У 90—91 номері «Дня» від 27—28 травня 2011 року прочитав адресоване мені суворе і напоумлене «пастирське напучення» від нашого читача зі Львова Юрія Панича. Послання називається «Ложка дьогтю в бочці меду». «Дьогтем» виявилися критичні вислови на адресу пана Ющенка В. А. Моя провина, на думку шановного пана Юрія, полягає в тому, що я не знайшов нічого позитивного в п’ятирічному правлінні екс-президента. За бажання, позитив можна знайти в діяльності будь-якої особи. Та питання в тому, чи перевищує він негатив і на скільки саме. Так, можна щось пригадати як «утішний приз» для Віктора Андрійовича, подати йому, так би мовити, на «політичну бідність». Але навряд чи це компенсує мільйонам українців його абсолютно провальні дії, логічним наслідком яких є нинішній стан нашої країни. Юрій Панич, судячи з усього, пристрасний прибічник В. А. Ющенка, далі переходить на особи і суворо запитує у мене: «А де ж ви раніше були, пане Лосєв?» Там же, де й зараз. І писав тоді те ж саме, що й зараз. Інша справа, що ніхто з оточення «національного лідера» цього не читав і думкою моєю (та й не тільки моєю) не цікавився. Я вдячний Юрієві Паничу за рекомендацію почитати твори Івана Франка і Євгенія Маланюка. У моєму випадку, радше перечитати, оскільки статус викладача історії української культури в Києво-Могилянській академії вимагає неабиякого знайомства з цими текстами. Як і з текстами Донцова, Липинського, Сціборського, Ленкавського, Липи і т. д. Франко, до речі, безжалісно батожив псевдопатріотів за їх потоки патріотичної риторики і небажання зробити хоч один практичний крок на благо України. На тлі всього, що він вчинив і чого не зробив (а зобов’язаний був зробити!), не можу погодитися із твердженням Ю. Панича, що В. А. Ющенко «думав про майбутнє України». Може, і думав, але його практичні зусилля про глибину подібних думок не свідчать.
Не погоджуюся і з тим, що «патріоти не можуть бути політичними банкротами». На жаль, як свідчить історія, дуже навіть можуть бути внаслідок інтелектуальної обмеженості, лінощів, підміни реальної роботи базіканням, наївності і безвідповідальності. Але набагато гірше, коли через їх практичну нікчемність банкротами стають нації і держави... Ющенко, будучи Верховним Головнокомандувачем, нічого не зробив, аби укріпити обороноздатність України, нашу армію і флот. Адже писав Микола Міхновський: «Військо — це право нації на існування». Сьогодні українська нація цього права не має. В одному з номерів «Дня» військовий експерт пан Сунгуровський визнав, що наша армія нині не здатна захистити Україну. Де ефективні українські спецслужби? До речі, нагадаю шановному, хоча й деякою мірою забудькуватому Юрієві Паничу, що саме Ющенко призначив В. Хорошковського першим заступником глави СБУ. Ющенко визнавав, що в Україні діє потужна п’ята колона (дещо з її репертуару ми ще раз побачили 9-го травня у Львові), але й пальцем не поворушив, аби політично й юридично її послабити, мабуть, не було коли — палаци відновлював, «лікарню тисячоліття» будував (де ж вона і де зібрані на неї гроші?), «Мистецьким Арсеналом» захопився (і теж, до речі, не досить інтенсивно). А країна залишилася беззахисною перед зовнішніми та внутрішніми супротивниками.
Юрій Панич може любити й поважати Віктора Ющенка. У мене ж ані найменших підстав для цього немає. І не лише у мене. Думаю, що наші читачі (у тому числі львів’яни) теж висловляться з цього питання. Але головне — в іншому. Нам тепер, шановний пане Юрію, потрібно разом думати, як витягувати Україну з тієї прірви, в якій вона опинилася. І це набагато важливіше, ніж наші з Вами окремі розбіжності. Ющенко — Вам друг, але ж Україна дорожча? Ось цим порятунком країни і маємо опікуватися під прекрасним об’єднувальним гаслом: «Українці — для Україні!».
МРІЯ ВОЖДЯ ЗБУЛАСЯ!
