«Україні Incognita — 15 років» — під такою назвою упродовж кількох місяців на онлайн-каналі URKLIFE.TV вийшли десять великих інтерв’ю з журналістами, авторами та експертами нашої газети, присвячених ювілею масштабного просвітницького проекту — Бібліотеці «Дня», — Юрієм Щербаком, Володимиром Панченком, Сергієм Котом, Ігорем Смєшком, Петром Кралюком, Наталією Дзюбенко-Мейс і Володимиром Бойком, журналістами «Дня» Іваном Капсамуном, Валентином Торбою, Ігорем Сюндюковим і головним редактором Ларисою Івшиною. «Громадянський і інтелектуальний подвиг» — інакше, говорить Людмила Немиря, назвати понад 20 випущених книг і книжкових серій за 15 років складно. Розмови про проекти «Дня» і діагностика проблем української і міжнародної політики в рамках цього проекту користувались особливою популярністю у глядачів — кожен відеосюжет дивилися навіть більше й інтенсивніше, ніж інші випуски на каналі. Всі відеосюжети доступні на сайті «Дня» в рубриці «Відео» і на каналі URKLIFE.TV.
Редакція «Дня» була рада бачити своєю гостею Людмилу НЕМИРЮ — ведучу циклу «Україні Incognita — 15 років» і генерального продюсера каналу. Ми не лише розпитали про особливості роботи інтернет-каналу, а й... обговорили новий спільний проект! Деталі — невдовзі.
«День» ПИСАВ ПРО ПРОБЛЕМИ, ЯКІ СТАЛИ ПОПУЛЯРНИМИ СЬОГОДНІ, ЩЕ 15 РОКІВ ТОМУ»
— Розкажіть про ваші враження від спільного з газетою «День» проекту «Україна Incognita», в ході якого ми вперше, безпрецедентно для медіапростору, в циклі передач розповіли про свою Бібліотеку. Як зародилась ідея і що в ній вам сподобалось особливо?
— Розпочнемо з того, що я завжди читала газету «День». Це справжня насолода для душі і розуму на всі теми: політика, економіка, культура — цікаво все. Скільки себе пам’ятаю, завжди виписували і читали «День». Ідеться справді про стандарти і критерії найвищої планки. Коли Лариса Івшина прийшла до нас на інтерв’ю і розповіла про проект «Україна Incognita» як про Бібліотеку, ідея присвятити їй окремий проект виникла одразу. Вдумаймося тільки: це книги за темами, які нині з кожним днем стають дедалі актуальнішими. Відносини з Росією, Польщею, історичний бекґраунд України, руйнування стереотипів... Причому «День» писав і досліджував ці питання, коли вони ще не обговорювалися в широких колах, 15 років тому! Розумію, скільки величезної праці вкладено у створення цієї Бібліотеки. Коли в процесі підготовки до інтерв’ю я читала книжки «Дня», щоразу себе ловила на думці, що читати хочеться ще й ще, не зупинятися, копати глибоко, адже скільки нюансів і відкриттів отримуєш. Серії «Бронебійна публіцистика» і «Підривна література» — мої фаворити. На жаль, у нашому світі хочеться, але бракує часу для прочитання великої книжки, і тоді дістаєш таку «захалявну» книжечку, в якій усе викладено, і читаєш. Даруйте за банальність, але ми всі так мало знаємо про нашу історію і про українців, які присвятили нашій державності життя. Тому важливо читати «з олівцем» і копатися в цих книжках. Тепер я часто ловлю себе на думці, що коли ставлю питання про сучасну політичну ситуацію, то раптом відштовхуюсь і цитую те, що прочитала в Бібліотеці «Дня». Дивуюся, що це ж було сказано вже раніше.
— Рейтинги на Yotube-каналі показують велику кількість переглядів відеосюжетів у рамках нашого проекту. Як такий формат сприйняли глядачі?
— Інтернет особливий тим, що ти не примусиш людину дивитися. Якщо контент глядачеві не до душі — він вимкнув і пішов, це ж не телевізор, де змушений дивитися що попало. Онлайн-канал — це дуже чітко таргетоване медіа, яке знаходить свою цільову аудиторію. І ми звернули увагу, що коли ефіри по-справжньому цікаві, то й переглядів багато, аудиторія «набігає». Коли ми починали робити канал, нам говорили, що середня глибина перегляду відео в інтернеті — три хвилини. Нас запитували: «Хто дивитиметься ваші довгі експертні розмірковування?». Адже ми не запрошуємо нинішніх політиків, а лише людей, які думають, — правознавців, істориків, політологів, експертів. Але три роки існування каналу показали: дивляться і ще більше хочуть.
У нас постійно збільшується підписка на Yotube-каналі, людям цікаві складні теми в простому доступному викладі.
