National Media Talk, Національна медіарозмова, цього року зібрала десятки медіаекспертів, журналістів й медіаменеджерів, щоб обговорити найбільш актуальні виклики, з якими стикаються вітчизняні засоби масової інформації. Конференція відбувалась 23-24 травня в межах «Медійної Програми в Україні» — проекту, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і впроваджується міжнародною організацією Internews, у співпраці з Незалежною асоціацією мовників, ГО «Детектор медіа» та Інститутом масової інформації.
Головним мотивуючим спікером National Media Talk-2019 було запрошено лауреатку Шевченківської премії Оксана Забужко. Виступ видатної письменниці став справжнім відкриттям абсолютно нового пласту проблеми сучасних масових комунікацій.
ЗГАДУЮЧИ УМБЕРТО ЕКО
Забужко, зокрема, розповіла слухачам про вже сталі практики запровадження «неототалітаризму з карнавальним обличчям», або «синтезу Луб’янки й Голлівуда». Ознаками нової реальності, за версією письменниці, є карнавалізація суспільного життя та запровадження маркетингового стилю керування масами.
Для ілюстрації першої тези Забужко посилалася на статтю 2001 року італійського письменника та філософа Умберто Еко «Від гри до карнавалу».
18 років тому Еко писав: «Одна з нових характеристик суспільства, в якому ми живемо, — стовідсоткова карнавалізація життя.
Не те що працювати почали якось сильно менше, не те що багато видів праці якось вже зовсім передовірили машинам (стимулювання дозвілля та друзів були священної турботою і за диктатури, і за ліберал-реформаторських урядах). Річ у іншому. Карнавалізація в нашу епоху охопила усю сферу робочого часу».
Італійський письменник та філософ згадує в своєму тексті і про комп’ютерні іграшки в «комп’ютері клерка», про мобільні телефони, які мали б бути робочим знаряддям робітників, «чия професія вимагає негайного реагування» — а замість цього 99% власників цих новітніх засобів зв’язку, використовують їх для гри.
Нагадаю — йшов 2001 рік, ще не було ані смартфонів, ані тотального проникнення соціальних мереж...
Пише Еко і про політику: «Карнавалізувалася політика, до якої тепер постійно застосовується визначення» політикавидовище». Все більше дискредитується парламент. Усе частіше політика вершиться в телестудіях, подібно гладіаторському бою. Щоб зміцнити реноме прем’єр-міністра, його запрошують на телезустрічі з Міс Італією. Міс Італія ж приходить не в одязі нормальної жінки (хоча кажуть, що вона цілком нормальна дівчина, і навіть досить кмітлива, по враженню досить багатьох глядачів), — вона приходить переодягнена в Міс Італію. Скоро заради підвищення престижу прем’єр-міністра ми будемо вимагати, щоб його переодягали прем’єр-міністром».
«Будучи за визначенням істотами ігрового плану, втративши будь-яку міру в іграх, ми тонемо в тотальній карнавалізації», — констатує письменник, із явно критичними нотками в цих словах.
Забужко впевнена: Еко говорить про розбещення мас оцим безперервним карнавалом, ставить діагноз нашій цивілізації, яка «втратила баланс між працею й відпочинком», і «карнавал розваг, забав, інтертейменту, що в попередні епохи було перервою, тепер проникає в усі сфери суспільного життя». Для письменниці цей факт — очевидна катастрофа.
МАНІПУЛЯЦІЯ VS ДИКТАТУРА
Друга теза, артикульована Забужко — реальність «Луб’янки з голлівудським обличчям», «маркетологічні та спецлужбівські технології психологічної вербовки, маніпуляції уявою індивіда замість фізичної диктатури». «Тепер сподівання Маркса щодо повстання трудящих можна поховати, бо тепер пролетаріат боїться втратити своє улюблене шоу, серію свого улюбленого реаліті-шоу, він голосує за тих, хто забезпечує йому шоу», — констатувала письменниця, посилаючись на думки Еко.
Сам видатний італієць (нагадаю, в 2001 році) писав про це так: «На робітничий клас хижо спікірувала карнавальна індустрія, перетворивши робочого на середньостатистичного споживача. Робітникові сьогодні є чого втрачати, крім ланцюгів. Сьогодні — якщо сталася б революція і відключили світло — робочий міг би позбутися чергового випуску передачі «Великий брат». Тому робочий обов’язково голосуватиме за тих, хто світла йому не відключить і «Великого брата» йому покаже. Робочий цілком згоден працювати і приносити додаткову вартість тим, хто постачає розваги».