На «5 каналі» знову кудись зник Роман Чайка, який для багатьох є своєрідним людським індикатором демократичної і патріотичної позиції цього каналу. Що більше, почали циркулювати чутки про те, що Банкова встановила контроль над «5-м»... Сподіватимемося, що Роман знову з’явиться в ефірі і ми зможемо полегшено зітхнути.
Тим часом його колега Анна Безулик в «РесПубліці» знову картала корупцію. Справа йшла веселіше, ніж на попередній передачі. Представники влади посилалися на заяву МЗС Партії регіонів (саме так, оскільки до МЗС України там ще далеко), що назвало репресії в Україні «боротьбою з корупцією». Здається, в Україні залишилася лише одна некорумпована структура — Партія регіонів та її керівні в нашій державі кадри. Та ось тільки повідомлення з місць псують загальну райдужну картину. Ось, наприклад, в Харкові до Євро-2012 купили лавки для метро за ціною 63 тисячі гривень за штучку. Не інакше як шедевр столярів-червонодеревників для музею. А в Донецьку купили біотуалети по 400 тисяч за один. Це вартість п’яти вітчизняних легкових автомобілів на кшталт «ДЕУ Ланос». Колись вождь світового пролетаріату тов. Ульянов-Ленін мріяв, що при комунізмі гроші відімруть, а із золота робитимуть унітази. Схоже, в славному місті Донецьку мрія Ілліча (не щодо грошей, а щодо унітазів) втілилася в життя... Правильно Верховна Рада засекретила державні закупівлі, аби не розбурхувати громадськість. Але дещо все-таки просочується.
Кажучи про всі суди, арешти і звинувачення, Анна Безулик раптом поставила «дитяче» запитання: «А чому немає претензій до людей Ющенка?». О, свята простота! Зовсім недавно найближча співробітниця В. А. Ющенка Ірина Ванникова на сторінках газети, яка оспівує її патрона, пояснила, що ющенківці — святі й безгрішні. Нема за що їх брати... І Партія регіонів, уражена їх святістю і безгрішністю, не зважується висувати жодних претензій. Та й поводився Віктор Андрійович на президентських виборах 2010 року як хороший, слухняний хлопчик, а якщо і говорить нині якесь недобре слово про Партію регіонів, про владу, то вкрай рідко і дуже обережно. Колишній в’язень совісті Василь Овсієнко, кажучи про репресії в Україні, висловив переконання в тому, що все, що сьогодні робить Партія регіонів, завтра обернеться проти неї і за харківські угоди доведеться відповідати так само, як і за московські газові...
Нардеп, юрист Власенко звернув увагу а те, що у нас досі діє радянський кримінальний кодекс з ідеологією 1937 року. А якщо судова система буде й надалі розвиватися в тому руслі, що й тепер, то скоро в Україні продаватимуть звинувачувальні судові вироки з прочерком, куди покупець зможе вписати потрібне йому прізвище. Він погодився з Овсієнком, який вважає, що сьогодні повертаються політичні переслідування, що мали місце в СРСР, і додав, що так, як влада ставиться до опозиції, так вона ставиться і до українського народу, а методи, вживані проти опозиції, будуть застосовані і до мас...
«ХОРОШИЙ ХЛОПЕЦЬ»
У Шустера обговорювали обвал білоруської валюти і масову паніку в країні. Не без єхидства демонструвалися кадри, де президент Лукашенко і його чиновники присягалися громадянам, що ніякої девальвації білоруського рубля не станеться. За словами Петра Порошенка, ця девальвація була невідворотною. Росія підвищила білорусам ціни на газ, а членство Білорусі в Митному союзі анітрохи її не врятувало від фінансової кризи. Тепер цій країні пропонують здати східному сусідові все краще, що залишилося в білоруській промисловості та інфраструктурі. Причому, навіть не за фінансову допомогу, а всього лише за кредит. Усі обіцянки Лукашенка про підвищення соціальних стандартів накрилися, вибачите за вульгаризм, «мідним тазом». В Україні лівокремлівські сили, особливо комуністи, не втомлювалися оспівувати «білоруське (майже соціалістичне) диво». Тепер їм доведеться шукати його в іншому місці, чи то у полковника Чавеса, чи то у генерала Рауля Кастро, чи то у юного генерал-полковника Ким Чен Уна. Прозвучала в студії цікава інформація про те, що після вступу до Митного союзу Білорусі довелося втричі підвищити митні збори, що відразу ж ударило по кишені пересічних громадян.
