Маю повідомити, що паралельний перегляд українських і російських телевізійних шоу («Поєдинок» на РТР, «Прямий ефір» на Першому російському, «Мітла» на НТВ і «Політклуб» на ТВі, «Шустер LIVE» на Першому Національному, «Свобода слова» на ICTV і «Велика політика» на «Інтері») привів мене до низки досить компліментарних висновків щодо вітчизняного телебачення. У росіян неможливо щось сказати, оскільки одразу кілька інших учасників починають перекрикувати промовця, закидати його репліками, глузливими зауваженнями або паралельно виголошують власний спіч. Ставлять запитання, але нікого не цікавить відповідь. І через те, що говорять усі одразу, виникає ефект «пташиного базару», коли не те що зрозуміти, а навіть розчути буває важко. У нас же все-таки слухають один одного, говорять по черзі, поставивши запитання, дають на нього відповісти. З цим форматом, що склався на українському ТБ, нічого не можуть вдіяти навіть настільки яскраві особистості, як Інна Богословська й Олег Ляшко, хоча й дуже стараються...
На відміну від надто, як на мене, театралізованих шоу на інших наших каналах (і справді, як може бути інакше, якщо в студії присутні глядачі?), «Політклуб» вигідно вирізняється мінімумом сценічності й максимумом змістовної, наочної дискусійності. Певна річ, знову говорили про загрозу втягування України до так званого Митного союзу, що є насправді політичними проектом. Відомо, що найвигідніший він Російській Федерації, яка зніме всі вершки з митних платежів. Крім того, Кремль встановить спільний митний кордон, який уже набагато менше контролюватиметься країнами-учасницями. Контролер буде той самий, що й до 1991 року. А митний кордон — це ж частина державного кордону й державного суверенітету. Митний же Союз — це похоронний марш по європейському вибору України. Нас знову заганяють до «каторжної імперії», як висловлювався російський філософ Георгій Федотов. Це спроба прикрити фіговим листочком ліквідацію України як суверенної держави й перетворення її на протекторат Кремля, на маріонеткове утворення (чому сприяє реакційність і антидемократичність нинішньої влади в Україні). Регіонали посилаються на економічні проблеми, виправдовуючи свої спроби торгувати країною. Утім людям з нормальними розумовими здібностями подібний розвиток подій був очевидний ще 2010 року.
Це ще тоді можна було без усякої геніальності передбачити. Але чергова подяка ідеологам «противсіхства», ці «високі інтелектуали» з їхньою химерною демагогією не змогли відрізнити політичну «застуду» від політичної «чуми».
Портников запитав аудиторію: яким має бути новий уряд? Ну, напевно, не таким, як кабінет Азарова. І знову лунали вже обридлі запитання про те, як побороти корупцію. Спершу слід позбавитися корумпованої влади. Сьогодні боротися з корупцією означає боротися з режимом і системою. Із цього приводу Анатолій Гриценко на ТВі сказав: корупція зайшла так далеко, що без хірургії не обійтися. Дійсно, Саакашвілі в Грузії розганяв цілі міністерства не через хороше життя, адже все було вражено корупційним вірусом. Мабуть, і у нас немає іншого шляху. Важливо лише не допустити реваншу, реставрації корупції, якого-небудь українського «Бідзіни» (а у нас таких потенційних «Бідзін» вистачає). Майбутній демократичній і патріотичній владі України нікуди не дітися від рішучого розгрому корупційних структур.
Дуже метким був виступ добре знайомого читачам «Дня» Олександра Палія. На його думку, влада небезпечна наразі тим, що ресурс розкрадання майже вичерпано, а отже, виникне спокуса здати державу за прийнятну для торговців ціну. Нині ми в числі найкорумпованіших країн світу. Найкраще, що може зробити цей уряд, — не споживати в таких обсягах.
