Сьогодні чимало представників активної української молоді, зокрема в регіонах, називають себе лідерами ініціативних рухів, територіальних громад, просвітницьких проектів. Вони організовують круглі столи, тренінги, конференції (здебільшого за кошти європейських грантів), на яких зазвичай говорять про необхідність якісних змін у країні та готовність особисто ці зміни очолити. Та як часто на таких заходах справи заходять далі від звичайних розмов? Чи всі з ініціативних молодих людей справді є лідерами? Попри обнадійливі суспільні тенденції, в Україні часто бракує виваженої громадянської позиції молоді, її готовності взяти відповідальність на себе, запропонувати своє бачення розвитку країни. Бо для цього потрібні не лише амбіції буди «першим», а й розуміння своєї історії, якісне мислення, готовність до вчинку.
Мабуть, зайве говорити, що газета «День» приділяє університетам дуже багато уваги. За 15 років існування газети головний редактор Лариса Івшина об’їздила десятки університетів по всій країні — від Чернівців до Донецька, від Чернігова до Сімферополя, видала книжку «Мої університети». ЯКИЙ університет потрібен НАШІЙ країні? Про це ми списали тонни газетного паперу. Тільки от чи готові університети бути ТАКИМИ? Чи готові студенти, які в них навчаються, бути ІНАКШИМИ? Чи готова держава їх у цьому підтримати? На жаль, однозначної ствердної відповіді на ці запитання немає. Але саме в університетах може сформуватися та нова якість, якої так потребує країна.
Нещодавно головний редактор «Дня» стала головним гостем нового молодіжного проекту «Кампус 3.0» («Університети для країни»), який передбачає створення мережі провідних вишів в усіх областях країни з метою спільного визначення пріоритетних завдань суспільного поступу — написання молодіжного порядку денного для країни. Учасники «Кампусу 3.0» — студенти, аспіранти, наукові співробітники із 24 провідних вишів країни мріють про створення єдиної комунікаційної платформи з провідних вищих навчальних закладів, за допомогою якої в них буде можливість «розбудити» країну. Учасники проекту «Кампус 3.0» готові принаймні спробувати заявити про свої наміри вголос. Молодь ініціювала створення спеціальної онлайн-платформи «Кампус 3.0», на якій планує щотижнево проводити в режимі реального часу конференції та дебати з кандидатами в депутати Верховної Ради України, а згодом із новообраними парламентарями.
Також проект зосереджений на активізацію студентського середовища в регіонах. За допомогою Facebook і Twitter-акаунтів, YouTube учасники проекту зможуть підтримувати постійну комунікацію між собою та матимуть «прямий» вихід на впливових політиків.
«Університетська молодь, яка бере участь у проекті «Кампус 3.0», виступає за нову якість української політики, — розповів «Дню» керівник «Кампус 3.0» Тарас ПЕТРІВ. — Ми хочемо об’єднати національні університети в єдину комунікативну платформу. Студенти, аспіранти, молоді науковці сьогодні готові розпочати новий дискурс для обговорення порядку денного країни. Дуже важливо, щоб на цьому шляху їх зорієнтували такі особистості, як Лариса Івшина. Студентство вірить, що нинішнє покоління через п’ять-десять років житиме в якісно новій Україні. Сьогодні молодь згуртовується у спільноту не лише, щоб захищати свої права, а й указувати політикам, як потрібно розвиватися далі».
«Говорячи про новий порядок денний, потрібно уточнити, а який у нас був «старий порядок денний»? Чи вичерпали ми його? Хто нам створив цей порядок? Найбільший виклик для молодого покоління — наважитися чесно сказати: це моя країна з усіма її проблемами; взяти відповідальність на себе, починаючи з давніх часів і до сьогодні. Якщо ці люди, збагачені належними знаннями, «прорвуться» до ешелонів управління державою, вони зможуть бути індикатором якісних змін, — сказала Лариса ІВШИНА, починаючи розмову. — Не можна говорити, що Україна «не така». Дуже часто кажуть, у тому числі з екранів телеканалів, що Україна не має своєї еліти. Але що розуміють під елітою? Недосконалі представники самоврядування, деградований парламент... Еліта в нас є. Інша річ, що ця еліта не політична. В Україні є талановиті медики, хороші викладачі та архітектори... Питання в тому, чому ці люди не у фокусі громадської уваги? І від кого це залежить? Більшою мірою — від журналістів. Тому кожна молода людина має знайти собі «лоцію», щоб не втопитися в сучасному інформаційному морі. Драма нашого часу полягає в тому, що велика кількість необізнаних людей збіглася в часі існування з великими інформаційними можливостями».
«ТЕПЕРІШНІЙ МОЛОДІ ВАЖЧЕ — Є ІЛЮЗІЯ ДОСТУПНОСТІ ЗНАНЬ»
Спілкуючись із Ларисою Івшиною упродовж майже двох годин, студенти й аспіранти з усіх регіонів країни намагалася знайти відповіді на запитання: яке майбутнє чекає на Україну? Хто може ініціювати позитивні зміни? Одне з найцікавіших запитань: як уникнути світоглядного конфлікту поколінь? Воно може здаватися простим на тлі розмови про майбутнє країни, але насправді є ключовим для багатьох українських родин.
