Багато телеканалів ознайомили українського глядача із заявою ради безпеки Нідерландів про обставини загибелі малазійського авіалайнера над так званою ДНР на сході нашої країни. Найменування «рада безпеки» за аналогією з вітчизняною РНБО й іншими національними структурами не має вводити нас в оману. У Нідерландах це відомство займається питаннями безпеки громадян, а не держави. Це дещо інший рівень, і подібної розкоші ми поки собі дозволити не можемо. У нідерландському звіті прозвучали тривожні й неприємні для нас інтонації. Зокрема, йшлося про те, що Україна не закрила свій повітряний простір над зоною бойових дій, і це може призвести до багатомільйонних судових позовів з боку родичів загиблих людей. Так, повну й безумовну заборону польотів цивільних літаків у зоні війни слід було запровадити. Але тут ми стикаємося з логікою бізнес-політики під час війни і бізнес-управління Україною. Формально ніякої війни у нас немає, а так, антитерористична операція, а якщо АТО, то навіщо закривати повітряний простір... Влада сидить на двох стільцях: чи то війна, чи то не війна, чи то її немає (фірми агресора спокійно роблять гроші в Україні, а деякі українські бізнес-політики продовжують кувати дзвінку монету в Росії). Усе, що сталося, — закономірний наслідок «дивної війни». Словом, влада щось там закривала, точніше оголошувала часткові заборони на польоти нижче певної висоти, але не розраховувала, що Росія передає своїм маріонеткам на Донбасі таку високотехнологічну (як сказав шеф МЗС України П.Клімкін) зброю, як зенітно-ракетний комплекс «Бук» останньої модифікації. Наші вожді постійно думають про нинішній режим Російської Федерації набагато краще, ніж він на те заслуговує. Може, вже час протверезіти від сп’яніння «дружбою й братерством»?
ЯК ПОЗБАВИТИСЯ ПРОПАГАНДИСТСЬКИХ МІФІВ
Ідейна й психологічна проросійськість офіційного Києва (з якою не покінчено й сьогодні) призвела до багатьох трагічних для нашого народу геополітичних помилок.
До речі, й у новому документальному фільмі «Рейд», який показали на День захисника України, у багатьох розповідях офіцерів і солдатів про події серпня-вересня 2014 року на сході прозвучав все той же рефрен: ми не чекали, що Росія введе свої війська. Чому не чекали? Тому що понад 20 років так була побудована вся пропагандистсько-інформаційна робота в Україні, щоб не чекали, щоб захопити зненацька, взяти голіруч. І взяли б, якби в останню мить у справу не втрутився український народ, який сплутав усі карти і московським агресорам, і київським зрадникам. А проросійськість — це страшний прокльон нашої країни, якого слід якнайшвидше позбавлятися.
Нас чекає колосальна робота щодо зживання російських пропагандистських міфів у першу чергу в мізках керівництва України, в мізках журналістів, учених (один з телеканалів повідомив, що науковий журнал Національної академії наук України опублікував статтю сепаратистського, антидержавного характеру. І ці люди з Президії НАН продовжуватимуть запевняти, що перебувають «поза політикою»?), викладачів, у мізках чиновників, генералів і офіцерів.
Від успішності цієї роботи залежить саме існування нашої держави. Нещодавно почув виступ військового експерта полковника Олега Жданова, одного з найкращих наших військових фахівців. Але тут виявилося, що пан Жданов незадоволений тим пунктом нової воєнної доктрини України, де говориться про те, що головним військовим противником України є Росія. Мовляв, усе може змінитися, й тоді Росія перестане бути нашим ворогом, і що ж тоді, доктрину міняти? Президент Порошенко підписав доктрину, і тут він абсолютно правий. Йдеться про об’єктивну істину: немає у світі країни, яка була б настільки небезпечною для України, як Росія.
І можна заспокоїти полковника Жданова: на жаль, у найближчі 20—30 років може змінитися все що завгодно, окрім фундаментальної ворожості Росії до незалежної й суверенної України. І справа тут навіть не в Путіні, справа в імперському комплексі російського народу, який досі не змирився з крахом імперії. А будь-які спроби її відновлення пов’язані з ліквідацією незалежної української державності. Правий був Збігнєв Бжезінський, коли стверджував, що без України Росія ніколи не стане повноцінною імперією. А отже, російські спроби нас знищити в найближчому історичному майбутньому не припиняться. Цей ворог серйозно й надовго. Дії ж його проти України будуть тим успішнішими, чим більше в Україні процвітатиме наївність і довірливість, легковажність і політична короткозорість по відношенню до російського вовка, який уміє (багатовікові традиції !) напинати на себе овечу шкуру. Ми ще побачимо на тлі мілітарного насильства і «миротворчість», і слізне «братерство», і звернення до «спільної історії» і багато чого іншого з арсеналу зомбування «лохів» і простаків, яких у вищому керівництві України, та й суспільстві, на жаль, чимало. Не кажучи вже про штатну агентуру Кремля... Не кажучи вже про тих шукачів особистої вигоди, які завжди готові продатися...
ЯК ПОВЕРНУТИ КРИМ?
