Чорнобильська трагедія — тема, здавалося б, настільки невичерпна, як і Велика Вітчизняна війна. Але якщо події ВВВ стали матеріалом для безлічі художніх фільмів, то Чорнобиль довгі роки залишався долею документалістів. По-новому подивитися на катастрофу 1986-го нам пропонує Оксана БАЙРАК, режисер-постановник фільму «Аврора, або Що снилося сплячій красуні», робота над яким зараз ведеться повним ходом.
— Кому належить ідея створення подібного фільму?
— Мені дещо незручно про це говорити, тому що хронічно змушена називати власне прізвище. Отже, ідея прийшла мені в голову ще п’ять років тому. Раптом, однієї безсонної ночі, народилася історія маленької дівчинки, жертви Чорнобильської катастрофи. Я подумала, що ця дівчинка повинна бути в Америці і, мріючи стати балериною, вона зустрінеться з хореографом, зіркою світового рівня. Потім ідея придбала риси сценарію-оповідання. Саме так і народилася «Аврора, або Що снилося сплячій красуні». Я дуже рада, що минулого року познайомилася з прекрасним драматургом Петром Гладіліним, який і втілив мою ідею в життя. Також, над створенням фільму працюють оператор-постановник Ігор Крупнов і композитор Валерій Тішлер.
— Кому буде належати право першого показу фільму?
— Спочатку — звичайно ж, кінопрокат. Ним будуть займатися наші партнери — компанія «IntWestDistribution», директор якої Олег Степаненко є співпродюсером даного проекту. Після кінопрокату, буде телепрокат — на телеканалах «Інтер» та на російському «РТР». Ми позиціонуємо наш фільм як спільне виробництво Студії Байрак, IntWestDistribution, телеканалу «Інтер» та Міністерства культури.
— Досі, здається, ніхто не зважувався створювати художні фільми про Чорнобиль. Як ви думаєте, чому?
— Не зовсім так. Художній фільм про Чорнобиль створив український режисер, сценарист, оператор Михайло Беліков («Розпад», 1990 р. — Ред. ). Правда, фільм тоді, на початку 1990-х, не отримав широкого прокату. Тема Чорнобиля для мене близька, як і для мільйонів людей на Землі, тому що ця трагедія розділила час на те, що було до Чорнобильської трагедії, і на те, що після неї. Постраждали всі. Розтоптані долі людей просто не можуть не зачіпати будь-якої нормальної людини, а тим більше — українця. Я пам’ятаю 1986-й рік, жінок, які атакували вокзал, ладних за будь-які гроші вивезти своїх дітей у будь-який куточок країни, тільки б покинути Київ — це прекрасне, але на той час небезпечне місто.
— Ви трохи вже розказали про сюжет. А чи не можна дізнатися детальніше про те, що чекає головну героїню?
— Головну роль грає моя зірка Анастасія Зюркалова. Вона вже підросла, і ця роль якраз для її віку — для тринадцяти років. Дівчинку, яку грає Настя, звати Аврора Недєліна. Вона — з дитячого будинку з- під Чорнобиля. Аврора отримала величезну дозу радіації, тому її відправляють до Америки в госпіталь для подальшого лікування. Дівчинка мріє бути балериною. Для неї балетним генієм є Микола Астахов — геніальний танцівник, який колись покинув СРСР і переїхав до США, де створив свій театр. Світова слава, багато нагород, багато грошей і, в результаті, абсолютна втрата інтересу до життя. Його друзями стали наркотики, алкоголь і т. п. Тобто відбулося руйнування людини як особистості. На якійсь із вечірок він ламає ногу, внаслідок чого потрапляє до того же госпіталю, що й Аврора. Випадково, наші герої знайомляться. Коли дівчинка бачить Астахова, то не вірить своїм очам, із радістю кидається до нього. І спочатку чує у відповідь лише грубі фрази. Але поступово життя маленької дівчинки стає головним для цієї людини. Вона своєю боротьбою за життя вириває з рук моральної смерті нашого героя.
— Ви згадали про те, що в роботі над проектом бере участь Міністерство культури... Тобто отримали державну підтримку?
