Дитячі ігри можуть бути наївними, можуть бути жорстокими, а можуть бути інтелектуальними. Але, як і в хокеї, куди відкритий доступ лише справжнім чоловікам, так і на міжнародну гру «Найрозумніший» потрапляють не всі. Але вже той важливий факт, що багато дітей настирливо намагається стати учасниками програми каналу «1+1», говорить про позитивну тенденцію серед підростаючого покоління. «Діти — допитливіші, — пояснює ведуча конкурсу Тіна Канделакі. — У дорослих унаслідок збільшення кількості проблем із віком цей потяг до допитливості знижується». Зараз команда програми готується до півфіналу Старшої ліги, після чого членам Клубу найрозумнішого обох ліг залишиться лише одне — суперфінал напередодні новорічних канікул. А далі недалеко й до святкування триріччя програми — якщо відраховувати дату народження британського телеконкурсу Brainiest на вітчизняних телепросторах із першої гри каналу — «Найрозумніша дитина». Щоправда, спочатку проект зовсім не був суто дитячим шоу і буквально на другій програмі за ігровими столами вже стояли вчителі, а потім їхнє місце зайняли медики та військові. Однак це — вже давно забуте минуле, а в наразі всі добре знають, що учасниками проекту можуть бути лише неповнолітні.
Насправді репутація та популярність програми вже працює на неї. Якщо раніше група їздила по містах України, а їхні російські колеги — просторами своєї країни в пошуках героїв, і пояснювали, що це таке «Найрозумніший» і який сенс у нього грати, то тепер усе набагато простіше. Нікому нічого не треба розказувати на пальцях, усі вже бачили конкурс, усі розуміють, який плюс від цього не лише дитині, але й її сім’ї, класу і навіть місту. Тому діти пишуть на сайт програми, дзвонять безпосередньо на проект, проходять обов’язковий телефонний відбірковий тур і, відповідно за його результатами, переходять на наступний етап гри або залишають гру.
Треба помітити, що запис програми — лише видима вершина айсберга. Насправді Клуб найрозумнішого, членами якого стають школярі з кращими результатами — вже перетворився у своєрідне закрите суспільство. Діти підтримують зв’язок по телефону, постійно «висять» на своєму інтернеті-порталі, стараються потрапити один до одного на гру. Буває, що учасник лише зіграв, а йому вже приходять SMS із різних куточків України та Росії від співклубників: «Ти — молодець!» У середньому діти збираються в Києві буквально на два дні — в першу добу відбувається репетиція, а наступного дня — сама гра. Звичайно, і батьки, і команда проекту хочуть, щоб маленькі учасники добре відпочили перед записом, але діти, збираючись у готелі, звичайно ж, не поділяють побажань дорослих. Адже коли ще можна буде знову побачитися зі своїми братами та сестрами по розуму!? Лише на наступній спільній грі. Та й членство в Клубі — річ не вічна. Усього в кожній Лізі 48 дiтей, і почесний статус «розумника» дає дітям право брати участь в іграх наступного чемпіонату без проходження відбірних турів. Але, щоб залишатися в Клубі, треба набирати певні рейтинги, відповідати під час гри на максимальну кількість запитань і постаратися набрати якомога більше балів. Діти повинні бути постійно у формі, тому що паралельно інші діти також набираються знань і можуть зайняти їхнє місце в Клубі. Треба бути постійно напоготові.
Проте такий стан справ анітрохи не впливає на теплі взаємини між самими конкурентами-конкурсантами. Як зізнається Тіна Канделакі, її дитинство було менш толерантним. «У дитинстві я була абсолютно нетерплячою, — сміється вона, — і там де не вдавалося доводити словом, я доводила кулаком. Я билася й досить успішно, мене боялося багато хлопчаків у школі. Є такий віковий поріг, коли діти бувають настільки жорстокими, що навіть дорослі не завжди можуть бути такими. І тільки коли виросла, змогла стати лояльнішою і терплячішою до людей».
Звичайно, ж команда «Найрозумнішого» також дуже переживає за своїх підопічних, але зовні цього ніхто не демонструє, а коли хтось програє, пояснюють їм — до того, що відбувається, треба ставитися як до гри. «Тут немає і не може бути стабільності, — зазначає керівник відділу кастингу Ірена Моляр. — Сьогодні ти — переможець, завтра — хтось інший. Кожен повинен уміти вигравати та програвати».
