Завдяки Інститутові демократії ім. Пилипа Орлика та Фундації розвитку місцевої демократії журналісти з усіх регіонів України мали змогу побувати в Польщі. Поїздка видалася вельми цікавою, надто якщо звернути увагу на особливості співпраці польських можновладців із журналістською братією. Ми мали кільканадцять зустрічей із бургомістрами (мерами маленьких містечок) та президентами (мерами великих міст), а також їхніми заступниками. Чи не на кожну таку зустріч запрошували місцевих «акул пера». Тож дуже цікаво було спостерігати за їхньою поведінкою та за реакцією посадовців на запитання. У містечку Голеньов розповідь бургомістра Роберта Круповича (колишнього журналіста, до речі) про відкритість і прозорість влади затьмарили закиди працівниці місцевого телеканалу Лідії Якубовської. Жінка скаржилася, що напередодні телефонувала до бургомістра, бо хотіла взяти важливий коментар, але їй так і не вдалося цього зробити, бо ніхто не брав слухавки. Далі редактор місцевої газети кинув камінець у город посадовця. Роберт Крупович хоч і не був у захваті від усіх цих закидів, проте швидко оговтався й розповів, що в американських фільмах завжди буває схожа ситуація: якщо подружжя не може порозумітися, то психоаналітик саджає їх на одну канапу, і вони скаржаться одне на одного. «Це виняткова ситуація — за вашої присутності вийшло в нас так, що ми з місцевими журналістами сидимо й розповідаємо, що ми одне про одного думаємо», — пожартував Р. Крупович. А потім розповів «історію хвороби». Виявляється, «Газета Голеньовська» вмістила публікацію, де було багато критичних зауважень щодо комунального підприємства, підпорядкованого мерії. Ці зауваження стосувалися до елементарних правил співпраці з пресою. Мовляв, журналісти не мають доступу до того, що насправді відбувається на підприємстві і не можуть дістати інформації про те, як там ухвалюють рішення. В іншій частині матеріалу стверджували, що саме мер формує товариські взаємини, які «консервують» таку ситуацію.
«Ці звинувачення я досить категорично відкинув. Мого листа без правок надрукували. Отже, я мав можливість висловити думку щодо звинувачень проти мене. І я дуже вдячний газеті за мистецтво підтримувати діалог, бо певен, що на цьому побудовано демократію», — підсумував Р. Крупович.
Інша, не менш знакова зустріч відбулася в курортному місті Колобжег на березі Балтійського моря. Тут українські журналісти знову приміряли на себе роль психоаналітиків і вислухали історію складних взаємин президента міста Януша Громека і редактора місцевого таблоїда. Виявилося, що президент був страшенно не задоволений публікацією про те, як він ішов до банківської установи і на нього хтось вилив фарбу. Правоохоронці одразу ж почали з’ясовувати, хто посмів зіпсувати костюм поважного посадовця, і були дуже здивовані, коли виявилося, що винуватцем інциденту стала маленька дитина. Ніби нічого особливого, проте президента всі ці перипетії, схоже, зачепили за живе і він був як ніколи відвертим. Навіть поскаржився, що через журналістів він не може їздити пристойним авто. «Коли я був чотири роки тому в Україні, то мер Феодосії саме купив собі «Ленд Крузер». Якби я собі купив «Ленд Крузер», то преса мене два роки би «пресувала». Тому купив собі скромнесеньку «Шкоду», — з жалем у голосі прокоментував Я. Громек.
Як виявилося, чимало польських посадовців віддають перевагу саме «Шкоді». Вичерпне пояснення цьому явищу дав віце-президент Щецина Кшиштоф Соска. За його висловом, таким способом політики демонструють, що зважають на громадську думку, хоча й не мають від цього втіхи. Адже з огляду на заробітну платню 9—10 тисяч злотих можуть собі дозволити придбати інше, презентабельніше авто.
«Я маю «Шкоду». Президент Щецина теж їздить «Шкодою». Мені здається, що це вже навіть занадто. Бо ми живемо на кордоні з Німеччиною і бачимо, що там бургомістр якогось маленького містечка їздить шикарним автомобілем, чого не може собі дозволити президент мегаполіса обласного рівня в Польщі. Але це не так важливо, бо мешканці міста хочуть бачити результати нашої роботи, а не знати про те, що ми багатії і все маємо», — пояснив К. Соска. Він також зауважив, що інформація про зарплати посадовців у Польщі є публічною. Щороку вони повинні розміщувати в мережі довідки про власний майновий стан, зазначаючи всі доходи, а також видатки (надто якщо хтось купує автомобіль вартістю понад десять тисяч злотих).
