Телеканал «Гамма» має особливу спеціалізацію, серпово-молоткасту, червонозіркову. Ну, де ще побачиш сьогодні беззмінного лідера КПУ Симоненка П.М.? Лише на «Гаммі». Не скажу, що споглядати його — це велике задоволення. Втім, справа смаку. Вождь компартії РФ тов. Зюганов був у захваті від зовнішності свого «партайгеносе» й навіть порівнював Симоненка з Алленом Делоном. На відміну від «дядечка Зю», як називають головного російського комуніста єхидні московські журналісти, я не є тонким знавцем чоловічої краси й більше схильний звертати увагу на політичне обличчя Петра Симоненка.
Звісно, в нього нині проблеми, пов’язані з відомим законом про декомунізацію, з рішеннями міністерства юстиції, грізними публічними заявами секретаря РНБО Олександра Турчинова. Ну, ми знаємо, чим на практиці у нас закінчується багато навіть високих заяв. Отже, на місці Петра Миколайовича я б не надто переживав. Тим паче що його кинувся підтримувати канал «Гамма», що вирізняється любов’ю до комуністів. Дещо загадкового походження ця любов, але ж то не наша справа. Два політологи, така собі пані Решменділова й такий собі пан Якубін наполегливо вимагали в ефірі «Гамми» скасувати закон про декомунізацію, оскільки, мовляв, він розколює суспільство. Отже, тисяча істуканів Леніна, його обер-палача Дзержинського, Свердлова, Артема й різних інших Смирнових-Ласточкіних, якими з неймовірною щедрістю утикалася вся українська земля, впродовж десятиліть забезпечували нашому суспільству зворушливу єдність і феноменальну монолітність (навіть коли їхня поліцейська держава з гуркотом і смородом розвалилася), а ліквідація цього зоопарку тиранів різного калібру не інакше як спровокує у нас громадянську війну. Усю цю політологічну локшину нам (за підтримки нібито демократичної влади Кравчука, Кучми, Ющенка й «золотого батона») вішали на вуха більш як 20 років вустами одіозних політологів. Намагаються робити це й сьогодні. Але радує вже те, що до подібної зоологічної архаїки опустився лише канал «Гамма» й тандем Решменділова — Якубін.
Останній не утримався й від екзотики, почавши лякати, що знесення ідолів комунізму зіпсує наші відносини з великим комуністичним Китаєм (це Якубін переконаний, що Китай досі комуністичний). На даний момент КНР — цілком капіталістичне суспільство під легким флером комуністичної фразеології. Там ринкова економіка, капіталісти, котрі отримують додаткову вартість, конкуренція, гонитва за прибутком тощо. Можна разом з китайськими керівниками назвати це «соціалізмом з китайською специфікою», а можна «специфічно китайським капіталізмом». Не думаю, що наші китайські друзі настільки політично сентиментальні, щоб близько до серця прийняти очищення України від гранітних, бронзових, мармурових і гіпсових бовванів. Пригадаймо, як незадоволений був свого часу товариш Мао Дзедун винесенням з Мавзолею тіла Сталіна. Але коли Хрущов запропонував йому забрати тіло генералісимуса до себе в Китай, голова Мао на пропозицію не відреагував.
У крайньому випадку, якщо китайські товариші захочуть, ми охоче й недорого поступимося їм усім цим паноптикумом. І нашому убогому держбюджету була б користь. Але думаю, що це все фантазії політолога Якубіна. Урешті-решт, у КНР регулярно на стадіонах розстрілюють корупціонерів й високопоставлених злодіїв, що, проте, не завадило КНР приймати у себе і Путіна і Януковича.