Підняті Оксаною Забежко (разом із Умберто Еко) теми — про карнавалізацію суспільного життя та про маркетингові приципи управління масами — є мегаактуальними для сьогодняшньої України (і не лише). Але чи можна погодитися із негативно-апокаліптичними оцінками цих трендів сучасного життя?
ПРО КОРИСТЬ АТРАКЦІОНІВ
Під час панельної дискусії «Доба соціальних мереж. Чи потрібні українцям традиційні джерела інформації» на National Media Talk, Яніна Соколова — ведуча програми «Рандеву» на 5 каналі й авторського проекту «Вечер с Яниной Соколовой» на YouTube, ділилася своїми секретами з залучення глядачів. Головне, казала відома медійниця — це атракціон. Карнавал, іншими словами. Саме тому в програмі «Вечер с Яниной Соколовой», яка спрямована на викриття фейків російської пропаганди про Україну й взагалі має контрпропагандистську спрямованість, багато абсолютно карнавальних висловів та атракціонного відео. Завдання автора проекту — зачепити чимось свою аудиторію і змусити її додивитися програму до кінця.
Тепер увага — питання. Що поганого в яскравій та цікавій подачі інформації?
У своєму виступі на тій самій панельній дискусії я висловила думку, що головне — це зміст, а не форма.
Навела особистий приклад: замість товстої історично книги я краще подивлюся документальне кіно про той самий період часу. Під час читання довгого нудного тексту я, радше, просто засну. А якісний фільм я буду дивитися з задоволенням, і запам’ятаю всі викладені факти набагато краще.
Під час інформаційного перевантаження людина здатна реагувати лише на щось яскраве, таке, що привертає увагу, викликає емоції. Катастрофи та «пандочки» в новинах — це як раз той самий карнавал або атракціон. Ось тобі страшно — а ось ти радієш.
Реальне життя, напевно, зараз дійсно є менш нудним, ніж років 40 тому. Але чи є сенс цьому опиратися?
Із філософської точки зору — якщо вже ми на Національної медіарозмові розпочали цю дискусію саме в такому ключі — карнавалізація життя, змішування роботи та відпочинку — це прояви постіндустрільного, інформаційного суспільства, креативної економіки, в якому «робочих Маркса» стає все менше, а «офісів а-ля Google» — все більше. І так, масові комунікації вже ніколи не будуть такими, як раніше. Може, треба нарешті просто звикнути до атракціонів та карнавалів?
ГУЛАГ ЧИ ТОК-ШОУ?
Інша оцінка головного спікера National Media Talk-2019 — про катастрофічність маркетингових технологій управління суспільством — ще більш спірна.
Так, уже давно відомо, що для того, щоб керувати поведінкою людини, не обов’язково чинити на неї репресивний вплив. У сучасному цивілізованому світі силове керування, «управління примусом», поступається місцем «управлінню спокушанням» — людину не примушують силою й погрозами, «батогом», робити те, чого він робити не хоче, а створюють умови, за яких він сам захоче зробити те, що від нього вимагається («манять пряником»).
У Радянському Союзі — і в УРСР зокрема — перехід від репресивного до мотивуюче-позитивного управління почався з середини 50-х. Тоді, під час «хрущовської відлиги», радянська держава вперше задекларувала як мету благополуччя кожної конкретної людини й дозволила їй піклуватися про себе. Репресії зберігалися, але вже не в таких масштабах і не такими методами.
Так, тепер замість тотальних переслідувань громадян та відправки в табори путінська Росія застосовує маніпуляції та пропаганду, «маркетинг». Як про це каже Забужко, «маркетологічні та спецлужбівські технології психологічної вербовки, маніпуляції уявою індивіда: «моє завдання змусити тебе, купити і слухати те, що я скажу, чи то жіночі прокладки, чи «ферарі», чи президента чи що завгодно». «За наявності такого маніпулятивного ресурсу фізичну диктатуру XX століття можна вже мінімізувати», — констатує письменниця.
Але ж, думається, небагато хто погодиться з думкою, що перебування в ГУЛАГу краще перегляду маніпулятивних ток-шоу по телебаченню. Інше питання, що результат у підсумку виходить десь подібний, але ж не в методі керування масами справа — справа в цілях, які ставить перед собою керівник.
Утім, цього — відповідальності національних лідерів та питань управління державами — на National Media Talk ми вже не обговорювали.
