Цього телетижня ми хоч і не дочекалися пана Кучми в «Епіцентрі» («1+1») , проте побачили його в ролі «кращого парубка на селі» в українських «ляльках» — «Великих перегонах» , якi вже давно були обіцяні нам «1+1» .
Щодо «Епіцентру», то, кажуть, більше за всіх нервує Юрій Кармазін, вихід якого в ефір В'ячеслав Піховшек змушений притримувати, щоб не розкривати справжнього стану справ: не йде до «Епіцентру» лише Леонід Данилович. Щоправда, в «Проти ночі» («1+1») у понеділок Олександр Роднянський висловив упевненість, що у них в ефірі Президент все ж таки з'явиться. Що ж, дуже хочеться подивитися. Може, Леонідові Даниловичу варто б і поквапитися. Бо якщо про свою підтримку чинного Президента в «Епіцентрі» всі його прихильники проголошуватимуть так, як Віктор Ющенко, котрий був гостем студії цього разу, то опозиціонерам уже й робити буде просто нічого. З одного боку, Віктор Андрійович відкрито визнав, скажімо, що з програмою «Економічні реформи-97» 96 року мав би «в люди» виходити не Віктор Пинзеник, а сам Леонід Кучма. З іншого, пан Ющенко не зміг: а) виразно аргументувати, що ж завадило Президенту здійснити те, що він декларував 94-го, б) довести, що стабільні гроші можуть бути за нестабільної економіки (і що в нас немає прихованої інфляції), в) дати відповідь на чітко поставлене В.Піховшеком запитання, що зараз робити убогому й безробітному електорату — на що розраховувати, куди докладати енергію. Подекуди пан Ющенко начебто обмовлявся (звичайно ж, навмисно), а подекуди ще (поки що?) мовчав. Але вже одне те, що присутність у студії «Епіцентру» хоч почасти самостійно мислячого державного діяча примусила багатьох журналістів забути про свій професійний обов'язок бути для влади «кусачими» й розплистися в підлесливості, багато що говорить про той фон, на якому вже й Ющенко видається ледве не героєм. Фон особливий, професійний, етичний...
Така ж весела ситуація мала місце й у суботньому «Табу» («1+1») . Бо вже приблизно на 5-й хвилині дискусії опонентами — народним депутатом Сергієм Гмирею, котрий представляв лівих, і доктором наук Олексієм Плотниковим — було, по суті, все сказано за темою передачі: «Чи потрібно Україні брати зарубіжні кредити?» Більш того, опоненти фактично злилися в єдиному пориві. Сергій Гмиря, розпочавши з пісні за «упокій» кредитам, швиденько потім погодився, що погані не кредити самі по собі, а коли їх дають (беруть) під певну політичну лінію на кабальних умовах. У свою чергу, Олексій Плотников твердив про те, що кредити молодій державі потрібні, але для ефективного їхнього використання необхідно змінити внутрішньо- політичну ситуацію в країні. Таким чином, «противники» одностайно (хоч і з різних сторін) і аргументовано розносили дощенту нинішній політичний режим з його економічним безсиллям. Що доводило цікаву річ. Позиція «проти Кучми», «проти нинішньої влади» здатна зараз об'єднати найпротилежніші сили. Це бувало в історії вже не раз, коли якась спільна мета локально солідаризувала навіть непримиренних опонентів (у нас так було, скажімо, 91-го, коли під тиском обставин незалежність стала ідеєю як рухівців, так і лівої більшості в парламенті). Коли суспільство заганяється в стан пляшки, з якої життєво необхідно вибратися й лебедю, й ракові, й щуці, вони на коротку мить об'єднують зусилля, щоб корок вилетів... Так, після доленосного удару вони знову розлетяться на різні боки, навіть барикади, але... Справу буде зроблено. Як було сказано слово й у самому «Табу» — незважаючи на явні спроби Вересня дезавуювати несподівано виниклий радикалізм передачі на грунті несподівано виниклої єдності тих, хто, смію вважати, за початковим задумом програми мали би «самі себе висікти» — не випадково ж було запрошено до студії саме Олексія Плотникова, який співпрацює з Є.Марчуком, про неможливість об'єднання електорату якого з електоратом лівих так наполегливо говорять пропрезидентські ЗМІ.
Що стосується «ляльок»... Звісно, на тлі останніх «хітів» іміджмейкерів Леоніда Даниловича — кліпа, де ді-джей Льоня кричить тінейджерам «Ви — майбутнє України», й мильної опери «Перший на першому» (УТ-1) — «Великі перегони» — це просто шедевр. Це вже для інтелектуалів, яким не втлумачиш, що з Кучмою «ми разом побудуємо нову, квітучу Україну». Зате надати можливість «випустити пар», постьобавшись під девізом «навіщо міняти шило на швайку?» — це ж святе... Так, фрагментами українські «ляльки» досить потішні. Та й Леонід Данилович — а не тільки інші — постає в них аж ніяк не в ролі душки чи «свого парубка», а такого собі «монстрика» з серцем, якому все не хочеться спокою, з газами й кулеметами... Але... українські шаржі старанно списанi з клiше президентських штабiв: що, по-перше, всі без винятку учасники «великих перегонів», хто зазіхнув на «батькову пайку», явно не кращі за самого Батька, по-друге, всі у нього в руках і здатні електорат Кучми хіба що «надкусити»... Коротше, чого метушитися, друзі? Всі вони (політики) один одного варті, але за нинішнього правителя можна мирно пити пиво, стьобатися й «навчати». «Задумайся, рабочий класс, что мы споем на этот раз? Кто больше всех обманет нас? Атас, атас...» — заявочна пісенька «Великих перегонів» про їхній пафос (або антипафос) усе й сказала.
