Політикам для комунікації з суспільством більше не потрібні журналісти і засоби масової інформації. Це — один з висновків із дискусії, яку провели 7 червня Незалежна медійна рада спільно з ГО «Центром демократії та верховенства права». Сам круглий стіл було присвячено підсумкам президентської кампанії 2019 року та проблемам і перспективам висвітлення позачергових парламентських виборів. Але висновок про непотрібність медіа є ширшим, аніж суто виборча проблематика, й набагато важливішим.
ПРИБИРАННЯ ПОСЕРЕДНИКА
Безпосереднім приводом для появи тези про «зайвих журналістів» стала заява прес-секретарки Володимира Зеленського Юлії Мендель на засіданні іншого круглого столу — «Свобода слова в Україні: виклики та можливі рішення», який відбувся напередодні, з нагоди Дня журналіста. Розповідаючи про важливу роль цифрових медіа, речниця глави держави, як передає Укрінформ, зазначила: «Ми прибираємо посередника в спілкуванні з авдиторією, ми можемо бути незалежними, ми можемо розширювати свої контакти і стати більш професійними».
Керівниця моніторингового відділу «Інституту масової інформації» Олена Голуб вважає таку позицію «величезною проблемою». На її думку, це означає, що «політикам не вигідна якісна журналістика». «Простіше записати ролик і розмістити його в інтернеті. Без незручних запитань, які мають ставити журналісти», — зазначила експертка під час круглого столу 7 червня.
Напередодні вступила в очну дискусію з речницею Зеленського головний редактор «Детектор медіа» Наталія Лигачова. Вона відреагувала на слова Юлії Мендель реплікою, що посередники між суспільством і владою та політиками все ж таки потрібні.
«Традиційні медіа мають відігравати функцію фільтру інформації від різних груп інтересів — і стейкхолдерами, в тому числі й політиками, які приймають рішення. Зараз весь світ стурбований великою кількістю маніпуляцій і фейків. Це дуже велика загроза з огляду на те, що зараз триває гібридна війна з російським агресором. Тому саме медіа мають бути тими, хто з хаосу різних інформаційних потоків артикулює запити саме громадянського суспільства, стоїть на пересторозі популізму», — цитує Лигачову «ДМ».
Тобто, на думку представниць провідних медійних громадських організацій, медіа є, з одного боку, захисником інтересів суспільства і громадянського суспільства зокрема, «сторожовим псом демократії», завдання якого — тримати політиків у тонусі, не давати їм розслаблятися й «відбитися від рук».
З іншого — ЗМІ, як з’ясувалося, сприймаються медіаспільнотою як фільтри на шляху популістських або фейкових заяв політиків.
Що не так із цією точкою зору?
ВИДОВИЩ, А НЕ ЯКІСНИХ НОВИН
Твердження перше — про медіа як провідників інтересів суспільства є абсолютно правильним — теоретично. Напевно, всі урочисті промови офіційних осіб з нагоди Дня журналіста, так чи інакше, повторюють саме цю сентенцію про демократію та суспільну значущість журналістики. Але насправді українські ЗМІ в їхньому нинішньому стані не є повноцінними представниками суспільства і захисниками демократичних цінностей. Не тому, що журналісти погані, — а тому, що на цей вид діяльності немає суспільного запиту.
Широкій громадськості не цікаві серйозні й важливі матеріали про політику та політиків. Люди здебільшого хочуть смажених фактів, сенсаційних заяв та пікантних подробиць або взагалі не бажають нічого чути про політичне життя — нудно і нецікаво. Відповідними є і рейтинги медіа. Серйозні незалежні медіа, які якраз-таки якось виконують роль захисників демократії й намагаються працювати на суспільство, не є в нас популярними. Уже хрестоматійним став приклад Суспільного телебачення з його рейтингом на межі статистичної похибки, який є найяскравішою ілюстрацією реальних запитів громадськості на т. зв. якісну журналістику.
Тому намагання медіаекспертів позиціонувати вітчизняні ЗМІ як такі, що заслуговують на повагу з боку політиків, тому що працюють для людей, є, до певної міри, все ж таки видаванням бажаного за дійсне.