РФ ПРАГНЕ ЗАВІСИ ЗІ СВІТОМ
Канал ICTV у програмі «Цивільна оборона» повідав про нові цікаві прояви в державі-агресорові. У РФ у співробітників правоохоронних органів відібрали «на зберігання» закордонні паспорти. Щоб даремно світом не вешталися, шкідливих ідей не набиралися. Ми ще не забули про залізну завісу за часів СРСР. Здається, Росія повільно, але невідворотно повертається у своє минуле. Гірше для росіян, якщо застрягне в сталінському, краще, якщо опиниться в епосі Миколи I, тоді за кордон можна було виїхати, але лише з дозволу начальства й неабияк поклопотавши. Але найцікавіше й найпоказовіше: майже половина підданих (громадян там уже немає, вивелися) РФ прагне залізної завіси зі світом. Свідомість російського народу в деякому розумінні надзвичайно пластична, особливо в руках такого великого скульптора, як влада. Саме це мав на увазі російський політичний аналітик Станіслав Белковський, коли на телеканалі RTVI сказав, що якби Путін виступив за легалізацію в Російській Федерації гей-шлюбів, то вже за місяць таку ідею підтримувало б не менш як 40—50% росіян. Що можна сказати про народ, який ненавидить того, на кого начальство вкаже, й любить, кого накажуть?
Ще один цікавий факт. Останні 20 років нам з РФ усі вуха продзижчали про те, що не можна «рвати вікові зв’язки», «людські стосунки», «спільну історію», «різати по живому». Скільки із цього приводу було пропагандистських сліз і шмарклів. І ось тепер, не осушивши сліз і не втерши шмарклі, РФ тихо й спокійно, по діловому розірвала залізничне сполучення з Казахстаном, Україною й Молдовою. РФ, вочевидь, прискорюється на шляху до статусу Північної Кореї, величезної, озброєної до зубів, закритої від усіх.
Не завадило б і нам максимально відгородитися від країни, що стає дедалі безконтрольнішою й небезпечнішою. При тому, що програми ICTV «Цивільна оборона», «Інсайдер», «Антизомбі» вельми цікаві й корисні, є й критичні зауваження. З’явилося дуже багато самоповторів. Треба шукати нові ходи, а не тиражувати без кінця одне й те саме. Слід відновити відеоряд. Та й Тарас Березовець — штатний і незмінний коментатор програм ICTV — за всієї пошани до нього, не єдиний політичний аналітик в Україні. Халтурою ICTV дискредитує важливу й потрібну справу.
ГОТОВІ ДО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ВУЛИЦЬ?
На радіо «Вести» Матвій Ганапольський опитував слухачів, як вони ставляться до перейменування вулиць і площ у Києві. Зокрема, він запитав, чи знають кияни, хто такий Марко Безручко, ім’ям якого хочуть назвати в столиці вулицю, що нині носить ім’я Бабушкіна? Ніхто не знав. Дещо втішає те, що й Бабушкіна — більшовицького діяча, нічим не пов’язаного з Україною, теж ніхто не знав. А Марко Безручко — генерал-хорунжий армії УНР, який воював за свободу й незалежність України, один із найталановитіших українських генералів. Він зіграв видатну роль у розгромі Кінної армії Будьонного в Польщі 1920 року. До цього Будьонний не знав поразок такого масштабу. Червоний командарм втік на схід. Кілька сотень його вершників вистроїлися ромбом, в центрі ромба рухався сам Будьонний, його штаб і РВС (Революційна військова рада). Командарм дуже боявся потрапити в полон до польських уланів. Те, що сталося в їхній країні 1920 року, поляки називають «дивом на Віслі». Польська перемога, в яку величезний внесок зробив і наш генерал, врятувала Європу від більшовицької окупації. Те, що кияни не знають свого знаменитого генерала, — не їхня провина. Це провина українського телебачення (в першу чергу Першого національного телеканалу, привіт панові Аласанія!), українського радіо, українських газет і журналів. І, звісно, київської міської влади, яка повинна вести кампанію перейменування в комплексі з широкою інформаційно-просвітницькою кампанією. Чому влада вирішила, що просвіта українського народу — не її обов’язок? Якщо вона українська — то її, якщо антиукраїнська — тоді, звісно, інша річ.
