З преси наш читач, можливо, знає про плани нинішнього парламенту створити власну телестудію. Обгрунтовується необхідність у ній фактом повної «окупації» національного телеефіру виконавчою владою, яка не тільки не пускає в нього депутатів, але й однобоко і необ’єктивно висвітлює їхню діяльність.
Телемріяння Верховної Ради — не нові, пригадаємо історії з «ГУРТом» Володимира Цендровського і Ко, що перманентно розбурхували громадську свідомість, каталізаторами яких були саме парламентарії. Однак нині у планів народних депутатів набагато більше підстав збутися, адже й Олександр Ткаченко — це (поки!) не Олександр Мороз, що стосується створення власного іміджу, та й доля нашого уряду (до якого входить і Міністерство інформації на чолі з Зіновієм Куликом) ніби в руках ВР, тож всі умови для шантажу є.
Проте, незалежно від успіху або невдачі нинішньої депутатської телеатаки, виникає низка запитань:
1. Чи означає той факт, що наша законодавча влада не бачить іншого шляху до об’єктивного висвітлення своєї діяльності, окрім як створення «кишенькового» ТБ, що насправді вона не має ніяких важелів контролю над владою виконавчою? І вона абсолютно безсила перед свавіллям чиновництва — а, значить, у країні вже давно стався конституційний переворот?
2. Що в такому випадку робити простим смертним громадянам нашої майже 52-мільйонної країни? Які їм телестудії створювати, щоб, з одного боку, донести до відома всіх гілок влади об’єктивну інформацію про своє життя-буття, а, з іншого, дізнатися все як воно є — про саму цю владу? Куди подітися бідному електорату в пошуках правди на ТБ?
3. І, нарешті, що все-таки заважає обраним нами депутатам і гаранту Конституції будувати в країні нормальне суспільство з нормальним ТБ, здатним реально, відкрито, різноманітно відображати весь спектр існуючих у нас проблем, ідей, думок, політичних сил тощо? Чому замість цього вони і у вітчизняному ефірі вибудовують отакі заповідні зони, царські села — як, скажімо, Олександр Волков і Валерій Пустовойтенко на УТ-1? Або Олександр Омельченко на ТРК «Київ», у новостійних програмах якого діяльність градоначальника піднесено в ранг вже не просто героїчної (цей етап вже пройдено), але титанічної, бо лише титани — сили, духу, думки — здатні так щільно закривати собою кожний сантиметр амбразур ефіру. Створюється враження, що Олександр Олександрович вже жодного слова не мовить без присутності камер підлеглої міськадміністрації телекомпанії, й жодного кроку не ступить — тим більше, оновленим Хрещатиком. І все це, між іншим, за наші, платників податків, гроші.
Звичайно, щодо Омельченка і Пустовойтенка — депутати напевно мене підтримають: мовляв, ось що чинять виконавчі структури. Але в тому-то й справа, що протидіяти подібним діянням адміністративної влади парламент збирається їхніми ж методами, в тому ж полі абсурду і свавілля.
Найпікантніше ж за цього те, що рейтинги подібних «заповідних» програм свідчать явно, невідворотно і безапеляційно: глядач не дивився і не дивиться подібну телетуфту. Тоді в ім’я чого, власне кажучи, весь сир-бор? Заради улещення себе, любимих? Але чому — за гроші платників податків? Бо саме комерційні канали, для яких популярність передач прямо пов’язана з їх реальним існуванням, тому що визначає наповненість каналу рекламою, подібних «телецарських сіл» у своїй ефірній сітці не мають! За винятком, мабуть, лише тих, хто дивіденди отримує більше від політики, ніж від економіки в її чистому вигляді (того ж «Гравісу», який програми явно на замовлення, що трапляються в його ефірі, окупає нестримною експансією ефіру УТ-1 — завдяки аж ніяк не романтичним зв’язкам із Національною телекомпанією).