МЕДІА ЗА ЧАСІВ ТРАМПА
Тепер теза друга — про медіа як фільтри на шляху популістських та фейкових заяв політиків.
На початку цього року президент США Дональд Трамп написав у Twitter, що не бачить необхідності у проведенні в Білому домі брифінгів для журналістів, бо американці отримують інформацію і без цього, а більшість ЗМІ все одно транслюють «фейки». «Причина, через яку речниця президентської адміністрації Сара Сандерс більше не піднімається на «подіум», полягає в тому, що ЗМІ дуже грубо і неточно висвітлюють її, зокрема окремі представники ЗМІ. Я сказав їй не марнувати зусиль, люди отримують інформацію і без цього! Більшість все одно не висвітлює нас справедливо і через це заслужили ярлик «фейкові новини», — відзначив Трамп.
Ідея американського президента стала приводом для чергової дискусії щодо системного падіння рівня «потрібності» медіа політикам та державним діячам для спілкування з громадськістю, електоратом. Я писала про це для газети «День» ще 25 січня 2019 року.
Ще тоді я зазначила: для того щоб повідомити суспільству якусь новину, Трампу — як і будь-якому лідеру демократичної країни — не обов’язково чекати на зустріч із репортером або доручати своєму речнику провести брифінг. Для поширення інформації президентові досить зробити допис у соціальній мережі, і про це моментально дізнаються мільйони людей по всьому світу.
Хоч би як неприємно це визнавати представникам традиційної журналістики, але ідея президента США з відмовою від послуг засобів масової інформації на користь прямої трансляції новин та коментарів із нагальних питань у соціальних мережах виглядає закономірним наслідком трансформації світового медійного простору. Медіа втратили свою монополію на пошук та поширення інформації. «Споживацький контент», «громадська журналістика» на сьогодні є суттєвою частиною інформаційного поля в будь-якій відносно демократичній країні, де не заборонені соціальні мережі й доступні необмежені можливості для роботи онлайн-медіа.
Ньюсмейкери, високопосадовці — президенти, депутати, міністри, політики — стали одночасно і медійниками, тому що почали поширювати свій авторський контент самостійно.
БЕЗ ФІЛЬТРІВ
Заява Трампа на початку року, як і нещодавня заява речниці Зеленського про пряме спілкування з аудиторією без медіа як посередників, означає, що класична журналістика втрачає свої позиції не по днях, а по годинах. Традиційні ЗМІ зменшують свою присутність у житті пересічного громадянина та свій вплив на формування загальної картини світу у громадської думки — і це об’єктивний процес, який не можна зупинити.
Зрозуміло, чому медіаексперти бачать у цьому загрозу — коли фільтри вимикаються, прямо в мізки громадян виливається неочищений потік інформації. Разом із фейками, маніпуляціями, популізмом та спеціальними інформаційними операціями.
Звісно, медіа тут могли б допомогти — технологія підготовки новин у традиційних ЗМІ має забезпечувати бодай якусь гарантію якості. Але нинішня аудиторія вже не погоджується на споживання фільтрованих кимось повідомлень. У певному сенсі, таке пряме спілкування громадян з ньюсмейкерами дійсно є вищим проявом свободи слова і демократії.
МЕДІАДИНОЗАВРИ
Але є одне але.
За таких умов прямого спілкування з генераторами новин із різних сфер життя люди мають самостійно фільтрувати увесь інформаційний потік, проводити фактчекінг, виявляти маніпуляції й боротися з впливом ворожих спецоперацій безпосередньо у своїй свідомості.
Це можливо — за умови наявності у громадян достатнього рівня грамотності, освіченості та присутності здорового глузду. Тобто зробити це успішно можливо суто теоретично.
Але і закликами поновлення фільтрів розквіт позамедійного спілкування в епоху розвитку інформаційних технологій не зупиниш. Твердження про необхідність збереження фільтраційної функції медіа взагалі наразі виглядають як утопія або луддизм. Світ змінюється, і медійники повинні не боротися з реальністю, а навчитися жити в цьому реальному сучасному світі, без ностальгії й без спроб повернення старих часів. Інакше класичним медіа, класичним журналістам і класичним медіаекспертам не оминути долі динозаврів.