Микола Княжицький зустрівся в телеефірі з колишнім в’язнем совісті Семеном Глузманом з приводу виходу в світ його книжки «Воспоминания отсидента». Свого часу молодий лікар-психіатр Семен Глузман провів незалежну психіатричну експертизу дисидента генерала Петра Григоренка, якого радянська влада відправила до психлікарні. За це сам Глузман відсидів кілька років у таборах. На ТВі він поділився деякими своїми спогадами. Зокрема зауважив, що, за його спостереженнями, найбільшу кількість політв’язнів до таборів СРСР постачала саме Україна. Свідчення С.Глузмана збігаються з думкою російського дисидента Сергія Ковальова. Ми знову переконуємося в тому, що українська ідея аж ніяк не була вигадкою, фантазією (як це й нині доводить сучасна імперська історіографія), вона ніколи не вмирала в середовищі української інтелігенції та народних мас, опір не припинявся навіть у найважчі роки. За словами С.Глузмана, бійці УПА, з якими він зустрівся в ув’язненні, справили на нього враження напрочуд чистих людей. Розповів правозахисник і про Василя Стуса, який у камері перекладав українською поезію Рільке... Як сказав Глузман, Стус був людиною, яка не вміє йти на компроміс. За оцінкою правозахисника, це великий європейський поет. І, звісно, така людина не могла вижити в СРСР.
Княжицький нагадав про роль адвоката В.Медведчука в долі Стуса. Гість студії розповів, що й у нього був такий адвокат — пані, яка намагалася вести гру на користь «органів», провокуючи підзахисного, повідомляючи йому від імені його батьків те, чого вони ніколи не казали. Зрозуміло, яких адвокатів КДБ випускав на політичні процеси... Утім у тоталітарному суспільстві від адвоката мало що залежало. Але Глузман явно не хотів педалювати тему Медведчука, нагадавши, що відомі українські філологи давали експертні оцінки, в яких звинувачували Стуса в написанні націоналістичних віршів. Тепер багато хто з них ходить у «полум’яних українських патріотах». Також Глузман не вважає Луценка й Тимошенко в’язнями совісті, а лише жертвами вибіркового правосуддя, і йому б хотілося, щоб поряд з ними на лаві підсудних сиділи ті, хто їх туди відправив.
Правозахисник повідомив, що є членом ради при Президентові В.Ф. Януковичі. Це багато чого пояснює... Хоча й не все. Наприклад, Глузман заявив, що В.Ф. Янукович — слабка людина й уже з цієї причини не зможе стати диктатором. Вельми спірна, слід сказати, думка, як і інша, ним висловлена: нібито більшості українців потрібне лише комфортне існування, а за «Колесніченком чи Фаріон» — більшості байдуже. Тут я з С.Глузманом категорично не погоджуся. За Колесніченком, Україна має стати Росією, тобто перестати бути собою. А українці здатні підніматися над «шлунковою філософією», й такі зльоти — найцінніше й найвеличніше в нашій історії.
ПРО КРАСНОМОВСТВО ЛЕКТОРІВ ОБКОМУ: НОВИЙ-СТАРИЙ ПРЕМ’ЄР РОЗПОВІВ ПРО ПОЗИТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В КРАЇНІ...
У Шустера побував у гостях Микола Азаров. Ведучий приголомшив прем’єра опитуванням аудиторії, згідно з яким лише 24% глядачів вважають, що Азарову вдалося стабілізувати економіку, 76% дотримуються протилежної думки. Але, мабуть, найприкріше для Миколи Яновича, що й серед тих, хто голосував за Партію регіонів (яку він формально очолює), лише 30% вважають його «видатним стабілізатором».
Азаров вельми темпераментно доводив, що всі, хто не бачить економічної стабілізації, — або сліпі, або зловмисно необ’єктивні. Реакція в студії була надзвичайно скептичною. Екс-прем’єр розповідав щось не схоже на те, що реально відбувається в країні. Складалося враження, що це у Миколи Яновича все добре. А у нас? Від риторики пана Азарова спливали спогади про красномовство лекторів обкому КПРС. Усе гладко, відполіровано, вилизано й страшенно далеко від життя: суцільний струс повітря на тему, що краще бути здоровим і багатим, ніж бідним і хворим. Може, Микола Янович дійсно сумлінно не розуміє, що відбувається в Україні, особливо в економіці й фінансах? Азаров присягався, що курс валюти буде стабільним, але всі обмінні пункти свідчать про прямо протилежне. Він скаржився, що на світовому ринку падає попит на наш метал і хімію. Але ж будь-яка сировинна моноекономіка за визначенням вразлива. А головна біда — це її олігархічно-компрадорський характер. Тому вона існує без конкуренції, без рівних для всіх умов ведення бізнесу, без гарантій збереження власності не лише для обраних, зате з розкраданням національного надбання, з рейдерством, несплатою податків, виведенням мільярдних коштів за кордон і т.д. Але про це Азаров не сказав нічого. Але ж така економіка в принципі не може бути основою сталого розвитку.