Українська національна історія, особливо періоду визвольної боротьби в ХХ столітті, знає безліч яскравих осіб, які досі не представлені в нашій топонімії. Наприклад, героїчна й трагічна фігура чудового полководця України полковника Петра Болбочана. Болбочан і його армія 1918 року здійснили стрімкий переможний рейд від Харкова до Бахчисарая в Криму, за кілька годин узявши укріплення на Перекопі (які так важко брали і Михайло Фрунзе і Еріх фон Манштейн.) Цей рейд для нас сьогодні вельми актуальний.
Учасник тих подій поручик Монкевич у своїй книжці «Слідами новітніх запорожців» згадував: «Ніде українську армію не зустрічали з таким захватом, як у містах Криму». Так було й вірю, що так буде. Але для цього необхідно підтримувати інтерес суспільства до героїчних сторінок нашої історії. Поки такого прагнення в нашої влади не спостерігається. Може, тому, що їй самій нічим похвалитися на ниві героїчних, та й просто повсякденних звершень?
ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНІ ВИБОРИ НА ДОНБАСІ
На каналі «112» ветеран спецслужб генерал Богдан сказав, що спроба влади дискредитувати добровольців, зокрема «Правий сектор», загрожує національній безпеці. На думку генерала, хтось нашіптує президентові, й тут явно спланована операція з ослаблення української оборони. Добровольці — це озброєний народ, і влада боїться, що її невдала (м’яко кажучи) діяльність може призвести до ще одного Майдану. Щоб цього уникнути, владі слід не хитрувати й інтригувати, а проводити патріотичну політику не на словах, а на ділі.
До речі, нардеп (у минулому) Святослав Олійник у студії Савіка Шустера нагадав, чим Україна завдячує добровольцям. На його думку, «Правий сектор» врятував Наддніпрянщину. Тоді, наприкінці весни 2014 року, сепаратисти брали одне відділення СБУ за іншим, один райвідділ МВС за іншим. А у нас, сказав Олійник, не було нічого, лише добровольці. «ДНР» уже вішала свої прапори за 40 кілометрів від Дніпропетровщини.
Святослав Олійник виголосив і звинувачувальний спіч з приводу нинішньої влади, яка досі не забезпечила фронт усім необхідним, зваливши все на волонтерів. Щодо подій у Мукачеві: держава є спільником контрабандистів і бандитів, де-факто контрабанда віддана владою «потрібним людям», які сидять у парламенті й голосують «як належить».
То навіщо їм пропагувати зразки героїзму, самовідданості й безкорисливості?
На каналі «112» цікаве інтерв’ю дав нардеп Андрій Сенченко. На його думку, розвал парламентської коаліції є вельми ймовірним. На занепокоєння ведучих у студії, що це позначиться на обороні, Сенченко сказав, що нинішня діяльність влади дуже слабо пов’язана з обороною країни.
Дуже небезпечні сьогодні будь-які вибори на Донбасі (зокрема на підконтрольних нам територіях), оскільки з’явиться ще одна тріщина на карті. І це набагато страшніше для України, ніж розвал коаліції. На всьому Донбасі має бути воєнний стан, який ніяких виборів не передбачає. Мінські угоди — це спосіб для Заходу розв’язати свої проблеми за рахунок життєвих інтересів України. Навіть якщо вони будуть виконані на Донбасі не запанує мир, а Крим не буде повернуто. Отже, Захід знову вестиме бізнес з Росією, а Україна спливатиме кров’ю. На думку Сенченка, найстрашніше, що влада не говорить народові правду. Сподіватися на цей склад Верховної Ради не можна, там лише чверть депутатів мають свою думку й принципи, решта — парламентський планктон. Головний висновок нардепа: в Україні розвивається глибока політична криза. Я згоден з Андрієм Сенченком. На жаль, він правий. Але влада поводиться абсолютно контрпродуктивно. Не ходитимемо далеко. Навіщо треба було влаштовувати «битву світів» у Чернігові? Що страшного б сталося, якби там на виборах переміг пан Корбан? Рівень нинішньої влади абсолютно не відповідає рівню історичних випробувань, що випали на долю України...