Потім з’явився пан Ющенко, який виклав свою версію газових угод з РФ у 2009 році. Слово для опонування ані Тимошенко, ані її представникам надане не було, хоча вона була об’єктом звинувачень екс-президента. Ющенко, розповідаючи про події 2009 року, дуже показово жодним словом не обмовився про роль «РосУкрЕнерго» в переговорах, не сказав, що це саме він ініціював відкликання з них Олега Дубіни, проігнорував той факт, що у 2009 році Європа йшла в газовому конфлікті назустріч Путіну, а не Україні, і міжнародний тиск на нашу країну був колосальним. Зрозуміло, Ющенко обминув увагою газові угоди 2006 року, до яких Тимошенко не мала відношення, а Україна втратила тоді контракт, чинний до 2013 року, з газом по 50 дол. за 1000 куб. м.
Шустер натякнув, що своїм виступом в його студії Ющенко дав моральну санкцію на арешт Тимошенко, принаймні, так можна було зрозуміти його запитання до екс-президента, втім, навіть не запитання, а скоріше твердження: «Тобто, ви підтверджуєте висновки, до яких прийшла Генеральна прокуратура». Ющенко не чинив опір такому тлумаченню його виступу. По суті справи, Ющенко публічно виступив свідком звинувачення. Потім, забувши про Тимошенко, Віктор Андрійович виголосив полум’яну промову про Україну і український патріотизм, з якою я повністю згоден. Шкода лише, що ці красиві і правильні слова не отримали жодного практичного втілення в його президентській діяльності. Ющенко скаржився на «недосконалість» українського народу. А сам він досконалий? Незважаючи на всі патріотичні гасла, Ющенко не усвідомив, не відчув до глибини душі, що в Україні йде неоголошена, тиха, але від того не менш жорстока війна за і проти нашої країни. І в цій війні він виявився дезертиром або, в кращому разі, нейтралом —людиною благодушною і наївною, яка не втручалася у внутрішні справи своєї держави сама, але не заважала втручатися іншим... Демократичністю цього діяча помилково називають його слабкість і безпорадність. Лідер Росії після лютневої революції 1917 року Олександр Керенський, головнокомандувач, якого глузливо називали «главноуговаривающий», який об’єктивно забезпечив більшовикам «зелену вулицю» для захоплення влади, теж був суб’єктивно непоганою людиною, як і Ющенко. Та «хороший хлопець» — це не професія і не головне достоїнство президента. Але критика Ющенка аж ніяк не є виправданням московського політичного провалу Тимошенко, її позиція на газових переговорах в Москві — як мінімум, трагічна помилка.