Сатиричний проект робиться не з точки зору інтересів електорату, а з точки зору інтересу чи то потрафити інтересу Головного в країні кандидата й людини, чи то, принаймні, не зачепити всерйоз його інтересів. Стьоб під пиво з озиранням на бармена, який відповідає за положення краника в бочці з цілющою рідиною... Ну які це «ляльки» — де, в справжніх, московських, майже завжди, за великим рахунком, сміх крізь сльози?..
На тлі всієї цієї телевізійної ідеологічної суєти — Ольга Герасим'юк зі своїми «Версіями...» («1+1») ненав'язливо й спокійно, без зайвої самореклами, демонструє всім нам безумовний приклад того, якою саме повинна бути журналістика, насправді.
Першу програму нового сезону Ольга записала в Новодністровську. В «мертвому» місті, де разом із «заморожуванням» будівництва величезної ГРЕС «заморозилося» й життя. Тисячі людей залишилися без роботи й коштів для існування. У повітрі цього міста — відчуття катастрофи, бо підземні споруди ГРЕС належним чином не було укріплено, йде процес повільного руйнування, й у будь-який момент гігантський оповзень може спровокувати техногенну катастрофу масштабу більшого, ніж Чорнобиль.
Рефреном у передачі йдуть відеокадри роздачі хліба в різних точках міста. Хліба, який терміново спекли, вночі, дізнавшись про приїзд телегрупи з Києва. Неможливо без душевного болю слухати те, про що розповідають люди в чергах за цим хлібом... І самі мешканці Новодністровська, й знімальна група «Версій» зверталися до міністерств і відомств, до органів державної влади. І що? А нічого — відповіді були від: «знаємо, але нічого вдіяти не можемо», до: «хто вам дозволив там знімати?» Коли тут захворів молодий робітник, в управлінні його підприємства вимагали довідку про те, що він хворий, аби лише тоді, можливо, видати якісь гроші на шприци й ліки... Поки оформляли довідку — робітник помер... Навіть за перегляд державного каналу УТ-1 цих людей змусили платити гроші — бо так виявилося вигідно комусь із тих, хто може вирішувати...
Поступово в передачі складається образ не міста — а країни, де людей не одним лише голодом, але й свавіллям принижень доводять до стану рабів, в'язнів концтабору. Помани завтра таких людей обіцянкою їх нагодувати — й вони проголосують за будь-кого, на кого їм укажуть... Про кафкіанські риси української держави вже доводилося читати. Але лише в передачі Ольги Герасим'юк довелося це побачити в майже сюрреально-реальному, об'ємному масштабі, як закінчений твір тих, кому Кафка в нашому житті надзвичайно вигідний. І похмура, страшна, жорстока, моторошна могутність намальованої творцями «Версій» картини робила цілком виправданим пряме звернення Ольги в фіналі передачі до тих, хто ще в нашому суспільстві «непереляканий»...
Так, дійсно, таке можливо лише в країні, де все вирішує страх — одних, і байдужість або цинізм — інших. А краще середовище для подібного «бульйону» — відсутність інформації. Не випадково «лінія фронту» на нинішніх президентських виборах пролягла саме в інформаційному просторі. Не випадковий зухвалий демарш виконавчої влади й щодо трансляції Дня уряду в парламенті... Не в самих по собі доповідях прем'єр-міністра або міністра фінансів, зрештою, справа, а в принципі: чи може хтось або щось у цій країні змусити таки нашого Президента дотримувати законність і не перешкоджати одержувати народу його країни об'єктивну інформацію? Відповідь на це питання у великій мірі може визначити й, зрештою, підсумок виборів. Це дуже добре розуміють і сам Гарант, і його оточення. Вони дуже добре розуміють, що їхній головний ворог — правда. Просто правда про наше життя, яка б ставала надбанням усього суспільства, яку могли б співвіднести й зіставити жителi Черкас і Севастополя, Донбасу й Закарпаття, столиці й глухого села. В іншому ж випадку ефект сталінських часів, коли обиватель вірить у випадковість, а не закономірність того, що відбувається з ним або з сусідом, — спрацьовує знову і знову.
Звичайно ж, за право контролю над інформацією ця влада, цього Президента чіплятиметься зубами — що засвідчив і Володимир Долганов у передачі «Саме той» (УТ-1) , котра вийшла 22 вересня. А приклад «Актуальної камери» (СТБ) у середу ж, де не було зроблено нічого надприродного, де просто дали слово в зв'язку з питанням про трансляцію Дня уряду двом протилежним сторонам — народному депутату Олександру Єльяшкевичу та представнику Президента у ВР Роману Безсмертному — продемонстрував, навпаки, інший приклад. Як не старався пан Безсмертний виправдати дії виконавчої влади — прямий ефір і прямий діалог із опонентом висвічував і підміну понять представником Президента, й перекручування, й завуальовану — але брехню... А, значить, досить людям лише дати інформацію й можливість її самим оцінити...
Замість горезвісних «Великих перегонів» — узяти б «1+1», та й поставити програму «Версії» Ольги Герасим'юк у ефір не о 23.15, а в прайм-тайм. Не думаю, що дуже сильно б за цього постраждав рейтинг каналу, що показало, до речі, й опитування в передачі «Проти ночі», де переважна більшість глядачів на запитання «Чого не вистачає українському ТБ?» вибрала не позиції «розважальне шоу» або «фільми й серіали», а позиції «гостра інформація» та «можливість спілкування». Народ — хоче правди, він уже готовий слухати. Але чи насмілиться в нашому телеефірі з ним хтось говорити — про головне?