«МИ СТВОРИЛИ КАНАЛ ЯК КЛУБ І ПЛАТФОРМУ ДЛЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ДИСКУСІЙ»
— Трохи історії з «внутрішньої кухні» URKLIFE.TV. Які особливості роботи вашого онлайн-каналу можете виділити?
— Коли ми створювали URKLIFE.TV, то все робилось методом проб і помилок. Адже те, що працює в телевізорі, не працює в інтернеті. Ми почали думати, що унікального і цікавого можемо дати людям. Розважального контенту і на телебаченні, і в інтернеті вистачає, випередити телебачення за новинами, ефектністю, оперативністю не під силу. Але ми можемо дати людям глибину — підхід серйозніший, дальший, ширший, ніж решта. Тому у нас з’явилась ідея каналу у двох іпостасях — як клубу, куди приходитимуть і розмірковуватимуть експерти, і як платформа для висловлення своїх позицій. І це у нас виходить. Різні фахівці — журналісти, економісти, політологи, правознавці, літератори — приходять і навіть залишаються у нас, зустрічаються, обговорюють за кавою щось, і це нас радує. Як платформа ми виступаємо для багатьох організацій і людей, які реалізовують важливі і потрібні процеси, але не мають медійної підтримки. Для них ми робимо те, що можемо. Так, надали можливість вести блок правозахисникам для всієї країни, видавництву — запрошувати письменників, поетів, перекладачів, представляти свої роботи, мистецтвознавцям — вести передачу про класичну музику. У нас практично немає професійних журналістів, головне — щоб цікаво говорили, ми робимо акцент на контенті. Пишаємося співпрацею і спільним проектом із газетою «День».
«ВАЖЛИВО ДОНОСИТИ ПРАВДУ НА ОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ»
— В інтерв’ю «Дню» журналіст Євген Кисельов сказав, що чимало національних телеканалів уже пережили свій розквіт, і нині настає час нішевих телеканалів. Розкажіть, у чому ваша ніша і філософія?
— Вона незмінна — трохи вдумливіша, глибша, серйозніша. Ми не можемо з точки зору візуалізації, краси картинки дорівнятися до телебачення, але привчаємо нашу аудиторію, що завдяки нам на цю тему ви знатимете більше, ніж усі. Отримаєте новину в коментарях і оцінках. Ми запрошуємо якнайширший спектр експертів, навіть виводимо інколи зі студії різними шляхами, щоб вони не зіткнулися.
За місяць у нас наразі мільйон триста — мільйон п’ятсот переглядів. Із них 70% — це український глядач. Решта — практично 30% — це Росія, причому інтелігенція, аудиторія з Москви, Санкт-Петербурга й інших великих міст. Їм теж цікаво, що відбувається в Україні, хочуть почути альтернативну точку зору. Коли ми зрозуміли, що нас слухають у Росії, навіть спеціально запровадили практику ведення деяких передач російською мовою. Потім аудиторія із США, Німеччини, Ізраїлю й інших країн.
В Україні найбільше глядачів із Центру, Півдня, дуже багато зі Сходу, трохи менше — Західна Україна. Це можна пояснити тим, що у нас більше російськомовного продукту, але ми це зробили невипадково. У певний момент зрозуміли, що нас дивляться в окупованому Криму і на окупованому Донбасі. Тоді почали більше приділяти увагу цим темам, запрошувати профільних експертів, журналістів, зробили документальний фільм із правозахисниками про це. І зараз ми регулярно, практично через день, одержуємо листи звідти. Для мене це дуже важливо, тому що Донецька область — моя батьківщина, і важливо доносити туди правду.
— Зараз інформаційна епоха, всюди «білий шум» із фактів і новин, як у таких умовах привернути увагу аудиторії?
— У нас немає стійкої аудиторії, але ми запрошуємо експертів широкого спектру, і їхні глядачі «нашаровуються» один на одного. В ідеалі хотілося б геометричної прогресії, але приріст іде невеликими темпами, однак стабільний. Деякі люди нам пишуть із бажанням виступити, і ми даємо їм таку можливість. Адже важливо почути і просто громадянську позицію, навіть якщо це не експертна думка. В цьому випадку ми виходимо зі своєї концепції «платформи».
— Яким ви бачите майбутнє свого каналу і взагалі онлайн-журналістики?
— Планів дуже багато, виникають люди, натхненні ідеєю, приходять і роблять відгалуження на каналі. У нас дивовижний колектив: наприклад, коли немає можливості купувати дороге обладнання, ми поїхали і купили вуличні ліхтарі і повісили в студії. Жартую, що наші хлопці можуть із нічого зробити все. Від тенденції перетікання аудиторії в «онлайн» нікуди не дітися, і ми йтимемо далі, сподіваємося й надалі завойовувати увагу публіки.