ГРІХИ ДЕНАЦИФІКАЦІЇ
У Євгенія Кисельова у «Великій політиці» прозвучали деякі цікаві одкровення. Сам метр заявив, що він переглянув свою позицію щодо львівських подій 9-го травня. Якщо раніше він вважав твердження про те, що російські телеканали заздалегідь знали, що має статися, проявом так званої конспірології, то, поспілкувавшись зі своїми колегами на російському ТБ, він переконався: в Росії заздалегідь була дана установка телеканалам їхати до Львова і робити просторові репортажі... Тобто в Москві готували «картинку» і бажали її зберегти. Є. Кисельов знову торкнувся справи Івана Дем’янюка і вироку німецького суду. Через супутник в обговоренні питання взяв участь цікавий гість з Ізраїлю — Яків Кедмі, представник служби «НАТІВ» (ізраїльське урядове Бюро із зв’язків з євреями СНД і країн Балтії). На івриті назва цієї організації звучить як «Лішкат — хакешер — натів», вона підпорядкована главі уряду Ізраїлю. Її головне завдання — сприяти репатріації євреїв до Ізраїлю з тих країн, де вона свого часу була ускладнена. До речі, «НАТІВ» перекладається з івриту як «тропа». Сам Яків Кедмі народився в 1947 році в Москві. У 1969 році виїхав до Ізраїлю. У 1992 році очолив службу «НАТІВ». Він без ентузіазму оцінив нинішню вельми вибіркову завзятість німецького правосуддя, заявивши, що ізраїльський суд свого часу встановив, що Іван Дем’янюк не має відношення до монструозного нацистського охоронця на прізвисько «Іван Грозний». Якщо ж судити Дем’янюка лише за те, що він був у складі охорони табору (якщо це справді так), то в Німеччині живуть тисячі таких колишніх охоронців, німецька Феміда не виявляє до них жодного інтересу, і вони спокійно доживають свого віку. Чому ж такий особливий інтерес саме до Дем’янюка? Яків Кедмі навів приклад «принципової боротьби» нинішньої ФРН проти нацизму. Один нацист, засуджений в Голландії за доведену участь у вбивстві кількох десятків чоловік, утік з в’язниці до Німеччини, одружився, отримав громадянство ФРН, і тепер Німеччина його не видає Голландії. В Австрії в травні вирішували, чи позбавити Гітлера звання «почесний громадянин».
Як повідомляє Бі-Бі-Cі, Влада міста Амштеттен на півночі Австрії офіційно відкликала присуджене Адольфу Гітлеру в 1939 році звання почесного громадянина. З ідеєю викреслити Гітлера із списку почесних громадян звернулися до міської ради представники партії «Зелених». Більшістю голосів було вирішено виключити ім’я Гітлера. Двоє членів ультраправої партії «Свободи»відмовилися від голосування, мотивуючи тим, що звання втратила чинність і актуальність після смерті Гітлера в 1945 року.
У випадку з Дем’янюком йдеться про правосуддя чи про судову розправу? За канонами цивілізованого права будь-який сумнів тлумачиться на користь підозрюваного, а з Дем’янюком все навпаки. Тут стільки сумнівів, що під ними можна було б поховати все німецьке правосуддя. Якби цей суд судив підданого Російської імперії киянина Бейліса або офіцера французького генштабу Дрейфуса, то у них не було б ані найменшого шансу на виправдання.
Дуже неприємне враження залишив московський гість Матвій Ганапольський. Він таврував Дем’янюка і тих, хто захищає правосуддя, демонстративно перекручуючи і свідомо ототожнюючи різні речі, зокрема, порівнюючи Івана Дем’янюка з недавно затриманим сербським генералом Ратко Младичем і засудженим в Латвії радянським партизаном Василем Кононовим. Але ж цим людям інкримінуються конкретні злочини: Младичу — вбивство мусульман в анклаві Сребрениця, а Кононову — розстріли мирних жителів. Дем’янюка ж не звинувачують ні в чому конкретно, а лише в тому, що він в недобрий час знаходився в недоброму місці. З такими звинуваченнями можна далеко зайти... І ці діячі нас навчатимуть правам людини, законності і порядку? А тим часом, комуністичні і фашистські режими проіснували немало років не в останню чергу завдяки мовчазній згоді західних демократій. Чого там заглиблюватися в історію, коли на нашій пам’яті деякі демократичні лідери Європи покірливо повзали в шатро вождя Лівійської Арабської Джамахирії Муаммара Каддафі, закривши очі на організацію ним терористичних актів, на спонсорство міжнародного політичного бандитизму. Історія навчає лише того, що вона нічого не навчає?
А справа Дем’янюка поступово стає для ФРН вельми контрпродуктивною. Як повідомив російський канал НТВ, серйозні претензії до Німеччини має правосуддя Італії, яке ухвалило вироки 17 нацистам за масові вбивства на італійській території в роки Другої світової війни. Ці нацистські вбивці спокійнісінько живуть у ФРН, і Німеччина їх не видає. Сумнівні зусилля німецької Феміди врешті-решт змусять європейську громадськість ще раз повернутися до питання про те, як насправді відбувалася денацифікація в Німеччині. А це може призвести до сенсаційних відкриттів, які істотно підірвуть демократичний антифашистський імідж ФРН .
