Коли в Україні Служба Безпеки затримала двох працівників медіа-ресурсу LifeNews, то тільки деякі дуже наївні західні діячі могли назвати цих двох «представниками вільних ЗМІ», яким, мовляв, «завадили нести суспільству об’єктивну інформацію про події». Об’єктивна інформація, тим паче про українські події і LifeNews — речі різні. Не випадково навіть російськомовна «Вікіпедія» стверджує, що LifeNews — це «российский интернет-таблоид и российский круглосуточный информационный телеканал, представитель направления «желтой прессы».
А от «Новая газета», яка давала правдиві оповіді про Майдан і Революцію гідності, — це, здавалося, щось принципово інше. Журналісти цього видання були бажаними гостями на Конгресі «Україна — Росія: діалог», який проходив у Києві 24-25 квітня. Але якраз після тієї події у висвітленні цим ЗМІ українських подій почали відбуватися певні трансформації, і незабаром значна частина його журналістів міцно засвоїла стилістику та лексику путінської пропаганди і фактично почала працювати в її річищі.
За прикладами не треба далеко ходити. Ось свіженька стаття «О бое в районе Путиловского моста», підписано: «Катя Быстрова, Донецк». Цитую: «Аэропорт силы Донецкой самообороны захватили еще вчера в ночь... Когда стрельба стихла, я поехала в город, а вернуться решила вечером, когда своими глазами увидела, что в сторону аэропорта полетел быстрый маленький треугольный самолетик, выпустивший из себя два горящих семечка — а через несколько секунд где-то вдалеке бухнули взрывы... К концу моста нам навстречу подъезжает что-то большое, болотного цвета, останавливается метрах в пятидесяти, сразу за поворотом. Наш Серега кричит громко: «Ложись! Ложиииись!!!» Он падает справа, около отбойника (а отбойники на мосту — очень высокие), я падаю прямо за ним, а моя баба Валя не падает — сгибается в три погибели и стоит у другого края тротуара... А машина начинает садить в нашу сторону чем-то тяжелым: бум! бум! бум! Серега тоже стреляет... А они (український БТР. — С.Г.) все стреляют. И я думаю, они могли не видеть меня (на мне, кроме рюкзака, неприметные серая майка и джинсы), но они не могли не видеть бабу Валю, стоящую, согнувши спину, в своем ярко-салатовом платье... Мне сразу же находится провожатый, который воевал «и в Анголе, и в Афгане, и в Чечне».
«Почему-то все мужики с пивом хоть где-то, но воевали. Мы идем с ним по пустому Киевскому проспекту, и люди, свешиваясь из окон, кричат нам: «Прячьтесь за дом! Уже вон идут!» Но я знаю, что они остановились ровно на мосту. А если уже идут — то там, под мостом, значит, всех их убили. Но так быть не должно».
Ви розумієте? Поруч із кореспонденткою — бойовик-терорист, він стріляє, щоб вбити українських бійців, а вона ще обурюється, що під кулі та снаряди з українського боку потрапила. А на додачу ще й висловлює сподівання: такого, що урядові сили знищили терористів біля мосту, «быть не должно». І «Новая» друкує цей по суті пропагандистський матеріал.
А от оглядачка «Новой» Ольга Боброва у начебто об’єктивному репортажі з виборчої дільниці в Донецькій області пише: «Здесь, на блокпосту в Карловке, в пятницу случился бой: донецкая самооборона взяла в кольцо добровольческий батальон «Донбасс». Были многочисленные жертвы, «Донбасс» отступил к своим военным в Новопавловку». Одразу дві неправди, одна за одною. П’ятеро загиблих — попри трагедію смерті, все ж не «численні жертви», а чеченці та кримський «Беркут», які діяли проти батальйону «Донбас», — це навряд чи «донецька самооборона» (цим лагідним терміном Боброва називає місцевих терористів).