— Віце-прем’єр міністр України з гуманітарних питань Микола Томенко і Міністерство культури і туризму України публічно заявили, що будуть підтримувати тему Чорнобиля і сценарій нашого фільму. Мені здається, що це та тема, не відреагувати на яку держава не може. Тому що це наша загальнолюдська трагедія.
— Матеріальна допомога від держави також є?
— Так. На даному етапі (оскільки зараз йдуть переговори) Міністерство культури виділяє нам 50% від вартості всього проекту.
— Говорять, що й Америка тут посприяла?
— Америка нам «надала» прекрасного актора, голлівудську зірку Еріка Робертса, який погодився в нас зніматися. І ми йому за це щиро вдячні.
Він сказав, що такого доброго, глибокого та філософського сценарію він не зустрічав давно. І я вірю, що це правда. Адже гонорар, який він отримає в нашому фільмі — набагато менший від тих гонорарів, які йому платили досі в Америці, в Європі, в Китаї.
— А який бюджет фільму?
— Бюджет складає понад мільйон доларів.
— Вами задіяно багато зарубіжних акторів — із Росії, Америки. Як ви вважаєте, чому про українську трагедію повинні розказувати іноземні актори?
— Ми говоримо про час СРСР, коли не було поділу на українців, росіян, таджиків, білорусів і т. д. У нас була «нація» радянських людей. І, за сюжетом, із СРСР поїхав громадянин цієї країни, якого грає Дмитро Харатьян. У фільмі він назавжди залишився колишнім громадянином СРСР. Головну роль у нас грає дівчинка-українка. Американські актори беруть участь у зйомках усього сім днів. І вони — абсолютно на своєму місці, тому що в нашого героя є американський імпресаріо. Звичайно, наші актори класно грають іноземців, але якщо ми говоримо про міжнародний прокат — це не завжди доречно. А якщо є можливість запросити зарубіжного актора, тим більше, якого я люблю з дитинства, то чому б і ні? За великим рахунком, мені здається, що все одно, хто саме розказує про цю загальнолюдську трагедію: росіянин, єврей, американець чи українець...
— Чи може трапитись так, що участь у цьому фільмі голівудського актора стане «пропускним квитком» для отримання «Оскара»?
— Я не знаю, як щодо причетності до цього американської зірки, але про «Оскара» я подумала відразу, як тільки вигадала цю історію. Коли ще не знала, хто в нас буде грати... Жартую, звичайно. Я думаю, що по-блюзнірському було б вигадувати таку історію з розрахунку на отримання яких-небудь призів: у ній відображаються мої загальнолюдські переконання, моя позиція як жінки і як режисера.
— Яким був процес підготовки до зйомок фільму? Чи спілкувалися ви з жертвами трагедії, з учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС?
— Я побувала в реабілітаційному Центрі під Мінськом, де лікуються діти, хворі лейкемією. А 80% з них — це діти тих дітей, які постраждали в Чорнобильській катастрофі... Також спілкувалася з працівниками «Міненергоатому», Міністерства з надзвичайних ситуацій... Ми «перерили» безліч документальної літератури, зйомок. Але, в принципі, мені не треба багато знань на цю тему, тому що в фільмі говориться про трагедію не прямо. Звичайно, ми показуємо моменти Чорнобильської трагедії, страшні моменти пожежі. Але основа нашого фільму — це камерна історія взаємин двох людей.
— Тобто головний акцент — на емоціях?
— Абсолютно вірно. Емоції — це і є головне відчуття життя.
— Де, крім України, ще будуть проходити зйомки?
— Фільм буде зніматися в Україні та в Лос-Анджелесі (США).
— Коли чекати появи цього фільму в прокаті та в ефірі «Інтера»?
— Кіношники дуже забобонні. Тому ви правильно спитали: не коли закінчаться зйомки, а коли чекати появи фільму. Ми сподіваємося, що остаточна версія фільму буде готова до кінця грудня цього року, а його вихід у телевізійний прокат залежить від рішення наших партнерів.