Марія СТУПАН із Миколаєва поцікавилася, чи реально пояснити своїм бабусям та дідусям сучасні виклики, які стоять перед країною? Як можна змінити нав’язані старшому поколінню переконання?
«Тут немає іншого шляху, крім як через розмову та любов, — вважає Лариса Івшина. — Кожен дорослий має свої уявлення. Більше розмовляйте зі своїми старшими, і ви обов’язково знайдете спільну мову, порозумієтеся.
Сьогоднішній молоді складніше — є ілюзія доступності знань. Але універсальних рецептів не існує. Кожен відповідальний за свій власний проект. Навіть за всього драматизму нинішньої ситуації я переконана, що українці ще ніколи не мали таких можливостей, як тепер. Амбіція молодого покоління має полягати в тому, щоби бути тут і змінити життя у своїй країні.
В Україні завжди жила родинна пам’ять. Мені, наприклад, багато дала моя родина. Зокрема, спілкування зі старшим поколінням. Раджу більше спілкуватися зі своїми дідусями й бабусями. Розпитайте у них про їхнє життя.
Національна ідея України в глобальному розумінні звучить так: ідентичність та модернізація. Необхідно засвоювати своє та вчитися в розвинутого світу».
«Знаю, що Ви відвідуєте практично всі куточки України, активно виступаєте в університетах, маєте багато ініціативних знайомих. Наскільки молоді українці сьогодні активні у своїх територіальних громадах?» — запитала Катерина СИМОНОВА з Луганська.
«Вас має об’єднати взаємний інтерес, — вважає головний редактор «Дня». — Раніше ми жили в суспільстві монологу. Нам із розлогих промов повідомляли, як потрібно жити. Потім ситуація змінилася, і всі одразу заговорили, не слухаючи одне одного. Нам треба змінити тональність діалогу. Сьогодні немає суспільного діалогу, в якому різні регіони говорили б між собою. Не так давно ми проводили круглий стіл, присвячений Магдебурзькому праву, на який запросили мерів міст із Вінниччини, Івано-Франківщини та Львівщини на розмову в онлайн-режимі, за допомогою спеціальної платформи, яку надав Міжнародний інститут менеджменту. Голови територіальних громад зізналися, що не бачили одне одного вже давно. Тим часом як основа державного управління — це нагода разом учитися роздержавлення».
«МЕДІА ЧАСТО ДЕФОРМУЮТЬ УЯВЛЕННЯ ПРО УКРАЇНУ»
«Мені дуже сподобався виступ пані Лариси. Я двічі був на засіданні Острозького клубу в Чернівцях. Після ваших виступів, Ларисо Олексіївно, отримуєш величезний багаж знань та інформації для роздумів. Але, у ключі нашої розмови, мені пригадався вислів Елберта Хаббарда: «Якщо ти хочеш уникнути критики — нічого не роби, нічого не кажи і будь ніким». Як Ви вважаєте, переважна більшість українців дотримується його?» — запитав аспірант із Чернівців Антон ШКУРО.
«Наші медіа часто деформують уявлення про Україну. Цікаві ініціативні люди заблоковані, — переконана Лариса Івшина. — А скептики передусім звертають увагу на перешкоди. З ХХ століття українське суспільство вийшло травмованим. Тому сьогодні треба підтримувати не лише слабких, а й сильних. Постійне скиглення породжує антикультуру, яка, у свою чергу, веде до деградації.
У бібліотеці «Дня» минулого року вийшла книжка «Сила м’якого знака», яка фактично вже стала бестселером. Вона пояснює читачам: як сталося так, що Київ — «мать городов русских» — став столицею України. Відповідь проста — це найбільша історична фальсифікація. У літописах написано: русЬких. І щоб із цим м’яким знаком не робили, він ніде не подівся. Це — український паспорт у цивілізації».
«В УКРАЇНСЬКІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ БРАКУЄ МІРИ ОСОБИСТОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ»
Олександра ВАСИЛЮК із Києва запитала, чи можемо ми назвати сучасних українських журналістів моральною та інтелектуальною елітою країни?
«Новітня історія журналістики, на жаль, ще не написана. Хоч є дуже багато повчальних сюжетів. Назвати журналістів моральними лідерами поки що не можна. Пристойні люди, які змогли зберегти свої принципи, незважаючи на виклики, залишилися професіоналами і людьми, — в журналістиці є, — вважає головний редактор «Дня». — Сьогодні триває боротьба між тими, хто наважується сказати правду, і тими, хто не може цього зробити. В українській журналістиці бракує міри особистої відповідальності. Якщо ми хочемо зберегти в собі людську норму — ми не повинні лукавити самі з собою. В українській журналістиці героями будуть ті, хто поверне норму на належне їй місце. Рятуйтеся знаннями. Не дайте, щоб вас опустили на соціальне дно. Люди без знань не можуть називатися елітою або лідерами».
На завершення зустрічі авторам найкращих запитань Лариса Івшина традиційно подарувала свою книжку «Мої університети». У передмові до видання є слова, які, вочевидь, можна адресувати й учасникам проекту «Кампус 3.0»: «Під час зустрічей, диспутів в університетах сходу, заходу і півдня я не раз переконувалася в тому, що нам потрібна цілеспрямована внутрішньоукраїнська (паралельно з європейською) інтеграція. Для кращого розуміння одне одного, для взаємного збагачення, для відчуття щасливої різноманітності, якою переповнена наша країна».
