Штормить український політикум. Відколи почалася демократія, політична реклама (скорочено — «піар») стала невід’ємним атрибутом нашого життя. Особливо перед виборами потенційний електорат лихоманить від декалітрів компромату, яким політичні опоненти щедро поливають один одного. В хід іде все: від непривабливих сторінок біографії, гріхів молодості та сімейного стану до промашок у професійній діяльності. Коли фактаж закінчується, в хід ідуть вигадки — так званий чорний піар. Потік інформації викладається за принципом — не можеш піднести свого кандидата, опусти конкурента. Безпрограшний варіант чорного піарщика — уїдливо прокоментувати висловлення об’єкта інформаційної атаки, вихопити кілька фраз із загального контексту, щоб звести зміст до абсурду. Часто вдаються до відвертої брехні та розпускання пліток, які б’ють без промаху. Чим безглуздіша й нахабніша вигадка — тим краще запам’ятається.
Політична боротьба давно перестала бути тільки сутичкою особистостей або змаганням програм — тепер це ще й турнір політтехнологів. Доморощені, а також найняті за кордоном кашовари політичної кухні здатні так приперчити, присмачити страву, що виборець проковтне, тарілку оближе і добавки попросить! Не секрет, що смажені факти найбільше й смакують загалу. Щоправда, у кожній країні свої «гастрономічні» уподобання. Якщо для росіян вагомим аргументом проти Бориса Єльцина була війна в Чечні, то американці обсмоктували ситуацію з Монікою й Клінтоном, а німці взагалі мітингували, чи правда, що Шредер фарбує волосся… В Україні вусе значно серйозніше: фальшиві листівки — тоннами, маніпуляція — масова…
В українських широтах однією з найперших жертв чорного піару став билинний Соловей- розбійник, який був реальною особою. Він мав кілька містечок- фортець неподалік Києва, виховував дванадцять дітей. Існує гіпотеза, що Соловей заснував Бровари. Мав надзвичайну фізичну силу. Соловей був непримиренним супротивником Володимира Великого. Князь робив кілька спроб усунути непокірного, але тільки Ілля Муромець зумів посадити Солов’я у клітку. Солов’я звинуватили, що він розбійник і чаклун. Оскільки князь Володимир мав літописців, співців-баянів, ті створили опозиційному Солов’ю такий негативний імідж, що він і дотепер не може відмитися. Виходить, що завдання майстра чорного піару полягає в тому, щоб із людини зробити чорта. У той же час відомо багато прикладів, коли справжні тирани й деспоти, завдяки політтехнологам і пишучій братії, увійшли в історію в образі тихих ягняток — типовий приклад маніпуляції свідомістю. Московський цар Іван не вельми жалував грамотну, пишучу братію, яка, щоб помститися, навічно приклеїла царю прізвисько «Грозний». А в імператриці Катерини вистачило клепки щедро фінансувати придворних писак, які запопадливо вигадали їй безпідставне визначення «Велика». Деякі психологи говорять, що політичний вибір кожного з нас залежить від того, які казки ми читали в дитинстві. Голосуємо, бо кандидат нам підсвідомо нагадує мужнього лицаря, доброго чарівника, веселого Віні-Пуха, Буратіно, Дюймовочку, Робін Гуда… Тому політтехнологи, у відношенні до деяких політиків, намагаються прив’язати виборцям негативні асоціації. Наприклад, образ Дядечка Сема досі активно експлуатується брудними політтехнологами. Ось тільки результат виходить далеким від їхнього сподівання — теревені про «американську загрозу» значною частиною сьогоднішнього суспільства не сприймаються серйозно, а тільки як відлуння остогидлого тоталітарного минулого.
