в минуле. Наприклад, ніколи не думав, що мені доведеться знімати програму «про залізяччя». Але, здається, ми з командою знайшли свою нішу: розповідаємо про автомобілі, й вони є способом нашого самовираження. Сьогодні ми живемо в епоху раціоналізму та раціоналістів. Телебачення, яке схоже на бурмотіння гуру, нині може дозволити собі лише забезпечений канал.
Наш перший автомобільний проект — «Гонки на виживання» — ми купували у московських колег із РТР. У Москві він закрився, а ми його реанімували, наповнили ексклюзивною інформацією.
— Чи правда, що до передачі ви особливої пристрасті до автомобілів не мали?
— Мене можна вважати типовим українцем з тверезим, іронічним підходом до будь-якого явища. Скажу вам по секрету: ми робимо програму не про машини... Ми намагаємося зробити видовище, цікаве для всіх, а не лише для водіїв машин. Я вважаю, що наша передача повинна налаштовувати глядача на позитив, вселяти оптимізм.
Понад десять років я за кермом. У мене були різні марки машин: «Ауді», «Фіати», «Мерседеси».
— А почали з якого автомобіля?
— З «Фіата». Я ніколи не їздив на радянських автомобілях, дотримуючись погляду, що краще їздити нехай на потриманому, але хорошому авто солідної марки.
— А тепер у вас який автомобіль?
— Нині у мене немає свого автомобіля. Три роки тому я продав останню машину. Справа в тім, що через зйомки ТБ-програми мені доводиться тестувати десь 50 автомобілів на рік. Коли ти їздиш на класному автомобілі, то, повертаючись до старої машини, маєш відчуття дискомфорту. Адже людина швидко звикає до хорошого.
— Тобто ви зараз їздите на нових, супердорогих автомобілях не лише ті тридцять-сорок хвилин, які триває програма, а по кілька днів?
— Так, і до кожного встигаю звикнути. У нас у програмі таке правило: якщо в «Автопарку» показано автомобіль, який ти зможеш побачити, виглянувши у вікно, то це мінус програмі... Зрештою, кому цікаво роздивлятися іржаві днища «Жигулів» та «Москвичів», якщо життя, а тим більше автомобільна промисловість, не стоїть на місці?
— За кордоном ви бачили наші автомобілі?
— Якщо говорити про ті, які ми з часів СРСР вважаємо своїми, то за кордоном досить часто зустрічав і «Ниви», і «Жигулі». А от «Таврії» не бачив жодної.
— Якби у вас була можливість створити свій «автопарк», які автомобілі були б у ньому?
— Це був би десяток автомобілів для різних ситуацій, погоди та настрою. Квадрацикл — для поїздок по бездоріжжю, мотоцикл — для стрімких польотів автобанами, кабріолет — для вечірніх прогулянок та ранкового куражу, джип — щоб їздити на дачну ділянку, і красивий седан для того, аби під’їжджати до театрального крильця. Але такого «автопарку» у мене немає, тому що він дуже дорогий.
— Ігоре, як ви вважаєте, водити автомобіль може кожен чи є люди, яким це категорично протипоказано?
— Важко водити автомобіль людині з поганим зором, але це не привід відмовитися від автомобіля взагалі. Адже ніхто з віком не молодіє, значить, проблеми з зором можуть бути у всіх. Тому справа за автомобільною промисловістю, яка йде назустріч таким людям і випускає спеціальні діоптричні вставки на лобове скло. Є скло, яке допомагає краще бачити водію в темряві. Отже, що якщо хтось не наважується сісти за кермо лише тому, що не впевнений у своїх водійських здібностях, він не правий. Варто спробувати — і ви відчуєте, як класно бути за кермом.