Натомість, спеціальний кореспондент «Новой» Юлія Полухіна у статті «В течение 15—20 минут в Доме профсоюзов была бойня. Следы бойни скрыл пожар» виклала свою (і видання) версію одеської трагедії 2 травня. Висновок однозначний: головні винуватці — майданівці: «У обеих сторон в изобилии имелись биты, холодное оружие, дымовые шашки, «коктейли Молотова». У одного из активистов Майдана в руках была бензопила. Есть много фото- и видеосвидетельств стрельбы из оружия... Один из активистов Майдана был убит выстрелом в шею на Греческой, шесть человек, по официальным данным, погибли от огнестрела в Доме профсоюзов... Не позднее 19.50 в здание ворвалось несколько групп сторонников Майдана, очевидцы отчетливо слышали внутри звуки борьбы и выстрелы. На видео, снятом одесскими журналистами, видно, как ворвавшиеся в здание люди выламывают двери в поисках антимайдановцев и как большая группа проукраинских активистов, попавших в здание раньше, спускается вниз по лестнице, кидая на нее «коктейли Молотова» и отрезая возможный путь к отступлению тем, кто, возможно, остался внутри. На видеозаписи, сделанной уже в темное время суток «оператором» сторонников Майдана, видно, что далеко не все трупы имеют признаки термического поражения или отравления угарным газом. В некоторых кабинетах на полу видны лужи крови. В некоторые помещения, где продолжается «замес», «оператора» не пускают... В течение 15—20 минут в Доме профсоюзов была бойня, многие (но не все) следы которой скрыл пожар».
Варто почитати, які коментарі залишили під цим текстом розлючені одесити.
І, нарешті, на сайті «Новой газеты» було вивішано оголошення щодо продовження роботи лекторію видання. Цього разу мав виступати доктор географічних наук, професор, президент Міжнародного географічного союзу Володимир Колосов на тему «Восток, Запад, Центр, Юг — культурная регионалистика Украины. Как сложились альтернативные формы политического мировидения на пространстве Украины». Дозволю собі зауважити, що тема лекції навряд чи науково коректна. Альтернативні форми світобачення в Україні не регіональні. Проросійські комуністи є на Галичині, а радикальні українські націоналісти — на Донбасі. Інша річ, що у певних регіонах домінують певні форми, але вони (крім домінуючих у Донбасі та Криму) не альтернативні. Вітчизняні соціологи ще 15 років тому зафіксували специфіку чотирьох основних регіонів країни, де основними є ті чи інші форми світобачення. Автор цих рядків ще тоді метафорично назвав їх «бандерівською», «петлюрівською», «махновською» і «совєтською» (саме совєтською, а не радянською, бо ж маємо пряму орієнтацію на Москву) Україною. Три перші — зовсім не альтернативні; вони є історично питомо українськими та взаємодоповнюють одна одну, хоча водночас інколи й конфліктують між собою. На президентських виборах 2004 року «бандерівська» та «петлюрівська» Україна об’єдналися на державницьких і демократичних засадах. Зараз на шляху інтеграції з ними в національно-державницьку та соціокультурну цілісність — і «махновська» Україна. Ну, а під’юджувана Москвою та полишена напризволяще столичними вождями демократів «совєтська» Україна — це окрема і вельми трагічна тема...
Натомість, скажімо, інтернет-ресурс «Грани.Ру» подає українські події зовсім інакше, називаючи терористів терористами і подаючи правдиву інформацію про їхні дії та плани. Але це — виняток у російському медіа-просторі. Втім, саме у російському Інтернеті «Граней» і немає. Із 13 березня 2014 року доступ до сайта «Грани.ру», як до сайтів деяких інших інтернет-ЗМІ з незалежною редакційною політикою, заблоковано на території Росії на вимогу генеральної прокуратури...
Ясна річ, що «Новая газета» не хоче піти шляхом «Граней», от і прагне за будь-яку ціну довести владному режиму свою лояльність. От тільки чи не зависока ця ціна? Чи не добивають власноруч журналісти цього видання рештки біль-менш об’єктивної журналістики в Росії? І чи не надто вже макабрична складається картина: «жовтий» і пропагандистський ресурс LifeNews дає викривлену в цілях путінської пропаганди картину подій в Україні, допіру начебто ліберальна «Новая газета» підтримує цю пропагандистську активність, а журналісти наче й незалежної радіостанції «Эхо Москвы» називають посланців LifeNews своїми «колегами»?
