До розвитку теми ліцензування регіональних телеканалів, яку «День» регулярно висвітлює, проаналізувавши в сьогоднішньому номері процеси навколо київського 30-го каналу (стор. 9), та інтерв’ю нашого кореспондента з Іриною Шатурою — генеральним директором однієї з «найдоросліших» в Україні недержавних телекомпаній «ТелеКом-1» (Миколаїв).
— «ТелеКом-1», якщо не помиляюся, був не лише першим недержавним телевізійним каналом на території Миколаївщини, але й одним із перших недержавних телеканалів на території України загалом. Характеризуючи більш ніж 10-річний шлях розвитку телекомпанії, порівнюючи «тоді» і «тепер» (час, коли місцеве ТБ переживає не кращий період), які закономірності в розвитку окремо взятої місцевої ТК ви б могли відзначити?
— «7 канал», мабуть, пройшов той же шлях розвитку, що й інші недержавні канали: на самому початку професіоналів було небагато, вчилися робити ТБ, альтернативне тогочасному державному. І робили це на слабенькій техніці, зi 100% піратських фільмів (якщо нинi телекомпанії, які продовжують показувати піратські фільми, — це нонсенс, виняток, а не правило, то тоді всі цим займалися). Але оскільки на ТБ прийшли люди, які хотіли виразити себе, створювалася маса власних програм (музичних, молодіжних, жіночих, спортивних, яких завгодно). Потім, знов-таки, всі зрозуміли, що ТБ — це бізнес. А оскільки рекламний ринок не розширюється так, як цього хотілося б, програми власного виробництва поступово стали «відвалюватися». Раніше, наприклад, ми робили 12 періодичних програм на місяць (це при тому, що максимальна кількість працівників телекомпанії досягала 45 осіб). Я їх, власне кажучи, перерахувала: ми робили автомобільну програму, жіночу програму, музичну програму, програму про тварин і подібне. Нинi, за винятком комерційних проектів, залишилися новини — три випуски на тиждень (не робимо їх частіше, оскільки регіональне інформаційне середовище, скажімо так, вельми бідне й робити щодня інформаційний випуск із трьох сюжетів — це було б смішно). І, до речі, ось уже другий рік поспіль на обласному професійному конкурсі «ПроМедіа» ми отримуємо приз за кращу інформаційну програму. І ця програма — рейтингостворювальна. Ну й повертаючись до того, що всі компанії в Україні проходять однаковий шлях: ми стали мережевою компанією, і з 1997 року працюємо iз СТБ. На мій погляд, це — перспективний шлях, хоч у нас, в Україні, він має певні особливості.
— Саме iз цим і пов’язане моє наступне запитання. Нацрада України з питань ТБ і радіомовлення, на думку багатьох, веде політику, яка сприяє зміцненню могутніх й відходу з інформаційного ринку слабких телекомпаній. Одним із «пунктиків» цієї політики є такий: якщо ти не можеш виробляти достатню кількість власних програм, то в тебе залишається два виходи: або вибирай собі партнера з так званих «сітьовиків» (ТЕТ, Новий канал, СТБ, ICTV) і з ними працюй, або йди з ефіру. А ось «ТелеКом-1», як ви сказали, з СТБ почав співпрацювати ще 1997 року — тобто задовго до впровадження в нашій країні повсюдної практики певною мірою вимушеної співпраці місцевих телекомпаній iз «сітьовиками». Як так вийшло, і як ви взагалі розцінюєте таку політику Нацради?
— Річ не в тім, що це політика Нацради. Це — нормальна практика для будь- якої країни. Де завгодно за кордоном ви зустрінете ту ж картину, тому що ТБ розвивається саме таким чином: є мережева компанія, яка постачає ліцензійний програмний продукт, і є регіональна компанія, яка заповнює певні ніші своїми новинами чи іншими програмами, тобто робить канал більш привабливим для регіонального глядача. Тому що, як би глядач не любив, наприклад, ГРТ чи «1+1», йому цікаво знати місцеві новини, не кажучи вже про розміщення місцевої реклами...
Так що згадана практика є абсолютно нормальною. Просто виглядає в нас це поки що ще, можливо, не дуже красиво, тому що здійснюється все методом проб і помилок. Ми ж переймати чужий досвід не любимо, ми завжди йдемо своїм шляхом. І тому регіональним телекомпаніям відводиться, скажімо так, найнезручніший час, незважаючи на те, що — я, наприклад, у цьому впевнена — рейтинг СТБ у регіоні ми підтримуємо. Не вони нас тягнуть вгору, а ми їх, оскільки ми були тут десять років тому. І телеглядач звик до цієї кнопки. Тобто ми «підняли» СТБ, а не навпаки. А ось ця позиція «старшого брата» не зовсім коректна в даній ситуації. Я вважаю, що має йтися про позицію партнерства, тобто ми їм потрібні так само, як і вони нам. А нинi наш вечірній час закінчується о 18.30, тобто до початку prime time. Нам пропонують і денний час — у проміжку з 10.00-ї до 16.00-ї, але ми його просто не беремо самі, оскільки «гріти ефір» не має сенсу, а платити за цей час доведеться. Тобто теоретично часу достатньо, а ось ефективного часу — обмаль! Тому й доводиться «крутитися» в рамках досить невеликого часового проміжку.
Чи я, наприклад, вважаю, що в нашої телекомпанії великий досвід роботи в телевізійній сфері. Але — на жаль — столичний снобізм іноді дає про себе знати: людина з самого початку вважає, що мережева компанія набагато краще знає те, як повинно все виглядати на місцевому рівні, і повторює ті ж помилки, які ми пройшли десять років тому. Бо багато мережевих компаній — компанії молоді, вони не знають, що таке регіональне ТБ, не знають багатьох речей, з якими ми вже стикалися десятки разів. Але до того, щоб ставитися до свого регіонального партнера дійсно як до партнера, який, можливо, може запропонувати щось цікаве, вони ще не дійшли. Ймовірно, все на свої місця розставить лише час.
ДОВІДКА «Дня»
Телекомпанію «ТелеКом-1» було створено 1990 року. Перший ефір відбувся 13 грудня 1990 року. «ТелеКом-1» веде трансляцію на Миколаїв та Миколаївську область. Згідно iз соціологічними опитуваннями, сьогодні «ТелеКом-1» дивиться сорок два відсотки миколаївських телеглядачів. З липня 1997 року телекомпанія входить до телевізійної мережі України «СТБ».