На каналі «24» журналістка, яка іменує себе Сонею Кошкіною, провела цікаву й змістовну бесіду з главою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим. Зрозуміло, першим було запитання глобальне, так би мовити загалом і в цілому, як лідер Меджлісу оцінює нинішню ситуацію в Україні. Чубаров відповів так: «Нам слід, нарешті, визначитися, ми воюємо чи торгуємо?» Дійсно, наші нинішні відносини з агресором є протиприродними і пов’язано це з існуванням у нас ситуації диктатури особистої вигоди купки людей над життєвими інтересами країни. На рухомому рядку телеканалу один з глядачів сформулював це так: «внизу — самопожертвування й відвага, вгорі — комерція й зрада».
Соня Кошкіна намагалася докоряти кримським татарам у недостатній антиокупаційній активності. Чубаров відповів, що за 23 роки Українська держава практично нічого не зробила для кримських татар. Так, дійсно, в усіх конфліктах за цей час у Криму офіційний Київ (при всіх президентах!) вважав за краще виступати на боці російських шовіністів, а не кримськотатарського народу. У головному управлінні СБУ в Криму не було кримських татар. Їм створювали репутацію сепаратистів, ісламістів, потенційних зрадників, агентів Туреччини тощо. 2014-й рік показав ціну цим пропагандистським вправам, які працювали явно не на Україну. До речі, самі пропагандисти, якщо й не перейшли на бік Москви, то й пальцем не поворушили, щоб захистити український Крим. А татари вийшли захищати й декілька десятків своїх людей втратили. Вони опинилися сам-на-сам, українська армія в Криму не отримала наказу з Києва дати відсіч агресорам.
Ведуча запитала лідера Меджлісу, чому немає державної стратегії повернення Криму? Чубаров відповів, що він боїться, що у нас взагалі немає стратегії відсічі Росії й виходу з-під її впливу. Країна не мобілізована ні економічно, ні політично, ні ідейно. Немає єдності в парламенті, немає єдиної національної волі. Мабуть, це максимум того, що міг дозволити собі сказати член блоку Петра Порошенка у Верховній Раді. Слід зазначити, що кримськотатарські керівники прагнуть бути максимально коректними по відношенню до нинішньої української влади.
Наступне запитання журналістки було таким: Крим 2014 року просто здали? Чубаров відповів так: «27 лютого й до обіду 28 лютого Крим можна було врятувати. Я не знаю, чому цього не зробили. Татари були не готові, оскільки були під особливим прицілом українських (!!! — Авт.) спецслужб». Так, автор повністю підтверджує слова Рефата Чубарова. Навіть бригада внутрішніх військ під Сімферополем, якій татари носили їду й воду, коли її заблокували російські сили, саме татар усмиряти й готувалася. Ось така «мудра» політика Печерських пагорбів у Києві впродовж усього періоду незалежності. Сьогодні вона мудріша?
На каналі 3STV... в ефір вийшов Савік Шустер. Його соратник Петро Мага оголосив, що до нього звернулися селяни з якогось району й повідомили, що тягнуть кабель, щоб дивитися програми Савіка й уже витратили на ці роботи 15 тисяч гривень.
Ну, це явний нарцисизм телешоуменів.
Спочатку Шустер запитав публіку в аудиторії: які почуття вони переживають? 54% — сподіваються на завтрашній день, 24% — переживають відчуття приниження через умови життя, 22% — відчувають страх.
Потім перейшли до питання про звіт Ради безпеки Нідерландів про загибель малазійського «Боїнга». Генерал Ігор Смєшко 1982 року захистив кандидатську дисертацію з тематики зенітно-ракетного комплексу «Бук-М-1», а 1991-го — докторську дисертацію з тематики «Бук-м-2». Він детально розповів про технічний бік справи, а голландську експертизу визнав бездоганною, оскільки в Нідерландах повністю відтворили головну частину збитого літака й показали, який саме заряд його уразив. Генерал сказав, що встановлення винних невідворотне, а якби РФ не відмовлялася співпрацювати зі слідством, то можна було б встановити навіть постачальника металу для виготовлення ракети. Говорили про те, що «Бук», який знищив пасажирський лайнер, був доставлений з Росії, з 53-ї зенітної бригади, що дислокується в РФ під містом Курськом.
Обговорювали питання про те, чи слід було Україні закривати свій повітряний простір. Думки розділилися. Юрій Бутусов і Ігор Смєшко знову експлуатували тему: ну хто ж міг чекати, що Росія передасть бандитам таку небезпечну зброю? Усе та ж надмірна довірливість по відношенню до Росії. Коли вона вже закінчиться?
Ми повинні сформувати адекватне, а не компліментарно-пропагандистське уявлення про Росію, як на рівні еліти, так і на рівні широких мас. Немає такої підлоти, до якої не вдався б підтримуваний російським народом путінський режим.
Бутусова й Смєшка підтримав генерал і нардеп Чумак — «ми не чекали». Що ж, це визнання своєї некомпетентності й політичної сліпоти. Зобов’язані були чекати. Особливо після кримського «уроку». Скільки ще раз нашим депутатам, міністрам, генералам треба наступати на граблі, щоб побачити й усвідомити елементарні речі?