Реальну боротьбу позицій і політичних сил, що стоять за ними, виявили цього тижня животрепетні для більшості жителів країни телесюжети про подолання парламентом вето Президента на Закон «Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги і послуги громадського транспорту, які надаються громадянам України». Стовідсотково професійно спрацювали цього разу «Новини» (ЮТаР) і «Подробиці» (Інтер), які дали дві думки про проблему. З одного боку, Президента і уряду, що мотивують вето перевищенням парламентом своїх конституційних повноважень і необхідністю додаткових бюджетних коштів для втілення у життя цього закону. З іншого боку — представників парламентської більшості в 317 голосів, поданих проти вето. Завдяки чому проблему глядачеві було подано в усьому обсязі: й виходячи з вимог МВФ — хоча, до речі, МВФ вимагає не лише стовідсоткової оплати комунальних послуг населенням, але й проведення структурних реформ, що дозволило б громадянам України отримувати вчасно зарплату, з якої вони і могли б оплачувати ці послуги. І з точки зору конкретного виживання людей. Адже всі розуміють: більшість із нас не в змозі повністю оплачувати своє житло і послуги. І що означатиме чергове підвищення оплати житла: створення чергового фігового листка, щоб замилити очі МВФ? Чи початок справжньої війни держави проти своїх громадян — із виселеннями з квартир, відключенням тепла, світла, телефонів тощо. А, значить, реального розкручування соціального вибуху?! При цьому «Подробиці» дали не лише думки депутатів і держчиновників, але й синхрони пересічних громадян і працівників комунальних служб, що додало сюжету як повноти, так і гостроти. «Вечірні вісті» (ICTV) дещо знизили коефіцієнт впливу на глядача надмірною публіцистичністю подачі матеріалу, практично не давши висловитися в ефірі представникам уряду і Президента. Хоча тон сюжету виходив саме з інтересів електорату. Чесно переказали те, що відбувалося в парламентському залі засідань, «УТН» (УТ-1), ніби відсторонившись від суті чергового конфлікту парламенту і Президента. Одночасно ТСН («1+1) і «Вікна» (СТБ) відбулися щодо цієї проблеми лише скоромовкою — так, неначе не йдеться зрештою про інтереси мільйонів співгромадян. Особливо дивно в цьому ряду виглядала змонтована встик у ТСН зворушлива розповідь про прийняття депутатської присяги Олександром Волковим — радником Президента. Слід розуміти, це набагато важливіше, ось тільки для кого, знову-таки: для глядача чи для тих «нагорі», хто визначає політику каналу?
Можливо, саме інтересами і перевагами народу наші колеги з телеканалу «Інтер» пояснюватимуть свій захват вульгарністю і несмаком, що дедалі більше посилюється. Про «Утречко» сподіваюся поговорити з читачем наступного разу, в невтомній надії на те, що ось-ось у ньому щось зміниться — починаючи від кричуще несумісних вбрань ведучих Руслани Писанки і Андрія Цаплієнка, кічевих анекдотів і, закінчуючи, наприклад, назвою рубрички «Кіношка» щодо інформації... з кінофестивалю у Венеції. Промовчу поки й про «Е! Халі-Галі» — виключно з поваги до Костянтина Меладзе. Хоча відвертий непрофесіоналізм і злизування чужих знахідок — в обох програмах — вже саме по собі вульгарність. Але, може, дійсно перший млинець глевкий? Тільки навіщо канал пече стільки перших млинців відразу, випускаючи в ефір абсолютно недоведені до хоча б мінімально прийнятної кондиції програми?
Очевидно, серед нової політики каналу — і закупка передач «Про це» у НТБ. Циклу, одноголосно записаного російською телекритикою в галузь позамежного несмаку. Але, мабуть, всі рекорди в цьому сенсі б’є ранкова недільна програма «Інтеру» «Прокинься і співай» з відомими Кроликами. Коли з раночку мені і моїй шестирічній доньці дорослий дядько-алкоголік — але в образі немовляти — повідомляє про те, що у нього «труби горять», а грошей немає, та ще й «Танька-дура, птица безотказная, опять залетела», і все це в «кущах, без закуски». А подальші свої наміри описує фразами «ох, начищу я фейс этому козлу вонючему», «пойду на цветочников наеду — по 20 с рыла, а кто не даст — ромашки своими ушами схавает» — мені, чесно кажучи, стає соромно. Ні, не за творців передачі, і не за «Інтер», і навіть не за все наше телебаченнячко... А за себе, і мені подібних, всіх нас — виборців, обранців, правителів і слуг народу — що дозволяють щокроку принижувати нашу людську гідність усім, кому не лінь. І кому не в облом — будити нас раненько, щоб заробити свої аж ніяк не копійки на халтурі, що дурно і огидно пахне. Що ж, напевно, так нам і треба, «совочкам».
№178 18.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