Азаров розписував принади Митного союзу, де буцімто царює рівноправ’я, й схиляв публіку добровільно піти в ярмо. Певна річ, що самі олігархи й надалі житимуть на своїх віллах у Європі, а пересічним українцям назавжди закриють шлях до європейських стандартів життя. Нас замкнуть у контрольованих Кремлем кордонах — і ми знову побачимо перед собою «залізну завісу».
Екс-прем’єр навіть звинуватив українських вчених (відлуння їхньої демонстрації під Кабміном?) у тому, що вони сидять у своїх інститутах і проїдають гроші. Чому, мовляв, вони не створюють нові технології, прилади тощо? Та тому, що олігархічна економіка всього цього не стимулює, цього не потребує. Олігархи не бажають реконструювати підприємства, що дісталися їм майже задарма, вважаючи за краще купувати нерухомість за кордоном. Їм і на думку не спаде (як це роблять американські, британські й інші мільярдери) фінансувати університети, наукові центри, бібліотеки... Є лише поодинокі винятки. Шустер дістав Азарова, продемонструвавши відеозапис бесіди з письменником Курковим, де Микола Янович пообіцяв знайти гроші на канал «Культура», де, за його словами, «не виступатимуть Шустери»... Спійманий екс-прем’єр намагався викрутитися й запевнити ведучого в своїй незмінній повазі. Щоб ніжна психіка глави уряду не постраждала від критики, Шустер лише після того, як Азаров пішов, дав слово опозиції. Арсеній Яценюк залишив від Азарова «мокре місце» буквально за п’ять хвилин: де тепер в Україні безкоштовна медицина, чому знову стали реальністю затримки зарплат і пенсій, чому зростає безробіття, а доходи бюджету зменшилися на 12 мільярдів гривень? Чому борги держави порівняно з 2010 роком зросли вдвічі й тепер кожен українець від старика до немовля винен 13 тисяч 112 гривень? Чому за кордон за два роки з України пішло 72 мільярди доларів? Влада 2013 року різко збільшить податковий тягар на кожного українця, зате на прибуток приватних компаній, близьких до неї, податки зменшила. 200 млн гривень піде лише на утримання 13 урядових резиденцій. Вони, ті, хто при владі, постійно закликають народ затягнути паски, але самі ні в чому собі не відмовляють. Яценюк закликав скоротити витрати на органи управління, зменшити зовнішні позики. Він нагадав, що незважаючи на проведене регіоналами підвищення віку виходу на пенсію ми сьогодні маємо рекордний дефіцит Пенсійного фонду.
Яценюк стає дедалі майстернішим оратором. От тільки як від слів перейти до справи? Інна Богословська спростувала все, сказане Яценюком, і повідала місту й світу, що все добре. Мовляв, незважаючи на кризу, ми живемо нормально, а житимемо ще краще. А ми? Прибічники ПР їй активно аплодували. Дай Боже, щоб вони жили ще краще... Мабуть, вони нічого не зрозуміють, поки зовсім не припече. І тут опозиційний нардеп Сергій Терьохін організував Богословській холодний інформаційний «душ». По-перше, 2013 року під благотворним сонцем Партії регіонів комунальні платежі зростуть у півтора разу. По-друге, соціальний хліб подорожчає на 33% як мінімум. Подорожчають усі соціальні й адміністративні послуги.
Скаржився на новий бюджет і голова адміністрації столиці Олександр Попов. Адже тепер усе, що є в Києві (школи, транспорт, лікарні, соціальну допомогу, зарплати, пенсії тощо) треба скоротити на 30%. Судячи з усього, Київ карають за провал Партії регіонів на виборах у столиці. Інна Богословська запропонувала владі й опозиції подати один одному руку. Як дотепно висловився з цього приводу один журналіст: гроші закінчилися, давайте ділити відповідальність... Довели країну до катастрофи й треба терміново знайти цапа-відбувайла. Такою є природа пропозицій про створення широкої коаліції у Верховній Раді.
А у Кисельова в його неймовірно нудній передачі в ролі «оживляжу» подали дискусію про Митний союз між професором Києво-Могилянської академії Олексієм Гаранем і відомим Володимиром Корніловим, автором хвалебного гімну так званій Донецько-Криворізькій «республіці» у виданій ним книжці. Між іншим, цю «республіку» навіть Ленін вважав сепаратистським проектом... Позиція Корнілова давно відома й зрозуміла. Незрозуміло лише, навіщо українські інтелектуали беруть участь у цих фактичних провокаціях...
